Джеймс Вотсон – вчений, що кинув виклик лівій диктатурі у науці.
Йому 89 років, він біолог та дослідник структури ДНК, в 1962 році він отримав Нобелівську премію по фізіології та медицині.
Всі ці твердження стосуються визначного вченого Джеймса Вотсона.
Але є ще один факт про який варто згадати, точніше, варто розповісти – цей літній дідусь кинув виклик лівій диктатурі в науці та соціумі.
Я, по суті, пригнічений перспективами Африки, вся наша соціальна політика побудована на твердженні, що розумові здібності її населення рівні нашим. В той час, всі дослідження говорять, що це не зовсім так.
Цю заяву Джеймс зробив в одному інтерв’ю ще в далекому 2007 році. Крім того він заявив, що:
Немає твердих підстав припускати, що інтелектуальні здібності народів, географічно розділених в ході еволюції, повинні були розвинутись однаковим чином. Нашого бажання, через загальний гуманізм, приписати всім однакову силу розуму для цього буде недостатньо.
Заява гучна, цікава і, в умовах всеохоплюючої толерантності Західного світу, доволі небезпечна.
То яка ж суть сказаного вченим?
Все просто: люди різних рас (в даному випадку білої і чорної) відрізняються не тільки зовнішністю, але й інтелектом. А точніше – негри, по визначенню, тупіше білих.
Чи були у Вотсона якісь реальні наукові підтвердження такої думки? Він відомий вчений і словами на вітер кидатись явно не звик.
Джеймс Вотсон з колегою Френсісом Кріком
Його висновки перетинаються з дослідженнями політолога Чарльза Мюррея, який, у співавторстві з Річардом Хірштейном, ще в 1994 році опублікував книгу «Дзвоноподібна крива». Не важко зрозуміти, що дослідження стосувалося саме IQ.
Стверджувалося, що IQ чорних в середньому на 10 – 15% менше ніж в європеоїдів.
Варто зазначити, що ідеї, підняті Мюрреєм, були теж не нові. Ще в 1969 році вийшла стаття Артура Дженсена «Наскільки ми можемо підвищити IQ і успішність в школі?» де він висунув тезу про те, що саме генетичний фактор найбільше впливає на рівень інтелекту. Тобто нижчий у негрів ніж в білих рівень пояснюється ніякою не дискримінацією чи впливом середовища, а саме природними вродженими факторами.
Опублікував він цю статтю в самий пік лівого впливу в науці та культурі. Не дивно, що він піддався агресивним нападкам з боку ліваків.
Подібних поглядів дотримувався і англійський психолог німецького походження Ганс Юрген Айзенк . В своїх дослідженнях він зайшов ще далі і почав говорити про залежність від раси таких факторів як швидкість статевого дозрівання та схильність до антисоціальної поведінки.
Отже, Джеймс Вотсон мав певні наукові підстави для своїх висловів і міг опиратися на дослідження, в першу чергу, психологічні.
Все ж його позиція, далеко не в останню чергу, була обумовлена саме особистими спостереженнями.
Скажемо упрощено: Вотсон дивився на країни Африки, що в другій половині XX ст. звільнилися від «колоніального гніту» та отримали незалежність. А що він бачив? Він бачив у що перетворив, колись процвітаючу, Південну Родезію чорний націоналіст – диктатор Роберт Мугабе. Він спостерігав за тим як, після падіння режиму апартеїду в Південній Африці, колись перлина цієї країни, Кейптаун, перетворився ледь не на смітник. І як ця, колись провідна не тільки в африканському, але і в світовому масштабі, країна стала провідною хіба в кількості ВІЛ – інфікованих.
Він роздумував над тим, чому чорношкірі, що мешкають в США чи країнах Західної Європи, поколіннями тусуються в своїх гетто і лише одиниці чогось досягають, хоча їм вже років з 60 ніхто не те що не заважає, а й всіляко допомагає (наприклад чорному потрібно прикладати набагато менше зусиль, щоб вступити до вишу, ніж білому чи азіату).
Його ставлення до негрів, як до більш бездарних та дурних складалося й на рівні особистих контактів. Так він зазначав:
Бажання людей думати, що всі вони рівні, природно, однак люди, яким доводилося мати справу з чорними працівниками, знають, що це неправда.
Також вчений висловлює тезу з якою важко посперечатися
Є багато талановитих кольорових , але не треба незаслужено нагороджувати їх і підвищувати по службі тільки за те, що вони кольорові.
Адепти мультикультуралізму та толерантності навпаки наголошують на необхідності, так званої, позитивної дискримінації по відношенню до «злобних білих пригноблювачів» (які , о Боже, придумали самі терміни мультикультуралізм та толерантність, як і майже все в сучасному світі). Кольорові навпаки всіляко підтримуються.
Звісно, що за таку позицію вчений піддався гонінням з боку ліво – ліберальної спільноти. Так, наприклад, йому довелось залишити пост голови лабораторії Колд-Спрінг-Харбор.
Чи претендує твердження Вотсона, про залежність інтелекту від раси, на абсолютну та незаперечну правду? Звісно ні, але це гарна і цікава теорія яку потрібно досліджувати та розвивати, а не переслідувати та замовчувати.
От же ж ця свобода слова сучасного Заходу. Свобода то свобода, але явно не для всіх.
Вадим Патик
4 Comments
-
-
vadympatyk
Чому Україна живе не набагато краще? Ну декілька причин: вороги навколо (абсолютно всі країни – сусіди вороги для України, так склалось історично. Може крім Білорусі, але без Лукашенко), справді певна ментальність, що склалася історично. Ну і звісно – те, що українці слов’яни та ще й православні (як це не сумно, але з цим побудувати нормальну країну складно. Навіть не знаю, що тут переважає релігія чи етнос. Мабуть скоріше релігія бо слов’яни – католики історично досягли набагато більшого) + не забувайте про те, що після Великих географічнх відкриттів Європа поділилася на 2 частини – західну (авангард промисловості і прогресу) та східну (аграрну, ту що негласно взяла на себе забезпечення кормити західну в обмін на також негласну обіцянку ділитися технологіями. Знаю звучить не зрозуміло і ,навіть, дивно, але сподіваюсь ви зрозуміли про що я). Звісно ми трохи відстаємо. Ну а щодо чорних то тут можна підійти расіоністськи – природа (чи то Бог, кому як краще) одним дає одне, а іншим, щось інше. Західним європейцям дався інтелект, здатність до державотворення, певна авантюрність, неграм – фізична сила і витривалість.
-
vadympatyk
Та й стаття то не зовсім і про це. Скоріше про те, що навіть якщо ти Нобелівський лауреат та визначний вчений тобі не можна висловлювати свої думки якщо вони, за чієюсь думкою, когось пригнічують (можна лише тоді коли ти божевільна феміністка, гей, чи чорний)
-
-
Вадим
Ну, легше говорити про ворогів, і виправдовуватися цим і в цьому розуміти суть невдач, і тут я не можу погодитися, бо сама ця позиція як догма (вороги навколо) і небажання критично подивитися на себе формують значну частку проблеми в менталітеті. У африканських країн теж багато ворогів. Вони там воюють постійно один з одним за нафту. Тому це не можна вповні використовувати, як аргумент (про ворогів). Та в геополітиці взагалі, по-суті, усі вороги, бо логічно, що кожна країна буде гнути свою лінію. Тільки європейські хочуть допомогти, бо вже осмислили наслідки своїх дій (див. про менталітет і толерантність Паскаль Брюкнель, “Тиранія каяття”, де широко розглядається ця проблема). І це плюс. А росія й справді ще в своїх “соборних” мріях літає. Але проблема не в тому. Навіть Московія мусить грати за геополітичними правилами. А правила такі, що надто відкрито нападати не можна. А якщо в країні є слабкість, то вона звичайно за це і вхопиться. Якби в Донбасі не існувало мовної і ментальної проблеми, то Раші не було б за що чіплятися, скільки ти не провокуй. Та й як можна ментально сильною назвати країну, у якій навіть мовне питання не вирішене, і люди в напівсовку ідейно живуть. Так, можна ганити владу, але народ проти неї надто пізно повстав, гадаю, варто це було робити ще після обрання Кравчука президентом замість Чорновіла, як на мене (хоча чого я там тільки не думаю). Та й про поділ Європи дивно читати – раніше у країн були колонії, а тепер – торгові домовленості з тими, з ким вигідно торгувати. Словом, це все відмовки. У себе потрібно дивитися, і на свою єдність. А у нас кожен за свій двір думає, максимум за “хутір”. А далі як складеться. Гадаю, вони теж так думають, і все тому, що не були господарями на своїй землі (а, відповідно, і думати не потрібно в ширших масштабах, а лиш за себе, бо сенсу немає). Крім того, саме вони (негри) придумали хоча б джаз, а це доволі складний, до слова, напрям у музиці, який потребує від музики певного знання сольфеджіо чи таланту для імпровізації. Словом, гадаю, їм потрібно більше часу.
І звичайно, на основі кольоровості не потрібно підвищувати людину в званні без потреби, більше того, особисто я б вважав це поблажкою, ще гіршою за неприйняття. Звичайно, я б міг погодитися з його тезами, якби безпосередньо ознайомився з дослідженнями і опитуваннями, але він також міг помилитися. Більше того, якщо його дані правильні, то це лише сприятиме демократизації і відповідним вимогам до відповідних людей. Але інший бік такої позиції (не зовсім альтруїстичний) може привести до менш демократичних наслідків не лише для них, чорних, а й для нас, хто знаходиться на маргіналіях Європи і не дуже потрібен як суверенна одиниця (їм яке діло з прагматичного боку, торгувати з нами, чи з частиною Росії? Можливо, друге навіть зручніше: на одного геополітичного гравця менше), тому я радив би ставитися до всіх як до рівних (як особистостей і людей, а не з позиції інтелекту, краси абощо) і бажати всім людям лише найкращого, а не шукати у них мінуси – бо в нас самих їх чимало, і на наші мінуси очі закриваємо нерідко навіть ми самі
Вадим
Не знаю, як щодо гетто, але щодо країн маю певну думку. Чому африканські країни живуть погано, хоча раніше процвітали під наглядом колонізатором? Проведемо певні паралелі. А чому Україна живе не набагато краще, маючи солідну кількість ресурсів, вигідне географічне положення для взяття мита за транспортування ресурсів (і водночас фатальне з боку геополітичних посягань країн з імперськими амбіціями)? Дурними нас аж ніяк не назвеш, вчених багато, саме ми принесли науку, богослов’я та систему вищої освіти на російські землі після приєднання до Москви( чит. про Барановича, Прокоповича, Туптала та ін), і в мовознавстві багато вчених тримають заледве не пальму першості – Потебня, Огієнко, Кримський; і славнозвісні ракети в союзі теж наш Корольов проектував. І зараз наші учні отримують високі результати на всесвітніх олімпіадах. Серед народу велика кількість приказок, прикмет і влучних приповідок, і самі люди добре зналися на всіх ремеслах – отже, ми не дурні ні в загальнонародному масштабі, ні нашими вченими. І все-одно на маргінесах. Виходить, що справа не в ІК’ю. То чому ж? Логічна відповідь – менталітет. Ми, може, й розумні, але, вочевидь, не туди його спрямовуємо. І постійно на побутовому масштабі піддаємося комплексу меншовартості. Саме постколоніальний менталітет і відіграє важливу роль в ситуації, що склалася. Яскраво це проявляється на мовному рівні, коли багато людей переходять на російську перед незнайомцями, шукають відразу матеріали в Інтернеті російською, російські переклади і т. д. Як результат – масова українська культурна та мовна сфера гальмується. Не слід і забувати про “кочубеївщину”. Коли людина не відчуває власної ідентичності (яку й пробувала шукати, не читала книжки українською українських письменників, не слухала музику і т. д.), у неї виникає логічне питання: а чим ми відрізняємося? Може, ми однакові? І коли таких людей з’являється досить багато, то з ними з’являється Донбас. Знову ж, ніби й не дурні, і ту Москву вчили. Звичайно, зараз ситуація в культурному плані, ніби поліпшується (популяризація українського, квоти на тв і радіо, освітня реформа), але якою ціною? Ні, саме комплекс меншовартості, відсутність поняття честі та гідності (ну заплачу я йому хабар, це ж легше, а горді юшку з полови нехай жруть) і, разом з цим, відчуття національної єдності і вкладу в її життя (щось украсти, підсунути халтуру, обдурити) і приводять до сумнозвісних наслідків. Гадаю, це певною мірою поширюється і на ті країни. Як і ми, вони не можуть нормально керувати країною, бо просто не знають, як, і люди не цікавляться своїми правами. У них немає довгої європейської чи японської державотворчої традиції, зате люди з постколоніальною свідомістю намагаються взяти більше для себе, і менше зробити для загального добра, і перекласти вину на Іншого – ото й усе. Просто, мабуть, їм потрібно більше часу і розумних освічених культурних політиків (як і нам, гадаю). Ми ж теж раніше власної нормальної й досить тривалої державності не мали, весь час якось викручувалися, тому теж не маємо достатньо досвіду. Звичайно, можна сказати, що порівняння не зовсім коректне, але постколоніальна ситуація між нами схожа, і розвиток теж порівняно невисокий, тому певні схожі висновки все ж можна зробити