Музика, що стала вічністю: пам’яті Ігоря Поклада

9 липня 2025 року пішов із життя Ігор Дмитрович Поклад — український композитор, диригент і опермейстер, який залишив глибокий слід в історії української музики. Його твори співали цілі покоління, його мелодії звучали зі сцени, з кіноекрана й навіть у мультиках. Сьогодні ми згадуємо Ігоря Поклада і пропонуємо зануритися у його творчий світ, де пісня народжувалась із тиші, а мелодія — з любові.

Музика з дитинства

Ігор Поклад народився у Киргизстані в родині військового. Наприкінці 1950-х років родина повернулася в Україну — до Тернополя. Саме там сформувався його музичний світогляд: Ігор закінчив загальноосвітню школу й одночасно музичну школу, вивчаючи гру на фортепіано. Згодом вступив до Київського музичного училища імені Глієра, а по закінченні третього курсу перевівся на композиторський факультет Київської державної консерваторії, де навчався у класі професора Андрія Штогаренка.

Перші перемоги й визнання 

Ще навчаючись в училищі та працюючи там концертмейстером, Ігор Поклад зробив перші серйозні кроки у творчості. Його дебютна композиція — «Пісня не заблукає» (відома також як «Пісня не заблудиться ») на вірші Бориса Олійника, виконана Костянтином Огнєвим, — одразу здобула популярність і проклала композиторові шлях до великої сцени.

У 1966 році Ігор Поклад отримав від Міністерства культури пропозицію створити жіночий співочий колектив. Так з’явився вокально-інструментальний ансамбль «Мрія» — на той час справжній прорив. Уже за рік колектив вирушив у всесоюзні гастролі, а згодом став лауреатом престижного конкурсу артистів естради, поруч із легендарними «Піснярами».

Початок великого тандему

У 1968-му Поклад залишив керування ансамблем через строкову службу, під час якої познайомився з поетом Юрієм Рибчинським. Цей тандем став найбільш плідним.

З цієї співпраці народилося чимало пісень, що стали невід’ємною частиною української музичної пам’яті: «Чарівна скрипка», «Мамо, вечір догоря», «Дикі гуси», «Наречена», «Скрипка грає», «Зелен клен».

Кожна пісня — окрема історія. Наприклад, як розповідає дружина Ігоря Дмитровича Світлана Поклад: «Для «Диких гусей» Юра Рибчинський неймовірно багато читав, просто неймовірно. Я була свідком створення тих перших пісень, я бачила, як на столі лежали величезні словники, українські прислів’я, казки, відомі твори».

Юрій Рибчинський залишив на пюпітрі перші поетичні рядки — і саме з них почалась історія «Чарівної скрипки». Ігор Поклад, побачивши текст зранку, написав музику до першої частини, але зупинився. Вони вирішили оформити пісню як сонет: щоб новий куплет починався з останнього рядка попереднього. Ігор Поклад довго не повертався до написання музики, тож текст пісні залишився незавершеним — Юрій Рибчинський написав лише перші рядки, а далі роботу зупинив. Тоді композитор навіть звернувся до іншого поета з проханням завершити текст, але той відмовився: мовляв, настільки гарний початок має завершити тільки сам Рибчинський. І зрештою — пісня таки з’явилася на світ.

Або ж історія «Скрипка грає», яка, за словами композитора, стала єдиною піснею, що наснилася — і яку він усе ж не полінувався записати одразу вночі.

«Так би в мене було не 150 пісень, а 1550», — казав він, усміхаючись.

Театр і кіно

У другій половині 1970-х Ігор Поклад почав активно працювати в нових жанрах — писати музику до театральних вистав, фільмів і мультфільмів. Першим кроком стала музика до вистави «Друге весілля в Малинівці», поставленої в Одеському театрі музкомедії з Михайлом Водяним у головній ролі — одним із найяскравіших акторів того часу, ім’ям якого сьогодні названо сам театр. Постановка мала шалений успіх і невдовзі з’явилася на багатьох сценах Союзу. Далі — ще десятки спектаклів, оперет і мюзиклів, зокрема «Конотопська відьма» за Богданом Жолдаком, яка й досі не сходить із театральних афіш.

Завдяки знайомству з Володимиром Дахном його мелодії зазвучали у культовому мультфільмі про козаків, а також в екранізації «Енеїди».

Проте найбільшою мрією митця була постановка рок-опери «Ірод», над якою він працював багато років. «Це найкраще, що я зробив у цьому житті», — говорив композитор. Та на реалізацію такої ідеї в Україні не знайшлося коштів. Оперу Ігоря Поклада та його співавтора, поета Олександра Вратарьова, на українській сцені показали лише один раз.

Окупація у Ворзелі 

На початку повномасштабного вторгнення, у свої 80 років, Ігор Поклад опинився в окупованому Ворзелі разом із дружиною та важкохворою тещею. Протягом трьох тижнів вони ховалися в холодному підвалі, практично без зв’язку. Коли Світлані Поклад вдалося підзарядити телефон і зʼявилася надія на евакуацію, вона підготувала всіх до втечі: одягла чоловіка й матір, зібрала собак, і вони кілька годин чекали. Тоді ж повз вікно пройшла людина в червоній куртці — це був початок спеціальної рятувальної операції, яку координувала відома волонтерка Гайде Різаєва разом із ГУР. Завдяки участі Костянтина Гудаускаса, який мав казахське громадянство й міг пересуватись окупованими територіями, з Ворзеля вдалося вивезти понад 170 людей, зокрема Ігоря Поклада з родиною.

Залишити музику після себе

Ігор Поклад ніколи не був зіркою у звичному розумінні. Без гучних заяв і пафосу він створював композиції, які залишаться в українській мистецькій скарбниці на десятки, а може й сотні років. 

Музика Ігоря Поклада продовжує жити — у концертах, плейлистах, радіоефірах і серцях людей. Сучасні виконавці переспівують його композиції, надаючи їм нового звучання. Так, у музичному шоу Тіни Кароль «Дім звукозапису» Юлія Саніна виконала пісню «Кохана», музику до якої написав Ігор Поклад, а слова — Ігор Барах. Цей номер став ще одним підтвердженням того, що справжня музика не старіє. 

Бо поки жива музика — жива і памʼять про її легендарного автора.

Авторка тексту — Лілія Козак

Сподобалась стаття? Підтримуйте нас фінансово за посиланням у шапці профілю @artefact.music — це допоможе створювати більше якісного українського контенту й зберігати культуру живою.