Феномен життя і таємниця смерті Ігоря Білозіра

Минуло понад 20 років відколи відійшов у засвіти український композитор та виконавець Ігор Білозір. Початком трагічної сторінки життя музиканта стала ніч з 8 на 9 травня 2000 року. Ніхто і не здогадувався, що той вечір у кав’ярні в центрі Львова закінчиться фатально. 

Ігор Білозір любив музику так само як і любив її творити. Його пісні були нічим іншим, як ковтком свіжого повітря для людей радянського гарту. Музикант завжди відкидав шаблонне, подекуди «штучне» звучання радянської пісні під час роботи над своїми музичними творами. Він був «за» індивідуальність і українські народні мотиви.

Пісні музиканта цілком відображали його внутрішні переживання. Це і закоханість у композиції «Перший сніг», і теплі родинні почуття у «Мамо, ваші діти, як птиці» і «Батьківське жито». Щирість та відкритість Білозіра завоювала серця українців. Багатьом відгукувалася досконала мелодійність творів композитора, наближена до народної.

 

Порівняння з Івасюком

Творчість виконавця іноді називали «музикою Івасюка» через певну схожість, однак Білозір не вбачав її:

«Я не можу сказати, що музика Івасюка мала на мене безпосередній вплив. Але коли є така особистість, тебе це мимоволі стимулює: “Невже ж я не зможу?”».

Цікаво, що обоє музикантів навчались в одного і того самого викладача —  Лєшека Мазепи. Вони відвідували його лекції, проте ніколи не товаришували.

 

Ансамбль «Ватра» — протест проти радянської культури

Творчість Білозіра була не просто мистецтвом — вона була протестом проти радянської масової культури. Наприкінці 1970-х музикант став керівником ансамблю «Ватра». Вже на початку 80-х музичний проєкт здобув шалений успіх. «Ватру» пускали в ефір, вмикали на радіо та активно обговорювали в пресі в той час як гурт вкотре перемагав на якомусь пісенному конкурсі. У квітні 1981 року ансамбль став не лише лауреатом ІV республіканського конкурсу комсомольської пісні «Молоді голоси», але й найяскравішим відкриттям року. Репертуар «Ватри» в основному складався з композицій Білозіра та обробок українських народних пісень. Радянські чиновники культури насторожились.

Михайло Батіг (журналіст): «Ігорева «Ватра» була справді явищем для української молоді: цікавим, своєрідним, надзвичайно талановитим. Ті пісні, які писав Ігор відповідали настроям часу».

Відтоді «Ватру» переслідували цькування з боку влади: численні догани та навіть звільнення з роботи, насамперед Білозіра. Його ансамбль завжди знаходився в полі зору цензорів з компартійних кіл та отримував багато претензій через «націоналістичні висловлювання» та «натяки на релігію» у композиціях. 

Власне через тиск суспільних верхівок «Ватра» багато гастролювала за межами Радянського Союзу. Колектив відвідав із концертами Німеччину, Польщу, Угорщину, Канаду та США. 1986 року «Ватра» також здійснила поїздку до Афганістану, де на той момент у військовому конфлікті брали участь багато українців.

Чи не менш важливо додати, що Білозір був надзвичайно вимогливим до людей, з якими він працював. Він був неабияким перфекціоністом: кожну репетицію у «Ватрі» відточували до ідеалу. Іноді, учасники ансамблю засиджувались до четвертої ранку.

Мар’ян Шуневич (колишній учасник «Ватри»):«У тому, що стосувалося творчості, він був справжнім диктатором. І ця якість його прикрашала… Поблажливості і спуску не було ніколи і нікому. Доки не добивався того звучання, якого хотів, пісню глядачеві не показували».

 

Співпраця із «забороненим» Стельмахом

Білозір був непохитною особистістю — вкласти музиканта в конкретні рамки було неможливим. Він співпрацював з поетами, до яких було таке ж сумнівне ставлення, як і до нього. Серед них був і Богдан Стельмах, вірші якого були забороненими. Білозір захоплювався творчістю поета задовго до їхнього знайомства. 

Ще до створення «Ватри», під час навчання у Львівській консерваторії музикант обрав рок-оперу «Стіна» Стельмаха для своєї дипломної роботи. Йому пропонували переписати твір або взяти іншого автора, однак він відмовився. Захист диплома постійно переносили і врешті-решт Білозір його так і не отримав.

 

Буремні 90-ті в житті Білозіра

Тим часом життя готувало Ігореві Білозіру нові випробування. З настанням 90-х організаційні моменти існування колективу «Ватри» лягли на плечі музиканта. Головний фокус зводився до заробітку коштів, що відвертало значну увагу від творчості.

Погіршувало ситуацію і те, що багато друзів музиканта емігрували за кордон. Насамперед талановитий гітарист «Ватри» Юрій Луцейко виїхав до США. Білозір мав не одну можливість жити за океаном, але обрав рідну землю. Він вважав, що повинен залишитися і працювати на благо майбутнього України. Серед задумів музиканта було зведення концертного залу в парку імені Богдана Хмельницького у Львові. Проєкт був майже готовий, однак довести його до кінця музиканту так і не вдалося…

 

«Фактично сталося ритуальне вбивство наперед визначеної жертви», — Руслана Білозір 

8 травня 2000 року. Білозір святкує день народження знайомої у кав’ярні «Цісарська кава» на проспекті Шевченка у Львові. У товаристві — журналіст Богдан Гнатовський і модельєр Олександр Куровицький. За столиком Білозіра наспівують його пісню «Перший сніг», проте не сам виконавець, який тільки сидить. Тим часом поруч знаходяться поціновувачі блатного шансону, які аж ніяк не захоплювалися звучанням пісні українською.

Воронов і Калінін, так звуть чоловіків, підводяться з-за столу з метою проявити своє невдоволення кулаками. Їх мішенню є Білозір, якого представляють як автора пісні. У конфлікт втручаються міліціонери, що чергують неподалік, однак це виглядає «показово». Насправді батько Воронова — Олександр Воронов — заступник начальника Львівського міського управління внутрішніх справ. Цей факт напряму фігуруватиме в цій історії. Настрій в товариства Білозіра зіпсовано, тож приятелі вирішують розходитися. Гнатовський вирушає додому разом із музикантом.

Ближче до півночі. Усе ще самісінький центр Львова, яким крокують Білозір та Гнатовський. Всього-на-всього в 50 метрах від будівлі прокуратури Воронов і Калінін наздоганяють обох. Б’ють всіляко — і руками, і ногами.

Білозіра доставляють до травмпункту лікарні швидкої допомоги, де обстежують і після погіршення стану 10 травня направляють в реанімацію. Медичний висновок — струс головного мозку, численні переломи кісток. 15 травня Ігор Білозір впадає в кому, а в ніч з 27 на 28 число цього ж місяця його серце зупиняється назавжди.

Воронов відсидів два роки замість 15, а Калінін — п‘ять замість десяти.

Руйнівний «рускій мір» поглинає все до останку: культуру, мову та врешті-решт життя. Неможливо перелічити скільки слів було недосказано та скільки пісень було недоспівано — їх безліч і з кожним днем ця цифра тільки збільшується. Ми не можемо повернутись назад в часі і змінити хід історії, проте можемо дещо інше — не мовчати. Так, досліджувати та розповсюджувати правду, не дозволяти собі забути про злочини, скоєні прихильниками «руского міра». Тут і прямо зараз. Допоки в наших серцях горить віра в справедливість, а на вустах залишаються твори Білозіра та Івасюка — ми стоїмо. І обов’язково вистоїмо. 

 

Фото на обкладинці — газета «День»

Авторка матеріалу — Ірина Мостова