Марко Вовчок. Не встиг на маршрутку – читай “інститутку”

Добірка цікавих та екстравагантних фактів про знакову українську письменницю ХІХ століття.

 

Справжнє ім’я письменниці – Марія Вілінська.

З дитинства дівчинка знала французьку.

У свій час вона встигла потусуватися та випити чарку-другу з відомими письменниками: Була з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Олександром Герценом, Жулем Верном.

Із майбутнім чоловіком Опанасом Маркевичем познайомилася під-час літературного party-харду в російському місті Орел. Він якраз відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи з ним у 1851—1858 у Чернігові, Києві, Немирові, Марія досконало вивчила життя, культуру та мову українського народу.

Ненависне прізвисько «Марко Вовчок». Перша версія виникнення псевдоніму М. Вілінської – письменниця вигадала псевдо сама, за прізвищем першого чоловіка (Маркович). Друга версія – «Марко Вовчок» народився з вуст П. Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні. Сама ж Марко Вовчок це «прізвисько» ненавиділа.

Вовчок Марко П

Творчість Марко Вовчок є дискурсом одразу трьох літератур – української, французької та російської. Видавалася у всіх трьох країнах, писала трьома мовами.

Її повість «Маруся» рекомендована для обов’язкового вивчення у французьких школах.

У Марко Вовчок була репутація «фатальної жінки». Два її коханих чоловіки померли на її руках, а третій покінчив життя самогубством.

Письменниця усиновила першого онука, щоб врятувати честь майбутньої невістки, так як хлопчик народився до шлюбу.

Коли вона читала свою повість «Інститутка» у присутності Шевченка, похвалам на її адресу не було кінця. Великий Кобзар високо оцінив цей перший реалістичний твір української прози. Називаючи Марка Вовчка «кротким пророком», Шевченко вказав на прикметну особливість її індивідуального стилю – вміння в спокійно-стриманій манері передавати напружений драматизм подій та внутрішніх переживань героїв. Спокійна, зовні стримана тональність при змалюванні найбільших бід, найважчих становищ і переживань створює особливу драматичну емоційну напруженість художнього викладу.

Роман Коржик

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *