5 книг поезій для читання восени

Осінь у багатьох із нас асоціюється із поезією. Це і зростання кількості різних літературних заходів, і непереборне бажання заховатись за безліччю книг, і якісь спроби написання власної поезії. Осінь почасти сама сприймається за поезію. І кожен трактує її по-своєму: хтось вважає поетичним сидіння в пледі біля вікна з чашкою кави чи чаю, комусь стає більш поетично з келихом вина, для когось поезією в такий період є блукання під дощем вечірнім містом, ще для когось це шарудіння листя під ногами.

 

 

Як би не було, у більшості випадків все зводиться до поезії, реалізованої у віршах. І сьогодні мова йтиме про збірки поезії, які видаються мені ідеальними для читання восени, адже вірші для багатьох стоять в основі осіннього сприйняття навколишнього, заряджають чи то надихають на таке сприйняття.

Тому розповім про 5 книг українських авторів, які обов’язково варто прочитати восени.

Остап Сливинський «М’яч у пітьмі» («Критика», 2008)

Прочитавши лише кілька віршів із цієї збірки, я зрозумів, що це більше, ніж просто збірка. Вона стала для мене посібником. Саме на її сторінках я знайшов для себе так багато: спогади, які були настільки прекрасними, що я мимоволі записав їх до своєї пам’яті, мрії, які не міг до того сформулювати самотужки, навіть практичні поради до втілення цих мрій у життя. І ця збірка була першою з тих книг, які правильно налаштували мене на осінь, бо, на моє щастя, вона трапилась мені до рук саме восени.

У деяких думках я трактую осінь як повернення. Саме звідси розпочинається забіг дистанцією у дванадцять місяців. І дуже важливо розпочати його правильно, стартувати безпомилково. Налаштуватись на перемогу. І «М’яч у пітьмі» завжди дає мені таке налаштування.

Якщо би солодка ностальгія, якою ми так часто любимо себе мучити, мала фізичний вигляд, вона би стала цією збіркою. І стала би нею восени, бо це найкращий час для такого роду ностальгії. Ось як я її бачу. Ось чому рекомендую її почитати.

Микола Воробйов «Слуга півонії» («Просвіта», 2003)

Ця книга стала для мене відкриттям року. Воробйов будує настільки багатогранні світи, володіє такою увагою до деталей, що іноді стає трепетно. Сидиш, тримаєш в руках цю книгу, а враження, що тримаєш щось надзвичайно цінне для себе, щось цінніше навіть за мить, у якій перебуваєш із цією книгою.

Іноді мені здається, що вірші Воробйова треба читати лише для того, щоб почати відчувати більше. Іноді мені здається, що після читання цієї збірки, я виходжу не лише за межі своїх відчуттів, а і за межі чогось глобальнішого, навіть за межі тривимірності нашого існування. І найгостріше це можна відчути восени. Осінь – це дуже особисте спілкування із природою. А ця збірка – «Слуга півонії» – навчає спілкуватись із нею цілком відкрито, без жодних обмежень чи комплексів.

Варто відмітити, що ця збірка була відзначена Шевченківською премією (2004).

«Слуга півонії» із тих збірок, які не можна прочитати раз і забути. Це неможливо. Осягнути за раз усе це – неможливо. А осягати там є що. Це ніби озеро, до дна якого ти безупинно пливеш, та ніяк не можеш його досягнути. Але ти вже і не певен, що хочеш, адже тобі так подобається просто плисти.

 

Мірек Боднар «Ще, ще, ще, не зупиняйся» («Лілея-НВ», 2012)

Неочікувано, чи не так? Для тих, хто знайомий із поезію вищезгаданих авторів та поезією Мірека Боднара, може видатись дивним зарахування цієї книги до цього осіннього списку. І дуже дарма.

«Ще, ще, ще, не зупиняйся» – це зібрання кількох поетичних збірок, що побачили світ раніше, під однією обкладинкою. Це багатогранність, бо кожна із включених збірок володіє власною енергетикою, часто відмінною від інших, як може здатись на перший погляд. Я навіть готовий погодитись, що так і є. Але обов’язково додати, що всі вони мають одну спільну рису: вони цілковито справжні.

«Ще, ще, ще, не зупиняйся» – це інша сторона осені. Не та меланхолійна, затяжна, до якої ми звикли, а відверта і справжня, іноді п’яна, іноді депресивна, іноді до нестями ностальгічна, іноді агресивна чи надміру добра. Але цілковито відверта. Справжня. Тут немає табуйованих тем, тут немає чого соромитись. Ми такі, якими є.

І вірші у цій книзі такі, якими вони є. Щирі, справжні, незамасковані. Такі, як і осінь навколо нас.

Катерина Калитко «Катівня. Виноградник. Дім» («Видавництво Старого Лева», 2014)

За відкриття віршів Катерини Калитко я, мабуть, маю дякувати Юркові Іздрику. Бо саме з його уст почув про неї. Це було – не дивуйтесь – минулої осені. Але тоді не йшлося про осінь. Йшлося про хороші вірші. Тоді я не знав, що вони так пройматимуть. Тим паче восени.

Ось і вірші на затяжну осінь, на відверту розмову із собою про наболіле, ось увесь твій біль, що розливається перед тобою післядощовими калюжами. Ось усе, що ти маєш: твоя земля, твої відчуття, дім, іноді теплий і затишний, іноді холодний і пронизаний вітрами. Ось ти сам.

Мені часто важко говорити про ці вірші, бо думаю, що ними уже все сказано. І залишається лише вчити їх, аби носити у пам’яті та мати напоготові. А раптом осінь принесе не лише вина, теплі спогади і врожаї, а ти не матимеш чим захиститись. Бери ці вірші. З ними тобі нічого боятись.

Олег Лишега «Великий міст» («Піраміда», 2012)

Чесно кажучи, це в багатьох речах зимова книга. Навіть на її обкладинці зима. Але братись за неї варто наприкінці осені, десь в листопаді. Лишега бачив світ таким, яким він є. Гадаю, бачив навіть більше.

Мене завжди проймає несамовита ніжність, коли читаю цю збірку. І ностальгія. Я вчусь любити все таким, яке воно є. З кожним прочитаним віршем я стаю ближче до природи, до порозуміння з нею – цілковитого і щирого. Такого, яким володів сам Олег Лишега. Часто я трактую цю збірку як свого роду Книгу Мудрості.

Вона додає мені смутку. Але не якогось темного чи похмурого. Ні. Якщо вам знайоме відчуття «світлого смутку», то ви зрозумієте мене напевне. Такий смуток найкраще відчувати наприкінці осені, коли цей етап вже пройдено, коли знаєш, що буде наступний, а потім ще і ще. І аж до наступної осені.

Осінь і зима – як два береги однієї ріки. І цей міст – «Великий міст» – найкращий шлях, аби перейти від одного берега до іншого.

Осінь лише почалась. Я не скажу, що це повний перелік тих «найосінніших» книг, які варто читати в цю пору року. Все ще попереду – основна частина осені, непрочитані книги, ненаписані списки, ненаписані вірші… Але зараз важливо зробити перший крок. У цю осінь, до тих книг та віршів. І тепер я знаю, що ми його зробили. Ми змогли. І попереду ще стільки всього.

Автор: Ростислав Кузик