Мама Тараса Шевченка: таємниця її могили

“Там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положили…” , – такими словами описує смерть своєї матері Тарас Шевченко у вірші “Якби ви знали, паничі”. Мати Кобзаря Катерина Якимівна Бойко померла 20 серпня 1823 року у віці 40 років, коли Тарасові Шевченку було дев’ять із половиною років.


Катерина Якимівна мала дівоче прізвище Бойко. Бойки — це жителі Бойківщини — історичної області на заході України. Маючи нахил до різних ремесел, бойки з часом осідали і на східних землях України. Моринські Бойки, з роду яких була Тарасова мати, на час її заміжжя були вже “пішими” кріпаками. Тобто вони не мали ні волів, ні коней і працювали на панських ланах, у кузнях та млинах всього лиш за харч.

Після того, як Катерина вийшла заміж за Григорія Івановича Шевченка влітку 1802 року, подружжя деякий час мешкало в селі Кирилівка (у провулку Могильних) на батьківщині чоловіка. 1810 року переселилося до Моринців. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко. Родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Копія, садиба якого пустувала. Господаря за бунтівний характер та непослух панові заслали до Сибіру.

Скоро із заслання Копій втік. Він не був проти того, щоб у його хаті жила кріпацька сім’я. Але згодом Шевченки повернулися на батьківщину — до Кирилівки. Панщина забирала у Катерини Якимівни час і тим самим материнський догляд за дітьми. Вона горіла в праці й клопотах.

Уже відчуваючи наближення кінця, попрощавшись зі своєю родиною, висловила, ймовірно, один-єдиний заповіт за своє коротке життя: “Коли помру — поховайте не на цвинтарі, а тут, у нашому рідному садку. Нехай до мене прибігають малесенькі мої діти-сироти, виплакують гіркі сирітські сльози”. Катерину Якимівну поховали у рідному дворі. Діти і чоловік поховані окремо, на цвинтарі.

Чому так сталося, що мати Тараса Шевченка «поховали […] як вона й заповідала, біля хати в саду. Тепер її могила неподалік від Літературно-меморіального музею Т. Г. Шевченка в с. Шевченковому» ? Чому в саду, а не на кладовищі?

На жаль, відповісти неможливо, хоч які версії про звичаї українців вигадувати. Бо теперішня могила матері Тараса Шевченка це, щонайпевніше, фальсифікація 1930-х років.

«Могила матерi Т. Г. Шевченка розташована по вул. Петровського, за 25 метрiв на пiвнiч вiд будинку музею Т. Г. Шевченка. На державний облiк взята за рiшенням Черкаського облвиконкому вiд 28.09.1973 р. № 544. За видовою приналежнiстю об’єкт є пам’яткою iсторiї. Могила розташована на територiї земельної дiлянки батькiв Т. Г. Шевченка (в минулому). Дiлянка об’єкта розташована в пiвнiчнiй частинi села в меморiальнiй, заповiднiй зонi, в глибинi садибної дiлянки, за будинком музею Т. Г. Шевченка. До могили матерi Т. Г. Шевчен­ка веде крута стежка з подвiр’я музею. Мати Т. Г. Шевченка […] Похована на садибi, в саду, недалеко вiд своєї хати. Первiсно могила була з земляного насипу та з дерев’яним хрестом.

Результат пошуку зображень за запитом "могила матеріа тараса шевченка"

У 1930 роцi могилу було впорядковано. Встановлено металеву огорожу та бiлу мармурову плиту з написом: «Могила К. Я. Шевченко — матерi народного поета, революцiонера-демократа Тараса Шевченка». У 1961 роцi замiнено огорожу та плиту. Змiнено напис: «Тут похована К. Я. Шевченко — мати Т. Г. Шевченка — поета, революцiонера-демократа». У 1989 р., до 175-рiчницi з дня народження Т. Г. Шевченка, встанов­лено гранiтний хрест у формi козацького хреста. Замiнено огорожу та плиту. Змiнено напис: «Тут похована Катерина Якимiвна Шевченко, Мати Т. Г. Шевченка 1783-1823». В головах могили родичами Т. Г. Шевченка посаджено кущ калини. Об’єкт увiчнює пам’ять Катерини Якимiвни Шевченко, матерi Т. Г. Шевченка — видатного українського поета, художника, гравера». (А. І. Звіряка. Досвід паспортизації об’єктів культурної спадщини.)Пізнавайте минувшину з спільнотою “На скрижалях”

Попри впевнені твердження довідників і введення пам’ятки в національний перелік об’єктів культурної спадщини, до часу першого впорядкування ані про особливе заповідання, ані про цю могилу взагалі нічого невідомо. Зате документально підтверджено, що «жителя Григория Грушивского жена Екатерина» похоронена «на определенном кладбище» разом з усіма померлими того періоду, як зазначено в метричній книзі Кирилівської церкви. (Документи та матеріали до біографії.) Отже, похоронили зовсім звичайно, на кладовищі.

Навряд чи може йтися про усний переказ. Садиба Шевченків була занедбана досить тривалий час. Перший пам’ятний знак поставили тільки 1908 року на місці, де колись стояла хата. Тоді ж за ініціативою місцевого фельдшера було вперше обнесене подвір’я, що діждеться свого упорядкування тільки в середині 30-х років, коли й віднайдуть могилу. Згодом краєзнавці заднім числом вигадають прохання поховати в садку і навіть відвідування Шевченком місця поховання під час візиту влітку 1859 року з посиланням на матеріали біографів Чалого та Кониського, де, звісно, немає нічого подібного.

Додаткову інформацію можна знайти на сайті Шевченківського сільськогосподарського коледжу: «11 березня 1929 року в Кирилівці відбулось урочисте засідання […] в якому взяв участь голова Президії ВУЦВК Г. І. Петровський. […] Вирішили було побудувати профшколу на місці церкви Івана Богослова. 1 червня 1930 р. на місці церкви заклали фундамент корпусу». Абсолютний збіг руйнування цвинтаря з віднайденням і упорядкуванням могил батьків Шевченка.

Василь Герей, “На Скрижалях”. 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: