Сергій Лозниця про те, як шокував своїм фільмом Канни і про яскраві епізоди зі знімального майданчика (інтерв’ю)

Сергій Лозниця, режисер фільму Донбас про життя і війну в цій частині України, згадує, як шокував своєю стрічкою публіку Каннського фестивалю, і переказує яскраві епізоди зі знімального майданчика, 

Немолодой чоловік з українським прапором на плечах і табличкою Доброволець карального батальйону на грудях прив’язаний до стовпа біля автобусної зупинки. Над ним знущається натовп городян, за тим, що відбувається, спостерігають озброєні бойовики. Все це відбувається не насправді — йдуть зйомки фільму, пише журналістка  Новое Время Катерина Богданович.

Раптово на великій швидкості, перетинаючи зустрічну смугу, до присутніх під’їжджає автомобіль. З нього вискакує невисокого зросту чоловік і накидається на лінчувальників з кулаками. Він не зрозумів, що це тільки кіно.

 

“Це був вражаючий момент. Поки існують такі люди, безстрашні і готові втрутитися в ситуацію незважаючи ні на що, надія з нами”, — говорить всесвітньо відомий український режисер Сергій Лозниця.

Події, описані вище, відбулися в березні в Кривому Розі. Саме там знімався фільм Донбас — четверта повнометражна художня картина Лозниці і найгучніша українська прем’єра цього року в світовому кіно.

В основі сценарію ігрової стрічки лежать документальні матеріали — аматорські відео, знятий на початку війни на Донбасі і викладені в Мережу.

Прототип українського добровольця зі сцени на зупинці — Ігор Кожома із Зугресу Донецької області. Він служив у батальйоні Донбас, брав участь в АТО, а коли повернувся в Зугрес, щоб забрати дружину, потрапив у полон до бойовиків.

Серед інших епізодів фільму — зйомка фальшивого сюжету з підставними свідками обстрілу і бесіда з російськими найманцями, а також весілля сепаратистів і численні сцени грабунку на захопленому сході України.

Фільм, знятий у копродукції Німеччини, України, Румунії, Нідерландів і Франції, був вперше представлений на Каннському кінофестивалі. Своєму творцеві він приніс приз за найкращу режисуру в програмі Особливий погляд, а згодом був висунутий від України на премію Оскар.

Донбас уже вийшов у прокат в Німеччині, Франції, Австралії та Польщі, на черзі, слідом за Україною, — Нідерланди.

Напередодні української прем’єри стрічки режисер розмовляє з НВ по скайпу з Бразилії. У першій половині жовтня в Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро пройшли майстер-класи Лозниці і ретроспективи його картин, зокрема Донбасу.

Прем’єра фільму Донбас на Каннському кінофестивалі. Фото: ЕРА

— Ви показали Донбас на Каннському кінофестивалі. Як реагували на картину глядачі? Їм були зрозумілі реалії, зображені у фільмі?

— У Канні був прекрасний прийом — повний зал і хороша реакція глядачів. Звичайно, якісь нюанси важко вловити людям, які не знають контексту, але суть була зрозуміла всім. При цьому багатьох здивувало те, що всі ці події відбуваються тут і зараз. У французьких медіа майже немає інформації про війну на Донбасі. Якщо хтось краєм вуха і чув, що в Україні розгорнувся якийсь конфлікт, то про те, що йде відкрита війна, мало хто знає.

— Новели, з яких складається фільм, засновані на документальних аматорських відео. Чим відрізняються епізоди картини від реальних ситуацій-прототипів?

— Я трохи змінив драматургію, але суть залишилася, і вона передана максимально точно. Головна відмінність між аматорськими відео в Мережі й ігровою картиною — етична. Знімати такі речі, що відбуваються в реальності, я б не зміг. Наприклад, сцена розправи над українським добровольцем — я б не зміг перебувати там як режисер і спокійно продовжувати зйомку.

— Більшість персонажів фільму добровільно або вимушено приймають правила життя, нав’язані окупантами, і тільки одиниці в силах їм протистояти. Чому відсоток тих, хто здатний до опору, такий малий?

— Давайте не змішувати фільм з реальним станом речей. Було б неправильно судити про Росію XIX століття виключно з Мертвих душ Гоголя. Так і в Донбасі: я показую лише найбільш помітні прояви хвороби.

— Що це за хвороба?

— Відсутність виховання, освіти і здатності мислити. Для того, щоб зрозуміти, що відбувається, і не стати іграшкою в руках сил, що прагнуть вами маніпулювати, необхідно здійснювати розумові зусилля, до яких не всі готові.

Але і серед решти на окупованих територіях є ті, хто просто не має можливості забрати звідти ноги. В силу різних життєвих обставин. Життя біженця, переселенця теж дуже важке. Я зустрічав досить багато людей, які втекли з Донбасу. Деякі з них грали в моїй картині. Їм нелегко, повірте.

Прем’єра фільму Донбас на Каннському кінофестивалі. Фото: ЕРА

— Ви говорите про вихідців з Донбасу, що сьогодні живуть у Кривому Розі?

— Так, і коли я робив фільм, я з ними консультувався — наприклад, питав, наскільки переконливо виглядають сцени з сепаратистами.

— У вашій команді були представники різних країн — України, Росії, Румунії, Польщі, Латвії, Литви. Чи відрізнялося їх бачення ситуації на Донбасі? Можливо, ви обговорювали це під час зйомок?

— У нас не було таких розмов, тому що всім все зрозуміло. До того ж це моя команда — це мої друзі, соратники та однодумці.

— Прихильників “русского мира” в знімальній групі не було?

— На мій погляд, мова не йде про прихильників “русского мира” або “українського світу”. Мова про те, чи залишатися людиною — про здоровий глузд або про його відсутність. Це лінія фронту не між державами, вона проходить у свідомості багатьох людей.

— Як вам здається, яка буде подальша доля окупованих територій?

— З упевненістю можна сказати тільки те, що коли-небудь ця війна закінчиться. А кому дістанеться територія… Мені, як і, напевно, багатьом людям, важливо інше — щоб у її мешканців з’явилася можливість спокійно жити і розвиватися, а не виживати. Все інше, зокрема й ідеологія, приходить згори.

— Це почасти співзвучно тому відчуттю, яке залишається після перегляду фільму: більшість персонажів просто підлаштовується під обставини, не замислюючись над тим, до чого це призведе.

— Ви маєте на увазі, що герої картини перестають бути суб’єктами свого життя і стають об’єктами в чиїхось руках? Так, так і є, і ось тут ми починаємо говорити про те, що винні в цьому вони самі.

Суть того, що відбувається на Донбасі проста — це зіткнення різних типів свідомості, конфлікт світоглядів. Коли люди діють активно, намагаються змінити те, що їм не подобається, вибирають шлях закону, відповідальності, гідності, поваги до особистості — ось тоді і починається життя.

А якщо людина дозволяє розпоряджатися своєю долею якимось зовнішнім силам, при цьому відчуваючи себе зовсім як в Радянському Союзі, захищеним від тягаря прийняття рішень, виникає повна безвідповідальність. Вона вражає наше суспільство в самих різних місцях і вироджується в результаті в тоталітарні форми правління.

— Ви зараз говорите не тільки про Східну Україну?

— Ми всі спадкоємці тоталітарного радянського режиму, який багато десятиліть сприяв знищенню людського в людині. І навіть якщо моє покоління вже не відчувало цього настільки гостро, це все одно було присутнє у всіх кодах, у всіх орієнтирах тієї країни, в якій ми жили. А після того як режим впав, ми продовжуємо нести його тягар, самі того не помічаючи. Щоб від цього тягаря позбутися, потрібен час.

— Донбас не випускають в прокат в Росії. Як ви думаєте чому?

— Можливо, їх лякає саме слово Донбас. Сьогодні в Росії про нього намагаються не говорити. Ця операція не була успішною, все заглохло, перетворилося на гнилісну рану. І, як мені здається, російська влада вже сама не знає, де вихід із ситуації, яка їх, найімовірніше, стала дратувати. Ну і бог з ними! Фільм прекрасний, і коли-небудь він дійде й до російських глядачів, яким він теж адресований.