Чому Захар Беркут — найкращий український фільм

Захар Беркут — найкраще українське кіно, яке є сьогодні. Але пару камінців у його город ми кинемо.


Журнал “Артефакт” сходив на перегляд фільму “Захар Беркут”. Одразу хотіли порівняти стрічку з легендарною картиною “Хоробре Серце”. Ну, це кіно, де грає Мел Гібсон, пам’ятаєте? Англійці проти шотландців. Аналогії робити можна. Але навіщо? Так, Захар Беркут — теж про боротьбу, середні віки, гірський народ. Та все ж події, обіграні у нашому фільмі — унікальні. Бо з монголами в горах билися тільки наші предки. Українці. Хоча знайдуться зараз історики, які скажуть, мовляв це середні віки, ще зарано говорити про українців, які українці. Ці історики хоч і матимуть рацію, та ми вживаємо поняття українець для означення того, що той народ, який жив у Карпатах, бився проти монголів — наші предки, але визнаємо, що національної свідомости та ідентичности вони ще не мали та українцями, ясна річ себе ще не звали.

Та якою ж була їхня ідентичність?

Якщо судити саме по фільму, то українці, які живуть в горах бачать себе в єдності з такими героями, як Тугар-Вовк. Це боярин, що має грамоту від короля Данила і намагається підкорити мешканців селища Тухля, правити ними, контролювати їх землі. Але селяни бачать себе незалежними та хочуть жити самостійно. Ох цей одвічний конфлікт простих українців і влади. Насправді дуже важливий момент: якби не монгольська агресія, то навряд селяни пропонували боярам об’єднуватися. Селяни та бояри — це два різні світі. Мешканці Тухлі — полюють, рибалять, кують залізо. Без війни теж можна контактувати — торгувати, наприклад. Але саме війна об’єднує.

Кадр из фильма

Це перший крок до творення нації. Об’єднання. Сьогоднішня війна проти Росії вже 5 рік об’єднує нас. Такого вибуху патріотизму в Україні ще ніколи не було.

Бо нація — це комунікації. Це племена, які читають книги та мають спільний економічний простір та історію.


Журнал “Артефакт” існує завдяки вашій підтримці! Ми хочемо робити більше якісних матеріалів, покращувати сайт, винагороджувати наших дописувачів, дизайнерів та всіх, хто допомагає розвиватися виданню.

Підтримайте нас благодійним внеском.

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)


Тугар-Вовк і Захар Беркут мають немало точок комунікації: спільний ворог, спільна територія ведення економічної діяльности. Родинні зв’язки — донька Тугара Мирослава закохується і Максима Беркута, сина Захара.

Тож фільм доволі просто, але небанально показує конфлікт селянства і боярства (бояри — майже містяни, мають фортеці, гради, їздять у великі міста).

У фільмі є любовна лінія. Є батальні сцени, смерть, сльози, трагедія.

Не погодимося зі стьобом “Телебачення Торонто” і Майкла Щура, що герої погано розкриті. Навпаки — вони добре розкриті через особисті переживання. Захар — як лідер громади, Тугар-Вовк — як боярин, який за правилами Середніх віків служить королю, хоче мати більше земель і біснується, коли селяни йому не підкоряються.

Максим — розкривається через любов до Мирослави, через бажання ризикувати й бути в перших рядах на полі бою, через порятунок рідних з монгольського полону.

Чого не вистачило у фільмі?

Моментами були відверті провали. Загиблі герої, яких проводжали в останню путь — кліпали очима. Це ж елементарно.

Кадр из фильма

Є питання до операторської роботи. Під час батальних сцен камера тряслася в ті моменти, коли хотілося детальніше роздивитися бій, рухи, й загалом — дрібні деталі. Камера звісно має швидко переміщуватися, це бій, ми не говоримо зараз про повільну зйомку, та все ж можна краще знімати.

Це довільна екранізація повісті Івана Франка. У книзі Яковича все було трохи не так. З іншого боку — фільми не мають повністю дублювати зміст книги. Режисер бере літературу як сировину, як ґрунт для творення нового продукту — свого художнього фільму.

Та все ж хотілося трохи більше історичного контексту. Як закінчилося протистояння наших горян та монголів? Що було далі? Яку роль відіграла в історії наша відсіч загарбникам з Азії?

Це важливе питання, бо виходить — відбили ми наступ монголів на одне село. А що далі?

Кадр из фильма

Ще й надто — сам твір Івана Франка якраз і намагався показати нашу боротьбу в контексті історії Європи. Недарма перший переклад “Захара Беркута” іноземною мовою з’явився 1889 року вже через 7 років після друку оригіналу й опісля книгу було перекладено вже більш як десятьма іноземними мовами.

Тобто у світі “Захара Беркута” знають. Нехай не кожен підліток, проте люди інтелектуальні — так точно. Що це нам дає?

На одній лекції історик Ярослав Грицак сказав: “Голодомор стане важливою та помітною темою для світу, коли фільм про нього зніме Стівен Спілберг”.

І це правда. Ми живемо в час, коли найбільший вплив мають кіноактори, шоумени, співаки та режисери. В одному з недавніх інтерв’ю для BBC російський поет Дмітрій Биков сказав, що Трамп і Зеленський — це шоумени, а не політики, й тому вони такі впливові й популярні люди.

Шоу, картинка, кіно — саме ці речі впливають на свідомість та ідентичність людей. Російська влада зазомбувала свій народ фільмами про ментів та Другу світову війну. Благо в російської молоді герої зовсім інші — Дудь, Навальний, Моргенштерн, Володя Котляров. У нас потроху з’являються свою герої. Як реальні так і вигадані. Коли британці мають Шерлока Холмса, американці — людину-павука та Бетмена, у нас є Захар Беркут. І Максим Беркут. Бо у ракурсі фільму — саме юнак в епіцентрі подій. Але Захар Беркут — це збірний образ українського гірського супергеройства у Середні віки. І це круто. Бо Середні віки — доволі приваблива і популярна картинка. Кожна нація має своє кіно про Середні віки. Тепер його маємо і ми.

На потрібні свої герої. Нам потрібне своє кіно. І не просто для самих себе, а щоби показати його світові. Бо замість нудних та нахабних політиків, Україну у світі краще хай рекламує Захар Беркут. З екранів епічного кіно, яке не соромно, цікаво та захопливо дивитись.


Більше цікавих матеріалів – у Facebook журналу “Артефакт”: facebook.com/artefact.org.ua

Цікаві факти та актуальні новини – у нашому телеграм-каналі: t.me/artefact_magazine

Слідкуйте за нами в Instagram: instagram.com/artefact_magazine

Журнал “Артефакт” існує завдяки вашій підтримці! Ми хочемо робити більше якісних матеріалів, покращувати сайт, винагороджувати наших дописувачів, дизайнерів та всіх, хто допомагає розвиватися виданню.

Підтримайте нас благодійним внеском.

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *