Згадати все. Депортація кримських татар у травні 1944 року

Навесні 1944 р. радянська влада повернулась у Крим й відразу вдалася до масових репресій проти категорій населення, які виявили хоча б найменшу непокору сталінському режиму в період війни. До числа «неблагонадійних» потрапили громадяни, репресовані раніше за політичними мотивами, а також представники «нелояльних народів».

---

За принципом «колективної відповідальності»

Досвід масових «етнічних чисток» у Криму в перші роки німецько-радянської війни (зокрема виселення з півострова 61 тис. 184 німців у серпні-вересні 1941 р. та 438 італійців у січні 1942 р.) знадобився відразу після повторного захоплення півострова військами 4-го Українського фронту та Окремої Приморської армії. Вже шостого дня після початку Кримської операції, 13 квітня 1944 р., нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія та нарком держбезпеки СРСР В. Меркулов підписали наказ «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Йшлося насамперед про кримських татар, звинувачених у «зраді Батьківщини» та «пособництві на користь німецьких окупантів». Для цього у Крим прибуло 5 тис. оперативних працівників НКВС та НКДБ СРСР, водночас до таємної операції залучили 20 тис. бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС [1].

За даними НКВС-НКДБ, з 10 по 27 квітня 1944 р. було заарештовано 49 членів мусульманських комітетів, створених кримськими татарами під час війни у співпраці з німецькою окупаційною адміністрацією, виявлено 5 тис. 806 «антирадянськи налаштованих осіб». У середині травня їх кількість зросла до 8 тис. 521 особи. Під час оперативно-чекістських заходів вилучено 6 тис. 100 одиниць бойової зброї [2].

Факти співпраці окремих представників кримськотатарського народу з нацистським окупаційним режимом у роки війни Сталін хотів використати для реалізації власних великодержавницьких цілей. Через сумнівну лояльність до радянської влади, наявність неросійських національностей на окраїнах комуністичної імперії ставала небажаною. Водночас з’являлася можливість отримати додаткову дешеву робочу силу й скерувати її в інші регіони країни для  використання в екстремальних умовах. Відтак, усе кримськотатарське населення опинилося під загрозою виселення.

Радянські каральні органи розпочали підготовку масштабної операції з виселення кримськотатарського населення з півострова ще задовго до прийняття рішення вищим військово-політичним керівництвом про її проведення. У доповідній записці на ім’я очільника НКВС Л. Берії від 7 травня 1944 р. повідомлялося: «Підготовчу роботу до операції вважаємо можливою закінчити 18-20 травня, а всю операцію – до 25 травня». Нарком внутрішніх справ 10 травня 1944 р. особисто доповідав Сталіну: «Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу, та виходячи із небажаності подальшого проживання кримських татар у прикордонній окраїні Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення усіх татар з території Криму. Вважаємо доцільним розселити кримських татар як спецпоселенців у районах Узбецької РСР для використання на роботах як в сільському господарстві – колгоспах, радгоспах, так і в промисловості та на будівництві» [3].

На п’яти машинописних сторінках тексту проекту постанови були роз’яснення з усіх питань організації депортації кримських татар, зазначалися терміни виселення, перераховувалися відомства, відповідальні за виконання завдання уряду тощо. Проект підписав Й. Сталін. Ніколи ще проміжок часу між звільненням від окупації та депортацією не був таким коротким: трохи більше місяця.

11 травня 1944 р. Державний комітет оборони СРСР прийняв історичну постанову № 5859 про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку СРС. Підставою для депортації у документі вказувалося: «У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували із частин Червоної армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, брали участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначалися своїми звірячими розправами щодо радянських партизан, а також допомагали німецьким окупантам в справі організації насильницького угону радянських партизан в німецьке рабство та масового винищення радянських людей» [4]. До 1 червня 1944 р. кримські татари отримували статус «спецпоселенців».

21 та 29 травня 1944 р. були прийняті додаткові постанови про нові переселення татар із Криму в Марійську АРСР, Горьковську, Івановську, Костромську, Молотовську та Свердловську області РРФСР [5].

«Детатаризація» Криму

НКВС та НКДБ СРСР вважало можливим закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково до 18-20 травня 1944 р. Згідно з графіком операція з «детатаризації» Криму мала розпочатися вранці 18 травня. Однак у деяких населених пунктах виселення корінного населення розпочалося пізно ввечері 17 травня.

«З вечора 17 травня 1944 р. у Сімферополі з’явилося багато вантажних машин, – пригадує Ділявер Еннанов. – Їх розмістили по обидві сторони вулиці. Одночасно у місті з’явилося багато-багато солдат. Ми, маленькі хлопчики, бігали вулицями і рахували. Починали і збивалися з рахунку. Чи ми могли собі уявити, для чого вони призначені? У місті не було скасовано комендантської години, і ми з мамою лягли спати раніше. Раптом серед ночі сильний гуркіт у двері. Прокинувшись, я побачив, як заспаній матері офіцер сердитим голосом щось читав на папері. Поряд з ним стояло двоє солдат. Офіцер поспішав. Повідомив, що на збори є 10 хв. (…) Нас вивели з дому в двір. Під дощем в оточенні солдат внутрішніх військ сиділи зі своїм скарбом наші сусіди, також кримські татари. Разом з ними ми просиділи до світанку. Підігнали машини і нас відвезли на окраїну міста, до залізничної станції (…) Пам’ятаю, нас посадили в подвійний вагон № 44. Сльози, стогін, крики – і поїзд рухається з місця. Коли перетинали кордон Криму, всі, хто був в ешелоні, заспівали якусь пісню. Співали і плакали, оглядалися назад» [6].

Тамара Протасова, яка маленькою дівчинкою також була депортована разом зі своєю сім’єю з Криму, розповідала: «На світанку 18 травня 1944 р. нас розбудив гуркіт у двері. Троє озброєних солдат наказали нам швидко зібратися для виїзду. Перелякана мама вирішила, що нас повезуть на розстріл, як німці розстрілювали євреїв. Вона мовчки взяла мене за руку і, не збираючи ніяких речей, пішла до виходу. На щастя, нам трапилися хороші конвоїри. Вони пояснили: вас виселяють, шлях некороткий, беріть із собою все, що зможете взяти» [7].

18 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія звітував Й. Сталіну та В. Молотову про початок депортації кримських татар: для завантаження в ешелони підготували 90 тис. осіб, з яких 48 тис. відправили на схід. Наступного дня з усього півострова було зібрано спецконтингент у 165 тис. осіб, з яких 136 тис. 412 осіб депортували [8].

У звіті 281 окремого стрілецького полку внутрішніх військ НКВС на прикладі Судацького р-ну Кримської АРСР йдеться про те, як відбувалася підготовка та проведення спецоперації: «З 12 по 17 травня підрозділи полку займалися безпосередньою підготовкою до проведення операції – вивчали місцевість гірського району очікуваних дій, наявність прихованих підступів до населеного пункту, місця для розташування вогневих засобів та спостереження, вивчали склад місцевого населення, готували маршрути пересування, визначали місця посадочних площ та пункти зосередження машин (…) Проведення великої підготовчої роботи в підрозділах полку, доведення до всього особового складу конкретного завдання майбутньої операції, дали можливість успішно провести її в короткий період без єдиного випадку якого-небудь спротиву або укриття від населення (…)».В результаті операції із Судацького р-ну було депортовано 14 тис. 378 кримських татар [9].

20 травня 1944 р. заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки СРСР Б. Кобулов у звіті вищому партійно-державному керівництву підвели підсумки проведеної операції – депортація кримських татар була завершена о 16-ій год., за її результатами було переселено 180 тис. осіб. Впродовж трьох діб каральні органи відправили з півострова понад 70 залізничних ешелонів, у кожному з яких було по 50 вагонів, ущент заповнених переселенцями [10].

«По дорозі в Сімферополь проїжджали в темноті пусті села. В кожному з них сумно і страшно вили собаки, вили корови – просто страх брав. У Сімферополі нас битком набили в товарні потяги, можна було тільки сидіти. Проїжджали ми різні міста та села, часто у відкриті двері вагонів летіло каміння, доносилися крики: «Везуть зрадників Батьківщини!», – пригадувала виселенка Лілія Яртубашева [11].

Масштаб депортації видавався сталінському керівництву недостатнім. Тому 21 травня 1944 р. ДКО СРСР прийняв постанову про додаткове переселення з Криму кримських татар.

Враховуючи кількість мобілізованих Головним управлінням формування Червоної армії та спецконтингент, скерований на провідні промислові об’єкти країни, загальна кількість вивезених татар становила 191 тис. 14 осіб. Під час проведення кампанії з виселення заарештували «як антирадянський елемент» 1 тис. 137 осіб, за весь час операції – 5 тис. 989 осіб. Л. Берія наказав своїм емісарам І. Сєрову, Сергієнко та Фокіну залишатися в Криму та забезпечити арешт тих татар, які переховувалися від переселення: «тов. Сєрову необхідно врахувати, що в Криму ні в якому разі не можна залишати татар, які ухиляються від переселення, та інший бандитський елемент». Одночасно виселяли партійних та радянських працівників Криму [12].

Згодом на схід відправили кримських татар, які заселяли інші райони країни. НКВС СРСР вимагало від республік свідчити про наявність на їхніх територіях кримських татар. Дослідники називають різну кількість виселених у 1944 р. кримських татар. За останніми підрахунками – близько 200 тис. осіб [13].

Довга дорога на схід

Переселення відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Люди погано харчувалися, що спричинило високу смертність. Кримська татарка Тамара Протасова пригадувала умови свого транспортування: «До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли затравлених, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі» [14]. Її одноплемінник Ділявер Еннанов розповідав: «На шляху двері вагону відкривалися на коротких зупинках, коли вважала за потрібне охорона. На зупинках думали про воду… виносили із вагонів покійників. На більш тривалих зупинках із наявних продуктів, хто встиг що схопити з дому, під наглядом конвоїрів готували собі їжу. За два тижні шляху ті, хто витримав це перевезення, страшно вихуділи, завошивіли, стали непізнаваними»[15].

За підрахунками дослідників, людські втрати під час перевезення кримських татар ешелонами на схід становили 7 тис. 889 осіб [16]. У довідці про рух спецпоселенців Криму в 1944–1946 рр. зазначалося, що у перший період серед них загинуло 44 тис. 887 осіб., тобто 19,6 %. Як зазначалося у зведенні із Узбецької РСР, у 1944 р. серед спецпоселенців у республіці померли 16 тис. 52 особи (10 %), у 1945 р. – 13 тис. 183 особи (9,8 %) із загального числа депортованих [17]. Тамара Протасова щодо умов свого проживання на спецпоселенні в Узбекистані розповідала: «Влітку страшна спека, епідемія тифу та малярії, укуси зміїв та скорпіонів, а взимку холод та голод забирали тисячі людей. Ми з мамою чудом залишилися в живих після тифу, а малярія мучила нас кожне літо на протязі шести років» [18].

Понад 2/3 виселених кримських татар спрямували в Узбецьку РСР. Перші 7 ешелонів із виселенцями прибули в Узбекистан 1 червня 1944 р., наступного дня – 24; 5 червня – 44; 7 червня – 54 ешелони. Усього до Узбецької РСР було депортовано 35 тис. 275 сімей кримських татар. Їх прийом був закінчений 8 липня 1944 р., про що доповідав Л. Берії нарком внутрішніх справ Узбекської РСР Ю. Бабаджанов. Географічно розселення було таким: Ташкентська – 56 тис. 641, Самаркандська – 31 тис. 604, Андижанська – 19 тис. 773, Ферганська – 16 тис., Наманганська – 13 тис. 431, Кашкадар’їнська – 10 тис., Бухарська – 4 тис. осіб [19].

Кримські татари прибули також в Казахську РСР – 2 тис. 426 осіб, Башкірську АРСР – 284, Якутську АРСР – 93 особи, в Горковську область Росії – 2 тис. 376 осіб, а також Молотовську – 10 тис., Свердловську – 3 тис. 591 осіб, Іванківську – 548, Костромську область – 6 тис. 338 осіб [20].

Значну частину кримських татар «передали для трудового використання» на шахтах, заводах та будовах. Більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці, багато людей хворіли (від 10 % до 40 %). Станом на 1948 р. у промисловості та сільському господарстві працювало 74 тис. 97 спецпоселенців із кримськотатарського народу [21].

Етноцид проти народів Криму

Насильницьке переміщення кримськотатарського народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично майно переселенців було конфісковане. Відповідно до постанови ДКО від 11 травня 1944 р. кожній родині дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг». У результаті депортації у кримських татар вилучили: понад 80 тис. будинків, понад 34 тис. присадибних будинків, близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, корму для домашніх тварин, будівельних матеріалів, десятки тисяч тон сільськогосподарської продукції. Було ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах. У селах закрили 360 хат-читалень, у міста і райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Були також закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах.

На місце виселених кримських татар на півострів прибули переселенці з України, Воронезької, Брянської, Тамбовської, Ростовської областей РФ – загалом 17 тис. 40 сімей (62 тис. 104 особи) [22].

Насильницька депортація позбавляла кримських татар їхнього споконвічного етносоціального та етнокультурного середовища проживання. Хоча офіційно депортований кримськотатарський народ звинувачували у співробітництві з німецькими окупантами, дії комуністичної влади щодо виселення цього народу з півострова були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими нормами не може і не повинен бути покараним за злочини, вчинені окремими чи навіть багатьма його представниками. Репресивна політика радянської держави визначила соціальний та демографічний регрес кримськотатарського народу у повоєнний період, поставила його на межу вимирання як національної спільноти. За усіма критеріями депортацію кримських татар у травні 1944 р. можна назвати геноцидом. Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р. визначала ним «дії, здійснені з метою знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку» [23].

Відповідно до постанови ДКО СРСР від 2 червня 1944 р. одночасно з кримськими татарами з Криму виселяли «німецьких посібників з числа греків, вірмен та болгар». З пропозиціями щодо проведення цієї спецоперації звернувся 29 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія [24]. Вірменам та болгарам інкримінувалося активне співробітництво з окупантами, грекам – дрібні торгівельні гешефти з німцями. Операція з виселення охопила обидва контингенти і була здійснена упродовж двох днів – 27-28 червня 1944 р. Органи НКВС примусово перемістили з Криму на спецпоселення в Гур’євську, Молотовську, Свердловську, Кемеровську області та в Башкирську АРСР сім’ї греків, вірмен та болгар в кількості 37 тис. 455 осіб (з них: греків – 16 тис., вірмен – 9 тис. 821, болгар – 12 тис. 628). Всього у травні-червні 1944 р. з Криму було виселено 225 тис. осіб [25].

Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Відбулася низка антиправових заходів, спрямованих на знищення історичної пам’яті, мови, культури і самосвідомості депортованих народів. Відразу після виселення «антирадянських елементів» з півострову розпочалася ліквідація всього, що нагадувало про етноси, які колись населяли Крим. Майже цілковито була змінена топоніміка півострова. Згідно з указом Президії Верховної Ради РРФСР від 14 грудня 1944 р. [26] були перейменовані райони та районні центри, назви яких були пов’язані з виселеними спецпереселенцями. Зокрема, Ак-Мечетський район був перейменований у Чорноморський, а село Ак-Мечеть – у село Чорноморське, Ак-Щейхський район – в Роздольненський. Усього перейменували 11 районів та районних центрів Криму. За підрахунками дослідників, упродовж наступних років було перейменовано 1 062 села в 26 районах Кримської області [27].

Постановою Президії Верховної Ради РРФСР від 30 червня 1945 р. було подано прохання до Президії Верховної Ради СРСР щодо перетворення Кримської АРСР у Кримську область. Того ж дня своїм указом Президія ВР СРСР постановила затвердити відповідне подання. Згідно зі ст. 18 Конституції СРСР 1936 р. територія радянських республік не могла бути змінена без їхньої згоди. Однак всупереч цієї норми Кримська АРСР була перетворена в область у складі РРФСР [28]. Ніхто не запитав згоди на це ні в населення, що мешкало на території півострова, ні навіть в органів радянської влади Кримської АРСР. 25 червня 1946 р. на засіданні Верховної Ради РРФСР був підписаний закон, яким було затверджено ліквідацію Кримської АРСР. Таким чином, скасування останньої було взаємопов’язане із переселенням кримських татар, болгар, греків, вірмен та німців з території Криму.

Осіб, депортованих із Криму, зарахували до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 р. встановлював жорстоке покарання за втечу зі спецпоселення – 20 років каторжних робіт.

Внаслідок поганих кліматичних та санітарно-побутових умов, непосильної праці та хвороб у нових місцях проживання кількість кримських татар різко зменшилася. Станом на 1 січня 1953 р. у Радянському Союзі проживало 165 тис. спецпоселенців кримськотатарської національності, з них 46 тис. 461 чоловіків, 64 тис. 53 жінки, 50 тис. 220 дітей [29]. Окрім цього, режим спецпоселень сприяв руйнуванню етнічної єдності, мовної спільності кримськотатарського народу, знецінивши такі норми як право на життя, честь і гідність людини.

Режим спецпоселення для репресованих народів Криму був скасований лише указами Президії ВР СРСР від 27 березня 1956 р. (для кримських греків, болгар, вірмен) та від 28 квітня 1956 р. (для кримських татар) [30]. Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР хоча й передбачали звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців з Криму, однак повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона формально діяла до 1974 р., а фактично до 1989 р.

Список використаних джерел та літератури

1. Кримскотатарское национальное движение. Документы, материалы, хроника. – М., 1992. – Т. 2. – С. 42-43.
2. Бугай М.Ф. Депортація кримських татар у 1944 р. // Український історичний журнал. – К., 1992. – №1. – С. 34.
3. Сталинские депортации: 1928–1953 / Под общ. ред. акад. А. Н. Яковлева; Сост. Н. Л. Поболь, П. М. Полян. – М.: Международный Фонд “Демократия”; Материк, 2005. – (Россия. ХХ век. Документы). – С. 496.
4. Там само. – С. 497.
5. Бугай Н.Ф. Народы Украины в «Особой папке Сталина»/ Ин-т рос. истории РАН. – М.: «Наука», 2006.– С.109-110.
6. Кримські татари. 1944–1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. – К.: «Рідний край», 1995. – С. 329.
7. Там само. – С. 325.
8. Сталинские депортации: 1928–1953 / Под общ. ред. акад. А. Н. Яковлева; Сост. Н. Л. Поболь, П. М. Полян. – М.: Международный Фонд “Демократия”; Материк, 2005. – (Россия. ХХ век. Документы). – С. 500-501.
9. Там само. – С. 503.-506.
10.  Там само. – С. 501-502.
11.  Кримські татари. 1944–1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. – К.: «Рідний край», 1995. – С. 331.
12.  Бугай М. Ф.Депортація кримських татар у 1944 р. // Український історичний журнал. – К., 1992. – №1. – С. 36-38.
13.  Бажан О. Г. Депортація народів Криму в роки Другої світової війни через призму документів радянських спецслужб // Кримські татари: історія та сучасність (До 50-річчя депортації кримськотатарського народу): Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 13-14 травня 1994 р.). – К., 1995. – С. 163.
14.  Кримські татари. 1944–1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. – К.: «Рідний край», 1995. – С. 325.
15.  Там само. – С. 330.
16.  Наберухін А. І. 1944  рік: детатаризація  Криму  //  Кримські  татари  1944–1994  рр.  Статті. Документи. Свідчення очевидців. – К., 1995. – С. 11.
17.  Хаялі Р. І. Кримськотатарський народ в умовах депортації (1944–1967 рр.). Автореф. дис. канд. Істор. наук. – 07.00.01. – Запоріжжя, 2000. – С. 15-16.
18.  Кримські татари. 1944–1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. – К.: «Рідний край», 1995. – С. 325.
19.  Бугай М. Ф. Депортация народов Крыма: документы, факты, комментарии. – М., 2002. – С.146.
20.  Бугай Н.Ф. Народы Украины в «Особой папке Сталина»/ Ин-т рос. истории РАН.– М.: «Наука», 2006. – С.115
21.  Бажан О. Г. Депортація народів Криму в роки Другої світової війни через призму документів радянських спецслужб // Кримські татари: історія та сучасність (До 50-річчя депортації кримськотатарського народу): Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 13-14 травня 1994 р.). – К., 1995. – С. 163.
22.  Овчаренко П. Д. Депортація кримськотатарського народу 1944 // Енциклопедія історії України: Т.2. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України, Інститут історії України. – К.: «Наукова думка», 2004. – С. 56.
23.  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_155
24.  Сталинские депортации: 1928–1953 / Под общ. ред. акад. А. Н. Яковлева; Сост. Н. Л. Поболь, П. М. Полян. – М.: Международный Фонд “Демократия”; Материк, 2005. – (Россия. ХХ век. Документы). – С. 508-511.
25.  Там само. – С. 510-514.
26.  Там само. – С. 520.
27.  Могила Д. В. Перейменування назв адміністративних об’єктів в Криму як наслідки депортації 1944 р. кримських татар, болгар, вірмен та греків // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 21 (60). – № 2. – 2008. – С. 301­306.
28.  Сталинские депортации: 1928–1953 / Под общ. ред. акад. А. Н. Яковлева; Сост. Н. Л. Поболь, П. М. Полян. – М.: Международный Фонд “Демократия”; Материк, 2005. – (Россия. ХХ век. Документы). – С. 521.
29.  Земсков В. Н. Массовое освобождение спецпоселенцев и ссыльных (1954–1960) // Социологические исследования. – 1991. – № 1. – С. 5-7.
30.  Кримські татари. 1944–1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. – К.: «Рідний край», 1995. – С. 79.

Олександр Пагіря, науковий співробітник Музею “Територія Терору”