За 9 років до Полтавської битви. Як починалася Північна війна

21 лютого 1700 року польсько-саксонська армія Августа II Сильного без оголошення війни почала облогу Риги, столиці Шведської Лівонії. Не отримавши підтримки союзників по Північному союзу і не зумівши захопити місто, в травні вона відступила після повідомлень про наближення шведського війська. Це стало першим інцидентом Північної війни, яка тривала більше 20 років.

 

Велика Війна

Після розпаду в 1606 році Кальмарської унії, що об’єднувала Швецію і Норвегію в єдину державу під зверхністю Данії, Швеція вступила у Тридцятилітню війну на боці німецьких протестантів, завдяки перемозі в якійпоширила свій вплив не лише на північ Балтійського моря, але й на завойовані нею німецькі Східну Померанію, герцогства Бремен і Вердер. Наступні успішні війни дали можливість Швеції завоювати Фінляндію, Естляндію, Ліфляндію, Інгерманландію, взявши під повний контроль все Балтійське узбережжя.

З приходом до влади Петра I в Московському царстві були проведені реформи в галузі державного управління і промисловості, створені регулярні армія і флот, що дало можливість розпочати підготовку до війни зі Швецією за вихід до Балтійського моря.

 

У 1698 році з цього приводу в Раві-Руській відбулись таємні переговори між Петром I та саконським курфюстом і польським королем Августом II Сильним, які завершились підписанням 21 листопада 1699 року Преображенського союзного договору. За два місяці перед цим, 14 вересня, у Дрездені антишведський договір підписали Саксонія і король Данії та Норвегії Фредерік IV, який щойно зійшов на престол.

Генрік Родаковський «Король Польщі Август II Фрідріх», 1718 рік

Першим проти Швеції виступив Август Сильний, який зобов’язувався повернути Речі Посполитій Ліфляндію у разі його обрання польським королем – 21 лютого 1700 року він почав облогу Риги, столиці Ліфляндії. Після цього в березні на союзне Щвеції герцоство Гольштейн-Готорпське напав Фредерік IV.

Незважаючи на значну чисельність польсько-саксонського війська, воно не мало достатньо артилерії і, не наважившись на прямий штурм, відступило від Риги в травні 1700 року, коли з різних місць Ліфляндії на допомогу Ризі вирушили шведські війська Карла XII. У серпні зазнала поразки Данія, коли шведсько-голландсько-англійська ескадра обстріляла Копенгаген, а шведський десант висадився за 5 кілометрів від датської столиці.

Не знаючи про вихід Данії з війни, 30 серпня 1700 року Петро I оголосив Швеції війну і 25 жовтня взяв в облогу Нарву, найбільшу шведську фортецю в Інгерманландії, проте 30 листопада зазнав нищівної поразки, втративши дві третини свого війська. Битва під Нарвою стала першою з великих битв Північної війни, яка закінчилась у 1721 році поразкою Швеції, початком занепаду Польщі і перетворення Росії на імперію,  пише Володимир Лук’янюк. 

Російські історики звикли писати про зраду Мазепи. А ми давайте поговоримо про зраду Петра І. Московські статті пам’ятаєте? Так от, там зазначалося, що Москва – гарант безпеки Гетьманщини. Тобто, якщо Польща захоче напасти на Козацькі міста й села, то Цар повинен дати військо на захист українських територій. Коли виникла загроза Польського вторгнення, Петро І прямим тоном відмовив Гетьману у захисті козаччини. Хоча у ті часи Петро і Мазепа були союзниками і поважали одне одного.  Але все змінилося у березні 1707 року після наради у Жовкві. Повернувшись від царя, сивий гетьман роздратовано вигукнув:

 

 – Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. Та тут хоч би я був янголом, не дістану подяки за свою милість.

Іван Мазепа

Мазепа перший після Хмельницького зміг об’єднати під однією булавою терени усієї України. У 1704 році він скористався проханням поляків до Петра вислати війська для придушення на польській частині України повстання Семена Палія. Козацьке військо зайшло на Правобережжя… і там залишилося. Наступного року Мазепі був виданий карт-бланш на покарання магнатів опозиційних до союзного Петру польського короля Фрідріха Августа. Скориставшись нагодою, 30-тисячний козацький корпус Андрія Войнаровського зайняв Волинь та частину Галичини.

mazepa1

Вже у січні 1708 року Петро І наказує Мазепі вивести вивести свої полки з Правобережжя. Іван Степанович не хотів цього робити, але цар наполягав: «писать ныне к гетману Мазепе… то б оной Белоцерковской уезд… Поляком… отдал для их удоволства».

І після цього Мазепу звинувачують у зраді Петра?

Крім того, Тетяна Яковлєва стверджує, що в березні 1707 року були віддані укази про передачу з Малоросійського приказу «міста Києва та інших малоросійських міст». Фактично – міста виводилися з під влади гетьмана. Рішення відкладалося до «приїзду у Жовкву гетьмана і кавалера Івана Степановича Мазепи». Загроза нависла і над козацькою верствою. Петро мав намір перетворити козацькі полки на звичайні драгунські, бо козаки що звикли до війн з легкими жвавими татарами та турками не могли битися на рівних проти шведської лінійної піхоти.

Сивий гетьман чудово розумів що таке перетворення призведе до ліквідації козацької верстви і повного підкорення України Росією.

Полтавський міф

Коли деякі історики вживають до якоїсь події чи явища означення «міф», або «міт», то це вони роблять їй/йому великий комплімент. Бо якщо подія стає мітичною, то це значить, що вона є важливою у головах людей. Вони надають їй ключового значення. Полтавська битва стала однією з центральних подій української та російської історії. Вона лишила глибокий відбиток у історичній пам’яті росіян та українців.

Відомий історик Сергій Соловйов писав, що після перемоги Петра І у битві під Полтавою «у Європі народився новий великий народ». Подібні думки підкріплювалися такими тезами: успіх Петра І Полтавою став можливим завдяки розвитку економіки, на основі якої йшло будівництво нової, регулярної армії та флоту. Популярною залишається теза про те, що «полтавська вікторія відіграла велику роль у долях народів Російської  зокрема російського, українського, білоруського, укріпила їхню дружбу та військове братерство».

mazepa4

Всі ці інтерпретації значення перемоги військ Петра І досі побутують у головах росіян, для яких ця подія стала мітом військової слави. Але цей міт має інший бік медалі. У згаданих подіях брав участь Гетьман Іван Мазепа та запорізькі козаки, які об’єднали сили зі Швецією і виступили проти Московського царства. Мета виступу теж була певною мірою мітична. Козаки хотіли відродити повноцінну незалежність Гетьманщини. Москва розцінила такі дії, як зраду. Проголошення анафеми Івану Мазепі, репресії проти його прихильників, а також «обзивання» всіх культурно-політичних проукраїнських рухів «мазепинством», що було синонімом зрадництва. Таким чином жив і побутував у думках прихильників російської державності міт про зраду Мазепи.

Полтавська битва

Полтавська битва

Цей же міт закріпив у головах росіян ідею, що українці не можуть ні з ким крім Росії укладати ніякі міжнародні договори, союзи. Якщо не з Росією українці укладають договір – то значить це зрада.

Міт про Мазепу у певному вигляді еволюціонував і став реакцією росіян на події Євромайдану. Північні сусіди негативно сприйняли наші прагнення до євроінтеграції, охрестивши їх зрадою. Тому й маємо такі взаємовідносини із росіянами, які багато в чому визначилися створенням мітів, які проросли на грунті наслідків Полтавської битви та дій її учасників.

Образ Мазепи-зрадника побутує у суспільно-політичній думці Росії також і сьогодні.

Полтавська битва витворила для українців міт страждання. Гетьманщина втратила залишки державницької автономії. Та куди більшої втратою у головах українців стала втрата можливості створити незалежну Гетьманщину у союзі зі шведами, коли б війська Карла ХІІ перемогли армію Петра І.

Шведи

Полтава очима шведських митців. Гравюра 18 століття.

Частина українського населення тоді зазнала репресій, але найгірше було далі. Будь-які спроби боротьби за незалежність, будь-які ідеї до самостійної української держави могли каратися політичними репресіями, тавруванням «зрада», арештами та обвинуваченням у антидержавній діяльності. Таким чином українці страждали як бездержавний народ, страждали в культурному відношенні (емський указ, валуєвський циркуляр). Цей міт надовго закріпився у головах українців.

Чи потрібна зараз деконстукція цих мітів? Примирення та побудова діалогу часто супроводжується переосмисленням минулого. Але деконструюючи певний міт, треба давати щось взамін. Якщо Мазепа для росіян не зрадник, то хто він? Герой? Думаю, аж ніяк ні.  Хіба що можна дивитися на це все як на певну геополітичну гру, і розуміти, що кожен зі свого боку чинив відповідно до свої політичних та державницьких амбіцій. Тоді буде сенс не клеймувати нікого у розрізі «герой-зрадник».

З іншого боку зміна поглядів росіян на Мазепу може стати наслідком їх визнання української державницької ідеї. Тоді доведеться просити пробачення за всі гріхи, убивства, репресії, та відмовлятися від імперських амбіцій. А це вже руйнування іншого міфу, чи то пак серії міфів. Росіянам доведеться повністю переосмислювати своє минуле.

Нам же говорити про деконструкції нашого міту страждання й міту мазепинського державотворення мабуть зарано. Ми ще тільки конструюємо свій погляд на минуле, пишемо власну історію. І ситуація з полтавською битвою, появою пам’ятника Мазепі це доводить.

Роман Коржик

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

More Readings