Іван Виговський. Козацький лідер, який перемагав Москву та знався на геополітиці

Вирішальним моментом у долі Гетьманщини та самого Івана Виговського став 1654 рік. Перед тим, як козаки уклали Переяславську угоду з Москвою, Виговський налагоджував  активне листування з царським урядом, московським патріархом Никоном, зустрічається з послами Московії. Всі ці старання Виговського закінчуються підписанням Переяславської угоди. Але Москва звела всі потуги козацького канцлера нанівець. Як пише історик Юрій Мицик, мало того, що договір був недосконалим, та ще й Москва його порушила. Суть в тому, що Цар мусив захищати Гетьманщину від Речі Посполитої. Спочатку все було добре. Армія Хмельницького очистила від майже всю Західну Україну. Війська московитів та козаків дійшли до Любліна.

Та все ж Москва зрадила Гетьманщину. Цар підписав сепаратне перемир’я з Річчю Посполитою у Вільні. Дипломат Виговський почав шукати нових союзників на зовнішньополітичній арені, і точити ніж на Москву. Про це і не тільки – у матеріалі рубрики Козацький хардкор. 

Гадяцький Пакт

Новим-старим союзником Війська Запорозького стає Річ Посполита. Тепер Виговський уже в якості Гетьмана підписує договір, за яким Гетьманщина під назвою «Велике князівство Руське» входить до союзу з Польщею та Литвою.

Але умови цього входження були дуже обмеженими для держави Виговського, порівняно з тим, що Військо Запорозьке мало раніше.

Зрозуміло, що частина суспільства Гетьманщини цей договір не сприйняла. Рани, завдані війною з Поляками ще не загоїлися, і Москва ще не встигла наробити лиха тогочасним українцям. От і почалися повстання проти Гадяцького Пакту.

Виговський змушений приборкувати повстання на самому Запоріжжі. Бунтує також і Полтава. Полковник Мартин Пушкар – один із лідерів антигетьманської опозиції. По-суті починається громадянська війна. Два тижні війська Виговського не могли взяти Полтаву,  та врешті-решт з допомогою татар Полтава була зруйнована і спалена вщент.

А далі у справи втрутилася Москва.

 Екзистенція

50-тисячне військо під керівництво воєводи Трубєцького вирушило з Московщини, аби повернути Гетьманщину під владу Царя. Виговський мав у своєму розпорядженні 30 тисяч козаків, як і велів Гадяцький трактат.

Війська Трубєцкого взяли в облогу Конотоп, який героїчно захищав козацький полковник  Григорій Гуляницький. Та недалеко від Конотопа Виговський з єднався з армією кримського хана. Москвичі про це не знали. Вони думали, що кримчаків не буде. Більше того: татари вирішили не вступати в бій одразу, а заховатися у засідці і вискочити у потрібний момент зненацька.

Одні частина козаків активно рила окопи, в то час як інша діяла за «методом Сагайдачного» – швидкі рейди навколо Конотопа блокували діяльність московських розвідників та фуражирів.

Трубєцкой подумав, що у Виговського є тільки кіннота ,і то в малій кількості. Він не знав про татар і аж ніяк не думав, що козацька піхота вже серйозно окопалася і готова палити по московській піхоті з рушниць та гармат.

 – Кавалерія під проводом князів Ромодановського, Львова і Пожарського рушила на козаків-розвідників, які давали бій і відступали, заманюючи воєвод до позицій піхоти і водночас відрізаючи їм шлях до відступу в табір. Як наслідок, москвини напоролися на українські окопи. Зав язався жорстокий бій,  – пише дослідник тих подій Максим Дорошенко.

 

І ось прийшов час вирішального маневру. Козаки почали давати на п’яту, московці за ними погналися і напоролися на окопи, де на них чекав смачний рушничний вогонь та гарматні залпи.

Після цього обстрілу ошелешених вояків Москви на них ще й татари наскочили. Підсумок для Москви був більш ніж фатальний: у полон потрапили двоє з п’яти воєвод Трубецького – князі Пожарський і Львов. На полі бою загинуло понад 240 московських дворян, майже 2 000 городових дворян, близько 1000 елітних найманців тощо. Загальні втрати Трубецького – 4 769 чоловік убитими й полоненими. Втрати союзників були меншими – до 2 500 вояків, – але виразно демонстрували, наскільки важкою й кривавою виявилася здобута перемога. Армія Трубецького під час відступу втратила щонайменше 2 000 чоловік убитими й біля 5 000 пораненими; козаки й татари – близько 6 000 вбитими.

Роман Коржик

 Інфографіка: Рузанна Давітян