Виникнення козацтва та відкриття Америки. Як це пов’язано або одна глобальна історія

Козацтво пройшло еволюцію: бувши по-суті піратством, стало символом української нації. Й виникло воно у час глобальної світової революції – коли Христофор Колумб відкривав Америку, а Західна цивілізація починала своє піднесення.

Наслідком цього піднесення безсумнівно є поява України.


 

Пірати нічийного степу

 

1492 рік. Литовський князь Олександр та кримський хан Менглі-Гірей активно переписуються і в цих листах мусульманський правитель скаржиться християнському на його підданих. Це виглядає приблизно так:

Гей, литовський князь, там твої козаки грабують моїх людей. Корабель розбили, гроші забрали. Іншим разом коней та волів викрали. Ти зроби з чим щось, бо ми тупо в шоці.

Мовою кримських татар слово “козак” означає грабіжник, злодій, хуліган, рейдер. Якось так.

Правитель Литви відповідає. 19 грудня 1492 року він надсилає лист в якому говорить, що стратить цих бандитів, якщо знайде.

Переписка Олександра та Менглі-Гірея у тогочасному мессенджері – перша письмова згадка про козацтво.

Але де ж взялося це козацтво і чому воно грабує когось? Інших занять хіба немає?

Це були середні віки, такі середні віки, тож будемо говорити про цей період мовою його часу.

Тоді суспільство ділиться на три групи:

  • Ті хто моляться. Це священики, так як християнство –  світогляд, ідеологія та сенс життя середньовічної людини.
  • Ті хто воюють. Король, Великий князь, цар роздає землі своїм лицарям, які служать йому.
  • Ті, хто працюють. Це селяни, вони вирощують хліб, пасуть свиней.

У місті є ремісники, які роблять зброю, взуття, одяг. Тобто теж працюють. Вони типу й не селяни, мають права, але не настільки круті, як священики та рицарі.

Коли ми уявляємо середні віки, то нас найбільше приваблює саме лицарство. Це романтично, пригодницько і головне – престижно. Ти відвоював за короля, маєш землю, даму серця, селян, які працюють на твоїх полях.

Але що робити лицарю, коли вже війни кілька років немає, а королівська казна маленька, грошей не вистачає, селян на твоєму полі теж не густо, бо вони виздихали від чуми якоїсь. Що робити лицарю?

Йти воювати! Так війни ж немає. Ну то все одно йти воювати.

Цю ситуацію, коли немає війни, а лицар десь таки воює, можна назвати грабіжництвом, розбоєм.

Українські території на момент 1492 року належали Великому князівству Литовському. На цих землях – Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, жили нащадки князів, бояр та дружинників Київської Русі.  На цих землях існують міста.

Хто живе  цих містах?

Гарвардський історик Сергій Плохій у книзі “Наливайкова віра” пише:

В середині XVI століття в Черкасах приблизно третину населення становили міщани (223 особи), третину – почет старости, міські слуги та вояки (разом – 253 особи) і третину козаки (250 осіб).

Міщани тут – ремісники їх помічники та учні. Почет старости та вояки – рицарі, умовні – Дон-Кіхоти, а міські слуги – їх так би мовити Санчо Панси.

То звідки ж беруться ці козаки? Вони не відносяться ні до священиків, ні до лицарів, ні до тих, хто працює.

Давайте пригадаємо з ким і як саме межує Велике Князівство Литовське. Поруч – королівство Польське, Московія. З цими країнами кордон конкретний, фізичний. Інший сусід – згадане Кримське Ханство. Але тут немає границі. Між ВКЛ та Кримом – буферна зона у вигляді степу. Це територія вниз по Дніпру і аж до самого Кримського півострова. Це дике поле, в якому водиться дичина, а ріки – переповнені рибою. Полюй, рибаль, збирай мед, продавай все це або запасай цю здобич собі. Чудовий спосіб заробітку, прекрасна можливість бути ситим і забезпеченими.

Тому жителі українських міст, яким до степу подати якщо не рукою, то ногою, ну в сенсі – близько, йдуть полювати, рибалити. Дичина, її хутро, мед, риба – це і їсти можна, і одяг зробити, і ще щось на ринку в місті продаси.

Але є кілька перешкод.

 

  1. Татари. Вони теж претендують на цю здобич. То ж легко тебе заріжуть, коли ти складатимеш їм конкуренцію.
  2. Міська адміністрація – старости і тому подібні дядьки хочуть, що ти платив податок з такої діяльності.

 

Але ти не хочеш стати татарським шашликом, і звісно – платити податки старості теж особливим бажанням не гориш.

Тому ці бешкетники намагаються не показувати свою здобич старостам і в нейтральних територіях степу, там же де й полюють, створюють свої невеликі фортеці, укріплення або ж простіше кажучи – січі. Там вони зберігають здобич та зброю, якою відбиваються від татар.

А зброю за щось же треба купувати. Здобич – то їжа, багато на її продажах не заробиш. Однак через дикий степ часто-густо проїжджають торгівельні ватаги, каравани і тому подібні бізнесмени. Їх же можна пограбувати, забрати гроші й купити за них зброю.

Саме тому татари й називають наших мисливців-грабіжників словом “Козак”, бо жителі українських міст – полюють, грабують та фортеці-січі собі будують.

То як же грабіжники, мисливці, так би мовити пірати нічийного степу, робін-гуди дніпрових порогів, стали символом для цілої нації і по-суті – цю націю і народили.

Це є одне з ключових питань нашої історії.

Бо саме по-собі явище козацтва не є аж таким унікальним. Воно також не є національним з моменту появи. У Європі були пірати, у хорватії – гайдуки, та й середньовічні лицарі промишляли аналогічними справами грабунку. Але саме козацтво стало грунтом для постання української нації, а піратство, лицарство, гайдуцтво та робін-гудство – залишилися в історії як соціально-культурні явища, притаманні певній епосі.

Чому ж так сталося?

Звідки беруться нації

Щоби степові пірати стали ядром нації потрібен поштовх. Взагалі, будь-яка велика ідея народжується з поштовху. Так, християнство зродилося із діянь та ідей Ісуса, колонізація Америки ставалася, бо люди мріяли про права і власність на землю. Яка ж ідея рухала середньовічними українцями, що вони прийшли до формування козацтва?

Цим поштовхом можна вважати як внутрішні чинники так і зовнішні. Приміром татари. Вони не просто нападали на загони наших мисливців, вони грабували українські села, міста. Так, у 1482 році кримський хан Менглі-Гірей напав на Київ, спалив його, взяв у полон жінок, дітей, продав їх у рабство, заробив на цьому.

Шляхта, степові грабіжники, литовські урядовці подумали, що це вже занадто і вирішили: треба давати організовану відсіч татарським нахабам.

Потреба захисту, потреба у незалежних економічних ресурсах – ось ці головні поштовхи. Чому ми маємо платити податки якимось литовським старостам, коли ми самі здобуваємо харч, здобич, ризикуючи життям? Аналогічні думки породили й американську революцію та війну за незалежність. “Ні податкам без представництва!” – говорили батьки-засновники США.

Повернемося до подій 1482 року. Татари пограбували Київ. Це не була якась одноразова акція, щось буденне. Це був масштабний катаклізм, який можна порівняти із завоюванням Києва монголами 1240 року, вважає Валерій Ластовський, автор статті “Міжнародний та особистісний фактори в процесі походження українського козацтва”. 

Тож появу козацтва ніхто не планував. Нездатність литовської влади захистити кордони, наявність дикого степу й татар, які по-суті теж займалися козакуванням – грабували й полювала, зробили можливим виникнення козацтва у наших містах. Але цьому козацтву ще потрібно було стати українським, тобто національним феноменом. І тут то на допомогу приходить Христофор Колумб, який відкриває Америку.

Після 1492 року до Європи з “нового світу” починають надходити ресурси – золото й срібло. “Старий світ” багатіє на очах. Європейці штампують із латиноамериканського срібла гроші. Їх стає багато, вони знецінюються, виникає ситуація: коштів все більше, а продуктів можна купити усе менше, бо вони дорожчають.

Хто цим користується?

Хайпують з цього магнати Литви, Польщі та України. Тобто – Річ Посполита. Вони можуть продавати багато хліба, возячи його через порти Балтійського моря у Західну Європу. Але для того, щоби мати багато хліба, потрібно щоби його хтось вирощував. А це добре вміють селяни. Але як їм пояснити:

“Гей селянине, ти мені тут зерна вирости, на Європку відправити треба”

Починається процес закріпачення селянства польських та українських земель.

Селянам це не дуже до вподоби, тому вони тікають від панів, противляться кріпацтву. І знову на арену виходить дикий степ. Туди тікають міські люди, щоби вільно козакувати, туди тепер ідуть і селяни, бо там немає кріпацтва, панів, шляхтичів й тому подібних.

Таким чином селяни слідом за міщанами долучаються до розвитку явища козацтва.

Але цього замало, щоби вважатися нацією. Бо нація – це група людей, яка уявляє себе причетною до цієї спільноти, а не просто об’єднується зі зброєю в руках щоби захищатися від грабіжників та панів та ховатися у степах.

Нація – уявлена спільнота, як пише американський історик Бенедикт Андерсон. Потрібні спільні цінності. Треба якось відрізнятися від поляків, литовців, татар, московитів, щоби тебе рахували за окрему націю.

І тут є важливий момент: татари – мусульмани, а поляки переважно – католики. А наші міщани й селяни, які їм противляться – православні.

Крім того – нація повинна мати своїх пасіонаріїв, людей, які рухають її вперед, простіше кажучи – національну еліту.

На роль цієї еліти цілком претендує русько-українські князі, котрі перебувають у Речі Посполитій в ролі шляхти. Православної шляхти.

Саме православ’я остаточно надає козацтву національний сенс.

Як це відбувається?

Влада Речі Посполитої в особі короля намагаєтсья якось підкорити козацтво, бо воно бушує, нападає на татар. Це татарам не подобається і вони постійно капають на мозок польському королю:

Чувак, заспокой своїй козаків. Вони вже дістали. Контролюй їх.

Функцію контролю над козаками влада віддавала князям – Вишневецьким, Глинським, Ружинським.

Тож міщани, селяни які стають козаками комунікують з князями – нащадками руських (київських) знатних родів. Нація формується.

Руські (українські) князі таким чином виконували ще одну функцію – колонізували землі Наддніпрянщини і все більше заглиблювалися у кордони умовного дикого степу. вони володіли землями, підкорялися королю, ну і таким чином могли вважатися лицарями, шляхтою, привілейованим станом.

Але на ласий пиріг Наддніпрянщини почали зазіхати польські магнати

От що з цього приводу пише історик Сергій Плохій:

З початком колонізації «дикого поля» дедалі більше представників шляхти та боярства шукали в степах земельних надань і поліпшення свого економічного й соціального статусу. Водночас, із початком масової колонізації Наддніпрянщини та Поділля наприкінці XVI століття саме князі (насамперед Острозькі, Вишневецькі та Ружинські), а згодом польські магнатські родини (насамперед Жолкевські, Каліновські, Потоцькі, Коньцпольські, Лащі) зосередили у своїх руках найбільші земельні латифундії, часто зганяючи з землі своїх первісних помічників – покозачену шляхту та козацьку старшину.

Ви пам’ятаєте чому Богдан Хмельницький у 1648 році почав війн? Бо польський магнат Данило Чаплинський зазіхнув на його володіння у селі Суботів.

Це був один з багатьох прикладів рейдерства польських магнатів проти руських (українських). Але найбільш відомий, ключовий, показовий.

Бо після цього все змінилося.

Богдан Хмельницький поїхав на Січ до козаків, яких польська влада не контролювала, підняв повстання.

Однак це спочатку повстання було простим повстанням, а не революцією, як ми зараз вважаємо. Революція є тоді, коли працюють соціальні ліфти та є політична програма.

Вона з’явилася взимку 1649 року, коли Богдан Хмельницький на чолі війська заїхав до Києва. Там його зустрів православний Митрополит Сильвестр Косів. Він сказав йому щось на кшталт:

Чувак, ти наш Мойсей, спаситель народу нашого і віри православної.

От саме в цей момент міщани, які вже років сто бігали у степу, полювали та грабували, селяни, які від панів тікали та князі, які всіх цих бешкетників за велінням польської влади контролювали – всі вони мають щось спільне й велике: православну віру. Всі вони об’єднуються однією ідеєю.

Це звісно метафора, ніхто конкретно такі думки в їх голови тоді не вкладав, але по-суті саме ідея православної віри стала фактором об’єднання та відділення від Речі Посполитої.

І все це відбувалося у глобальному геополітичному контексті.

Європа щойно закінчила свою ранньомодерну першу світову – тридцятилітню війну (1618 – 1648). А що ж це була за війна? Це був конфлікт католиків і протестантів. Себто – релігійний.

Ну от і війна Хмельницького набуває релігійного характеру. Але самої релігії мало щоби об’єднати міщан, селян, козаків та князів у націю. Бо нація, як сказав  американський історик Юрій Сльозкін – це племена, які читають книги. Тобто потрібна освіта, якщо говорити глобально, а якщо конкретно – то всі ці люди мають читати ті самі книги, тією самою мовою.

Протестанти вміють читати. Взагалі, постання протестантизму починається з тексту Мартіна Лютера “95 тез”. Католики теж. Більше того – коли з’являються протестанти, то католики розуміють, що потрібно відвойовувати душі вірян іншою зброєю – інтелектуальною.

Тому католики засновують навчальні заклади. Один з перших і один з найпотужніших католицьких ВНЗ – Єзуїтська школа у Львові.

Там, до речі, Богдан Хмельницький вчився.

А що там у православних?

Православні мають погані справи з освітою та книгами. Священики не вміють читати, паства малограмотна. Тож коли починається контрреформація, католицька церква наступає, з’являється уніатська церква (греко-католицька), православні розуміють, що їм триндець і починають переймати методи католиків – вдаряються в освіту, тобто – реформують свою діяльність.

А все це – впливи західної цивілізації, яка після відкриття Америки змінилася. Не було би реформації і появи протестантизму, католики би не творили єзуїтської освіти, а православні – не реформувалися б.

Православні князі жертвують гроші та відкривають Острозьку. Львівську та Київську братські церковні школи. Там вчать грецьку мову, друкують книги, вчаться за навчальними схемами та програмами католиків.

Ще у 1618 році гетьман Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким стають членами Київського церковного братства.

Союз церкви та козаків, розширення чисельності козацтва за рахунок селян, які підтримують повстання Хмельницького – це і є поява на історичній арені ранньомодерної української нації.

Їй ще потрібно буде стати модерною. Але початок покладено. Не дарма ж у тексті нашого гімну є слова “І покажем, що ми браття козацького роду”.

Національні держави та спільноти формуються після відкриття Америки Колумбом. Новий світ творить революцію цін, дає нам нові продукти харчування та культури – каву, картоплю, кукурудзу. Це дає можливість виживати у часи неврожаїв та катаклізмів.

Тому козацтво – це продукт глобальної світової геополітичної революція, яка не була би можливою без відкриття Америки та падіння Константинополя.

Текст: Роман Коржик

Ілюстрації: Марина Зевако

Використані джерела та література:

2. Валерій Ластовський. Міжнародний та особистісний фактори в процесі походження українського козацтва // Україна і світ. 2016. Вип.1
3. Ярослав Грицак. Як козаки українцями стали. Частина 1: Степові пірати//gazeta.ua
4. Ярослав Грицак. Як козаки українцями стали. Частина 2: фактор Колумба//gazeta.ua

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *