Українська філософія: чи існує вона взагалі?
Не Сковородою єдиним! І не Вернадським теж. Яка вона, українська філософія, хто крім пана Григорія та містера Володимира творив нашу любов до мудрості. Зараз розкажемо, а ви вже самі вирішуйте – існує вітчизняна філософія як історичне явище, чи то вигадки хворих людей, як ведуть в нас рубрику #artefact_philosophy
Філософія на землях України: це було ще до нашої ери
Це просто неймовірно: українська філософія може реально почати свій відлік з часів Давньої Греції. Був такий собі чувак, на ймення Анахарсіс. Саме він зображений на титульному колажі до цього матеріалу й можливо саме ми будемо вважати першим в історії чистим філософом із територій, які сьогодні є Україною.
Отже: що важливого ми маємо знати про Анахарсіса. Він – скіф. Син царя Гнура. Анахарсіс був особисто знайомий з батьком афінської демократії Солоном. Про Анахарсіса писав Геродот – батько історії.
Ого, маєш класного філософа!
Якими були філософські ідеї цього Анахарсіса? Він писав роздуми про:
поведінку людей;
взаємини між людьми;
захист власної гідності;
про заздрість;
про значення мови;
про мореплавання;
про гімнастику;
про політику та суспільний устрій;
про вино і шкоду пияцтва.
Тобто, сфера його діяльності – етика, мова, економіка, політика, алкоголізм. Дуже по-філософськи.
Анахарсіса відносять до філософів-кініків. Це були чуваки, які наслідували Сократа, клали на суспільні норми, казали, що треба відмовитися від багатства і слави, щоби досягти правдивої свободи.
Свої філософські тексти Анахарсіс оформляв у формі листів, які писав до афінян, Солону, тирану Гіппарху, Аннону, Терею – жорстокому правителю Фракії, Фразілоху.
Ці листи, що носять ім’я Анахарсіса, на думку вчених, датуються III-I ст. до н. е. і примикають до традиції, яка ідеалізувала «природні», «варварські» народи й була наповнена гострим соціальним змістом.
А ще Анахарсіс був винахідником. За легендою, він винайшов якір, але це не точно.
Середні віки, такі середні віки
Хочеться нам того, чи ні – мусимо визнати: філософія середньовіччя тісно переплетена з релігійною думкою, себто – теософією. У той час було таке поняття як “церковний автор”. Це людина, яка була одночасно і письменником, і релігійним мислителем, й учителем, ну й – філософом.
Чи були такі люди на землях нинішньої України? Так!
Чи було це пов’язано з хрещенням Русі 988 року? Ні!
Християнство з’явилося у нас так, трошки раніше, ну років на 500-700. У 3-4 столітті існувала Скіфська єпархія. Що це таке? Ну були Скіфи, знаєте народ такий. От частина Скіфів охрестилася і була в них своя єпархія. Центр Скіфської Єпархії був у Фракії (Румунія), десь в Констанці чи у місті Томи. Під управлінням Скіфської єпархії були землі так званої Малої або Давньої Скіфії. Зараз це територія Румунії, але вона також займала деяку частину Одеської області.
Ромейська імперія, діоцез Фракія, Скіфія (6). Клікніть, щоби збільшити
Скіфи мали не просто свою єпархію, вони мали своїх письменників філософів. Їх звали Іоанн Магненцій та Леонтій. Вони були настільки потужними мислителями, що виступали на Вселенських Соборах у Константинополі.
Тому християнство як філософія, світогляд та література існувало у нас ще задовго до хрещення і цієї дати 988. Християнство не було панівною релігією до 988 року, однак воно набирало обертів – уличі, поляни, тиверці вже знали та сповідували християнство, пише історик та філософ Іван Огієнко.
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А далі, після 988 року, у Києві та інших містах активно відкривалися церкви, там сиділи релігійні автори, вони писали тести – і це була філософія. От, приміром, Іларіон Русин у 1040-1050 роках почав розробляти філософську концепцію “Київ – другий Єрусалим”.
В чому її суть?
Концепція “Київ – другий Єрусалим” працює так: для християн важливими є релігійні центри та локації – Константинополь, Рим, Єрусалим, Нікея, Афон і так далі. Там багато храмів, святі місця, мощі всякі, церковні письменники сидять, щось пишуть і так дуже класно загалом. І от, Київ – релігійний та культурний центр християнського світу, на рівні з Єрусалимом.
Про Київ як другий Єрусалим вже навіть меми роблять. От, журнал The Daily History постарався
1073 року з’являються “Ізборники Святослава” – князя Київської Русі. Що таке Ізборники взагалі? Це такі книги, які літописці створювали для князів, щоби показати – які князі класні, мудрі та красиві. І от, у “Ізборнику Святослава” за 1073 рік є тексти грецького філософа Арістотеля!
Якщо бути точнішим – там вміщений виклад твору Арістотеля “Категорії” із коментарем неоплатоніка Порфирія.
Отак от, друзі. Якщо коротко підсумовувати бекграунд української середньовічної філософії – то рефлексувати й писати про Арістотеля це вам не шубу в труси заправляти. Це дуже серйозна річ, тому наші письменники вже у середні віки культивували філософію.
Свята українська трійця ранньомодерної філософії
Напередодні відкриття Америки українська культура отримує вже не просто релігійного письменника, а цілком професійного дипломованого філософа. Це – Юрій Дрогобич, доктор філософії, викладач Болонського університету, особистий вчитель легендарного Миколая Коперника.
Дрогобич був філософом-гуманістом, а отже вірив у силу людського розуму. На його думку, розум – це головний критерій істинності, з допомогою розуму людина може уподібнитися до Бога, і взагалі – розум це просто Божий двіж, і саме завдяки розуму людина пізнє Божественну сутність світу.
Павло Русин – це поет родом з Лемківщини, який жив десь між 1470 та 1517 роками. Він – один із зачинателів культури Відродження в Україні.
Він обстоював ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини своїми зусиллями, доброчесністю і доблестю дійти богоподібності, досягти земного безсмертя. Був прихильником концепції природного права, захищав особисті свободи. Стверджував право людини на повноцінне життя, свободу сумління, керівництво власним розумом. Відсутність або порушення якогось із цих прав розглядав як свідчення варварства і деспотизму. Ідеальною формою державного правління вважав освічену монархію, обмежену законом. У річищі ренесансно-гуманістичної традиції підносив поезію, поціновуючи її вище від історії та філософії. У поетичній творчості розвивав неоплатонівську ідею близькості поета до пророка. Поетичне слово називав даром богів, їхнім дитям “гомінким і солодким”.
«Я русин, і охоче про це виголошую» – так говорив Станіслав Оріховський, філософ, який жив між 1513 та 1566 роками.
Його філософські погляди взагалі випередили час. Ще у 16 столітті він придумав ідею “Європейського союзу”. Тоді він назвав це іншими словами – ідея “Європейського дому”. Її суть проста: європейці мають об’єднатися, щоби дати триндів османам.
У цьому “Європейському домі” він чітко бачив історичне право українців-русів на державність, яку нам ще давно надав сам Александр Македонський. Колись, ніби, великий правитель видав “Грамоту”, яка давала право на володіння землями від Північного до Адріатичного морів і підкорення тамтешніх народів, слов’янам за виявлену ними військову доблесть, хоробрість і вірність.
Історики кажуть, що ця “Грамота” – фейк і ми скоріш погоджуємося. Проте, ця “Грамота” вплинула на слов’янських авторів 16-17 століття, які писали та міркували про українську державність.
Крім того, Станіслав Оріховський писав про освічену монархію, працював над основами теорії демократичної держави, де влада підзвітна народові. Відстоював тезу відокремлення церкви від держави та верховенство світської влади. Вважав необхідним підпорядкувати приватні інтереси суспільним. У громадському житті найголовнішим вважав принцип спільного блага.
Він вважав, що целібат суперечить природі людини, її праву мати сім’ю і продовжувати рід. Звертався до Папи Римського з проханням скасувати целібат. Зокрема, цьому присвячена брошура “Pro ecclesia Christi”. Оріховський тоді захищав Валентія з Кщонова — першого одруженого ксьондза.
Отже: це наш перший, короткий огляд української філософії від античності до становлення козацтва. І це дуже важливо розуміти, що філософія на наших землях активно розвивалася ще до Сковороди, Шевченка, Франка, Вернадського.
Все набагато глибше та цікавіше, ніж нам здається.
Роман Коржик
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
Post a comment