Той, хто здобував Незалежність. Факти і міфи про Степана Бандеру

Журналісти інколи приділяють увагу біографіям спортсменів, які виблискують на арені своїми виступами. У випадку з діячами історії, їх біографія є підставою для розуміння тих чи інших вчинків. Що ж у цій ситуації нам відомо про Бандеру? 

 

Наукова біографія та міфи

Незважаючи на потужний список науково-популярних праць, біографічних довідок, статей і книг, жодна з академічних інстанцій досі не видала наукової біографії історичного діяча.

Якогось історика, українського чи закордонного, який поставив би собі за мету проаналізувати всі можливі і доступні джерела і зробити фахову наукову біографію, такі як є в західній історіографії про Бісмарка чи про Вашингтона, немає.

Про це ще в 2011 році говорив історик Володимир В’ятрович Зараз же за вікном 2018 рік, а наукової біографії досі ніхто не написав.

Тому й існують міфи, завдяки яким українці транслюють певні стереотипи.

Ось, наприклад один з них: Степан Бандера був засновником ОУН-УПА.

Але історичні джерела розповідають, що по-перше – ОУН і УПА були різними структурами (ОУН – політична організація, УПА – військове формування). По-друге, коли Бандера став членом ОУН, це вже була добре організована структура, що виникла у 1929 р.

Степан прийшов у організацію в 1932 р., і за рік зумів пробити шлях від перспективного новачка до лідера західноукраїнського крила ОУН. Чому так сталося, за які такі заслуги? Треба досліджувати, вивчати це питання.

А далі Степан почав займатися діяльністю, за яку поляки його і до сих пір ненавидять у Варшаві – організацією замахів та вбивств польських політиків. Саме за ліквідацію міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького Бандера і опинився на лаві підсудних в 1935 році. Тодішня польська влада та ЗМІ охрестила його терористом і запроторила до в’язниці.  Цей штамп і досі закріпився за ім’ям українського політика. Однак ще тоді сам Бандера намагався стерти його, виступаючи на суді:

Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів та їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Заявляю, що ні програмово, ні, якщо йде мова про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками.

Направду, ОУН займалася не тільки вбивствами ворожих політиків. Організація проводила культурно-освітні кампанії, її діячі розробляли соціально-економічні теорії. Це був тільки один з відрізків у її діяльності. В роки Другої Світової націоналісти проголосили відновлення Української Держави. Це сталося 30 червня 1941 р. Нацисти, які тоді окупували Львів не підтримали цих політичних поривів Бандери і компанії, тож Степан знову опинився в тюрмі. Цього разу – у німецькій. Там він просидів до 1944 р. Саме в цей період ( починаючи з 1942 р.) починає і активно розгортає свою діяльність Українська повстанська армія. Пізніше її звинуватять у масових вбивствах поляків, євреїв, знищенні Радянських партизанів та солдатів. Навіть більше – всіх цих собак повісили на Бандеру. Але, стоп, Карл!!!!! Степан в цей час сидів у гітлерівській тюрмі – концтаборі Заксенхаузен. Як же він міг вбивати поляків, євреїв, росіян? Як?

Російські ЗМІ активно писали і пишуть, що Бандера керував діяльністю УПА дистанційно, передаючи накази з в’язниці. Мовляв, він там мав купу привілеїв, німці дозволяли йому навіть покидати межі тюрми. Але чи так це насправді?

Серед людей, які «мотали ув’язнення» в Заксенхаузені були європейські аристократи, радянські генерали, офіцері британської армії, німецькі священники, французькі міністри. Там сиділи сини Йосипа Сталіна, а також маршал Італії Бадольйо.

 

Всі вони так чи інакше спілкувалися, контактували між собою. Приміром, німецький розвідник Отто Зайдель згадує, що Бандера дружив із норвезьким художником Оддом Нансеном, який малював Степана і ділився з ним їжею. То мабуть український політик мав певні привілеї, як і решта в’язнів цього табору. Хоча в той же час, братів Бандери Василя та Олександра було закатовано у концтаборі Аушвіц. За рік до того представники радянського НКВС розстріляли у Києві батька Бандери, священника отця Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.

Тож, як бачимо, Степанові та його родині дісталося і від поляків, і від німців, і від більшовиків.

Висновок наступний: Бандера – це фігура, про яку більшість людей майже нічого не знає. Всі дискусії на кшталт терорист, зрадник, убивця польських дітей – це насправді переливання з пустого в порожнє, хоча поляки вважають, що український політик безпосередньо причетний до масових знущань над їхніми земляками.

Але тут такий цікавий момент: 22 липня 1943 р., відбулася зустріч Бандери з Стефаном Ровецьким, Головним комендантом польської Армії Крайової – головної військової сили польського народу під час Другої світової війни (1939—1945).

Військо підпорядковувалося польському еміграційному урядові в Лондоні й було одним з найчисельніших і найорганізованіших підпільних формувань тодішньої Європи. С. Ровецький також був в’язнем Заксенхаузену. Вони говорили з Бандерою про подальші перспективи українсько-польських взаємин, політику західних союзників, прихід в Україну і Польщу Червоної армії, яка відтісняла німців все далі на захід. Після зустрічі польський генерал написав:

Вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації.

Цікаво виходить: Бандера веде переговори з лідером Польського антигітлерівського руху про подальшу співпрацю, і в той же час віддає наказ знищувати мирне польське населення? Нелогічно якось. А поляки й досі звинувачують Бандеру в цих злочинах, пам’ять про яку увіковічнили в численних меморіалах, постаментах і скульптурах.

Також варто брати до уваги думки різних істориків. Ось, наприклад, про українського політика говорить російський дослідник Ігор Чубайс:

Звичайно, в біографії Бандери багато невивчених моментів. Але однозначно він був людиною героїчною, пасіонарною. Подумайте самі, в Польщі та Балтії партизанські рухи були зламані через два-три роки після війни, а УПА боролася проти радянської влади ще протягом десяти років! Я гадаю, це заслуга Бандери. Я не можу його назвати націоналістом у негативному сенсі. Бо він шанував, визнавав та любив і євреїв, і росіян, і поляків, і німців, якщо вони любили та визнавали ідею незалежності України. І він жорстко протистояв і українцям, і полякам, і німцям, якщо вони не визнавали її незалежності.

 

                                                     Що ми знаємо про Бандеру?

Журналісти інколи приділяють увагу біографіям спортсменів, які виблискують на арені своїми виступами. У випадку з діячами історії, їх біографія є підставою для розуміння тих чи інших вчинків. Що ж у цій ситуації нам відомо про Бандеру?

Ну, Степан Андрійович походив із села Старий Угринів, що на Івано-Франківщині. Він народився у родині священика 1 січня 1909 року. Через його село тричі прокочувалися бойові дії часів Першої світової війни. Туди приходили окупанти – вояки російської імперії (частина яких були українцями). Він на власні очі бачив звірства п’яних солдатів, руїни, смерть, окупацію. Історик Ігор Сердюк, який побував на конференції «Чи беремо ми уроки з історії? Культура пам’яті як шлях до європейського порозуміння» у Варшаві,  пише у своїй статті на сайті historians.in.ua, переказуючи виступ історика Ярослава Грицака, що Бандера був членом спільноти людей, які зазнали принижень:

 – Степан Бандера народився в сім’ї греко-католицького священика, він представляв покоління народжене в Першій світовій війні, котра тричі прокотилася через його село. Бандера представляв покоління дітей без майбутнього і з пам’яттю про приниження, це покоління було повністю позбавлене досвіду парламентської демократії. Пізніше він став лідером саме цих людей, молодого покоління, що здійняло бунт і, на відміну від поміркованих «кабінетних» націоналістів, перейшло до терору. Наголошу, що за заувагою професора Грицака, основними жертвами цього терору були саме українці, але найбільш помітним стало вбивство Броніслава Перацького (Bronisław Pieracki) – міністра внутрішніх справ Польщі. Судовий процес зробив терориста відомим і популярним, головним чином тому, що він тримався десь так, як нещодавно це робила Надія Савченко. Однак Степан Бандера був засуджений до довічного ув’язнення, але 13 вересня 1939 р. вийшов на свободу, – пише Ігор Сердюк. 

Війна відправила мільйони молодих європейців та українців, в тому числі, у глибокий нокдаун політичної нестабільності, економічної кризи та боротьби за власне виживання. Пам’ятаєте Хемінгуея, Ремарка – письменників, які пройшли фронти 1914 – 1918 років, і виживши після війни, стали зватися втраченим поколінням? Частково і покоління Бандери можна записати сюди, адже вони були дітьми цієї війни, які в принципі теж не мали майбутнього.

 

Подобається матеріал? Підтримай журнал “Артефакт”.

Видання існує завдяки підтримці наших читачів. 

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)

 

Це ж покоління Бандери не мало досвіду парламентаризму та демократії. Тож цілком логічно, що Бандера став лідером саме такого покоління. Воно, це покоління, обрало найрадикальніші методи боротьби за свої права та права своїх земляків, а саме терор. Вбивство польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького зробило Бандеру відомим, адже під час суду Степан Андрійович тримався впевнено, і чітко розповідав, чому і за що проти політика було скоєно теракт. Бандера, нагадаємо був організатором цієї терористичної акції.

Націоналіста засудили на довічне ув’язнення. Історія потужним польським кулаком дала йому суворого ляпаса, але рефері у костюмі Другої світової війни дав шанс продовжити Степану поєдинок. Початок нової війни звільнив його. Німці напали на Польщу, і тюремна адміністрація змушена була відступати, забувши про своїх в’язнім, яким у всьому цьому хаосі вдалося вийти на волю.

Диктатор і колаборант чи справедливий патріот?

Це питання і витворило навколо Степана Бандери запальні дискусії, які точаться ще з тих часів, як Гітлер напав на Польщу, а потім і на СРСР.

Противника лідера ОУН виставляють його як диктатора, що й чути не хотів про демократію, а лишень переймався особистими амбіціями. Так, в час формування світогляду Бандери, половиною Європи керували авторитарні вожді й диктатори – італієць Муссоліні, німець Гітлер та радянський тиран Сталін. Українським же вождем намірювався стати Андрій Мельник, ветеран визвольних змагань 1917 – 1921 року, лідер УВО та голова проводу ОУН після загибелі Євгена Коновальця.

Саме Мельник був прихильником авторитарних методів керівництва і вважав, що українські політсили мають співпрацювати з Гітлером заради створення незалежної України. Бандера ці рожеві думки відкинув.  Він разом з іншими націоналістами 30 червня 1941 року організував історичну подію: на Площі Ринок у Львові проголошено відновлення Української держави. За це самоуправство німці кинули його до тюрми.

Рішення проголосити незалежність Бандера приймав не сам:

 – В ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член Проводу має право піддавати під розгляд і вирішення кожну справу. Це елементарні засади функціонування Проводу і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу, – писав Бандера.

Без вини винуватий

На Бандеру вішають всіх собак, винуватячи його у розбраті, розколі ОУН. Та все ж документи говорять про інше: Степан Андрійович і до Мельника їздив, і звернення писав, і навіть заявляв про добровільне полишення посади керівника організації.

З іншого боку, розкол – це не завжди погано. От, приміром, той розпад ОУН на бандерівську та мельниківську фракції мав позитивний результат. Він дав поштовх до якісного покращення національно-визвольного руху українців. До боротьби долучилися молоді та енергійні активісти й політики, і це врешті-решт призвело до появи військової сили – Української повстанської армії.

Опісля смерті

Російська пропаганда ще за життя Бандери обізвала всіх українців, які відкрито виступали за незалежність бандитами і бандерівцями. Це саме продовжилося після смерті. І навіть учасники Євромайдану та акцій протесту проти режиму Януковича на думку кремлівських ЗМІ були бандерівцями. Для них Бандера – символ зради, що відіслав у нокаут сотні тисяч ні в чому невинних поляків, євреїв, росіян та українців.

Безперечно, більшість патріотично налаштованих українців вважають його національним героєм.

А ким же Бандера є для українців. За даними соціологічного опитування групи «Рейтинг», лідер українських націоналістів середини ХХ століття Степан Бандера не може претендувати на цю роль. Його приймають на Заході країни, але на решті території до ОУН-нівця ставляться неоднозначно, використовуючи кліше «зрадник» або ж «герой».

 – 35% позитивно ставляться до Степана Бандери, 46% – негативно, 18% вагаються із оцінкою, – говорять соціологи у своєму дослідженні.

Представники ліберальної української інтелігенції, зокрема історик Ярослав Грицак вважають, що Степан Бандера не може бути прикладом для всіх українців та єднати їх. Натомість, ледве не ідеальною фігурою для цього є гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький.

Ким насправді є Бандера – це вибір кожного. Але називати його зрадником, фашитським покидьком, принаймні, немає підстав. Про це говорять історичні документи.

Однак, справжній історичний портрет Бандері ще не написано, тож об’єктивним історикам – карти в руки, і вперед – на ринг історії.

Роман Коржик

Сподобався матеріал? Підтримай журнал “Артефакт”.

Видання існує завдяки підтримці наших читачів. 

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)