Таємне життя генерала Кутузова

Ні для кого не секрет, що Йосип Сталін ніколи не був марксистом. До середини 1930-х років він зміг знищити всю опозицію в середині ВКП(б) і захопити всю повноту влади. На теренах колишньої Російської імперії була вибудувана державна структура, яку Лев Троцький, у своєму творі «Зраджена революція», назвав терміном «деформована робітнича держава».

Фактично в Радянському Союзі підняв голову старий добрий російський імперський шовінізм. Хіба з тою різницею, що тепер його адептами були не бородаті і православні чорносотенці, а комуністи – неофіти з червоними прапорами.

Як і будь яка імперська ідеологія, сталінізм вимагав нових історичних міфів та міфічних героїв (таких собі модерних Гераклів і Тесеїв). Одним з таких персонажів став Михайло Кутузов.

Його зображали мужнім та мудрим воєначальником, геніальним стратегом та батьком солдатів. Насправді ж він був лизоблюдом, педофілом і абсолютно бездарним полководцем. Кутузов – людина історичний образ якої не витримує жодної критики.

Провал Кутузова під Аустерліцом

Битва під Аустерліцом розгорнулася 2 грудня (20 листопада) 1805 року на Праценських висотах. Саме вона стала дебютом Кутузова як командувача армією.

Тут би Михайлу Іларіоновичу поготуватися трохи, порадитися зі знаючими людьми, повчити якусь матчасть по військовому мистецтву врешті – решт, але ж ні. Складання військового плану було доручено австрійському офіцеру Францу Вейротеру. Кутузов затвердив цей план навіть не беручи участь в його обговоренні (під час наради він спав, розвалившись в своєму кріслі). Ніхто не звернув увагу на те, що військо антифранцузької коаліції, під час запланованого обходу сил Наполеона, мало небезпечно послабити свій центр, ніхто крім самого Бонапарта, який спрямував свій головний удар саме туди.

Результат бою – беззаперечна перемога французького імператора і колосальні жертви серед сил союзників (близько 27 тисяч убитих).

Бородинський провал

Бородинська битва – мабуть чи не найбільший міф російської пропаганди. У викривленні подій  26 серпня (7 вересня) 1812 вона зайшла до того, що назвала відверто програний бій, переможним.

Отже, на Бородинському полі зійшлися атакуюча французька армія та армія російська, що засіла в обороні. Варто зазначити, що війська Кутузова в кількості перевищували армію Наполеона на 30 тисяч чоловік (160 тисяч та 130 тисяч відповідно).

Не дивлячись на зручні позиції та кількісну перевагу, Кутузов програє бій і несе просто жахливі втрати. Була повністю знищена армія генерала Петра Багратіона, росіяни втратили близько 55 тисяч солдатів.

Це і не дивно, адже Михайло Кутузов фактично не здійснював управління армією. На відміну від Наполеона, що перед боєм інспектував свої передові загони, він їздив лише в кареті і до фронту не під’їжджав.

Росія програла Бородинську битву. Армія відступила, віддавши французам Москву. Незадовго перед втечею губернатор Москви граф Ростопчин підпалює місто.

Варто зазначити, що були підпалені і будівлі де знаходилися поранені російські військові про яких просто забули. Багато з них загинули згорівши заживо (близько 10 тисяч чоловік), декого встигли врятувати французькі солдати.

Але на цьому страждання російської армії, якій не пощастило опинитися під командуванням Кутузова, не закінчилися. Виявилося, що в Тарутинському таборі, куди відступили війська, зовсім не було теплого одягу, Кутузов просто забув про нього. Переслідуючи відступаючого Наполеона від Тарутино до Вільно Кутузов втратив близько 100 тисяч чоловік (більшість в не бойових втратах).

“Бородинська битва” Луї Лежен

“Придворний лис” та його кавник

1789 року фаворитом Катерини ІІ став молодий офіцер Платон Зубов («рєзвушка» як його полюбляла називати імператриця). Кутузов відразу зрозумів – дружба з цією людиною запорука чудової кар’єри. А здобути його прихильність він хотів за допомогою кави власного приготування (нібито за особливим турецьким рецептом). Ще довго при царському дворі ходили жарти про кавник Кутузова з яким він кожного ранку зустрічав Платона, пропонуючи тому випити чашечку «кофею». Здійснював він ці маневри, не багато не мало, на протязі декількох років, врешті – решт добившись для себе посади директора військового училища.

Таємна пристрасть Кутузова

Сподвижники Кутузова згадують, що він в походах не міг обійтись без маленьких дівчаток (12-14 років), яких полюбляв одягати козачками.

Так Олександр Ланжерон пише про перебування Кутузова в Бухаресті:

Первым делом Кутузова, по приезде в Бухарест, было отыскать себе владычицу; сделать это было совсем нетрудно, но его выбор поразил нас. Он пал на 14-летнюю девочку, племянницу Ворлама и бывшую уже замужем за одним молодым боярином Гунианом. Она очень понравилась Кутузову и он, хорошо зная валахские нравы, приказал ее мужу привезти ее к нему, что тот и исполнил.

Отже

Михайло Кутузов, як і багато інших міфологізований російських діячів минулого( Олександр Невський, Іван Грозний, Олександр Суворов, цей список можна продовжувати довго, краще сказати: встав замість пропущеного імені ім’я будь якого російського військового чи державного діяча) не витримує ніякої критики. Звісно, що в кожної персони великого масштабу є своя темна сторона але коли брудні сторінки замовчуються, а здобутки перебільшуються виходить міф або казка. А видавати міф чи казку за історію це дурна справа.