Степан Бандера. 108 років на ринзі історії

Уявіть, що історія – це великий боксерський ринг. Більшість із нас – глядачі, а відомі історичні персонажі – боксери, які відстоюють титули, здобувають перемоги, чи програють своїм головним конкурентам. У такому випадку Степан Бандера вже більше 108 років знаходиться на ринзі історії, б’ючись проти польських, російських та німецьких окупантів, вправно відбиваючи подачі ворожої пропаганди та тримається на ногах після прямого влучання. Він перемагає, він програє, проте не полишає боротьби. Навіть опісля смерті…

Журналісти інколи приділяють увагу біографіям спортсменів, які виблискують на арені своїми виступами. У випадку з діячами історії, їх біографія є підставою для розуміння тих чи інших вчинків. Що ж у цій ситуації нам відомо про Бандеру? Ну, Степан Андрійович походив із села Старий Угринів, що на Івано-Франківщині. Він народився у родині священика 1 січня 1909 року. Через його село тричі прокочувалися бойові дії часів Першої світової війни. Туди приходили окупанти – вояки російської імперії (частина яких були українцями). Він на власні очі бачив звірства п’яних солдатів, руїни, смерть, окупацію. Історик Ігор Сердюк, який побував на конференції «Чи беремо ми уроки з історії? Культура пам’яті як шлях до європейського порозуміння» у Варшаві,  пише у своїй статті на сайті historians.in.ua, переказуючи виступ історика Ярослава Грицака, що Бандера був членом спільноти людей, які зазнали принижень:

 – Степан Бандера народився в сім’ї греко-католицького священика, він представляв покоління народжене в Першій світовій війні, котра тричі прокотилася через його село. Бандера представляв покоління дітей без майбутнього і з пам’яттю про приниження, це покоління було повністю позбавлене досвіду парламентської демократії. Пізніше він став лідером саме цих людей, молодого покоління, що здійняло бунт і, на відміну від поміркованих «кабінетних» націоналістів, перейшло до терору. Наголошу, що за заувагою професора Грицака, основними жертвами цього терору були саме українці, але найбільш помітним стало вбивство Броніслава Перацького (Bronisław Pieracki) – міністра внутрішніх справ Польщі. Судовий процес зробив терориста відомим і популярним, головним чином тому, що він тримався десь так, як нещодавно це робила Надія Савченко. Однак Степан Бандера був засуджений до довічного ув’язнення, але 13 вересня 1939 р. вийшов на свободу, – пише Ігор Сердюк. 

Війна відправила мільйони молодих європейців та українців, в тому числі, у глибокий нокдаун політичної нестабільності, економічної кризи та боротьби за власне виживання. Пам’ятаєте Хемінгуея, Ремарка – письменників, які пройшли фронти 1914 – 1918 років, і виживши після війни, стали зватися втраченим поколінням? Частково і покоління Бандери можна записати сюди, адже вони були дітьми цієї війни, які в принципі теж не мали майбутнього.

Це ж покоління Бандери не мало досвіду парламентаризму та демократії. Тож цілком логічно, що Бандера став лідером саме такого покоління. Воно, це покоління, обрало найрадикальніші методи боротьби за свої права та права своїх земляків, а саме терор. Вбивство польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького зробило Бандеру відомим, адже під час суду Степан Андрійович тримався впевнено, і чітко розповідав, чому і за що проти політика було скоєно теракт. Бандера, нагадаємо був організатором цієї терористичної акції.

Націоналіста засудили на довічне ув’язнення. Історія потужним польським кулаком дала йому суворого ляпаса, але рефері у костюмі Другої світової війни дав шанс продовжити Степану поєдинок. Початок нової війни звільнив його. Німці напали на Польщу, і тюремна адміністрація змушена була відступати, забувши про своїх в’язнім, яким у всьому цьому хаосі вдалося вийти на волю.

Диктатор і колаборант чи справедливий патріот?

Це питання і витворило навколо Степана Бандери запальні дискусії, які точаться ще з тих часів, як Гітлер напав на Польщу, а потім і на СРСР.

Противника лідера ОУН виставляють його як диктатора, що й чути не хотів про демократію, а лишень переймався особистими амбіціями. Так, в час формування світогляду Бандери, половиною Європи керували авторитарні вожді й диктатори – італієць Муссоліні, німець Гітлер та радянський тиран Сталін. Українським же вождем намірювався стати Андрій Мельник, ветеран визвольних змагань 1917 – 1921 року, лідер УВО та голова проводу ОУН після загибелі Євгена Коновальця.

Саме Мельник був прихильником авторитарних методів керівництва і вважав, що українські політсили мають співпрацювати з Гітлером заради створення незалежної України. Бандера ці рожеві думки відкинув.  Він разом з іншими націоналістами 30 червня 1941 року організував історичну подію: на Площі Ринок у Львові проголошено відновлення Української держави. За це самоуправство німці кинули його до тюрми.

Рішення проголосити незалежність Бандера приймав не сам:

 – В ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член Проводу має право піддавати під розгляд і вирішення кожну справу. Це елементарні засади функціонування Проводу і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу, – писав Бандера.

Без вини винуватий

На Бандеру вішають всіх собак, винуватячи його у розбраті, розколі ОУН. Та все ж документи говорять про інше: Степан Андрійович і до Мельника їздив, і звернення писав, і навіть заявляв про добровільне полишення посади керівника організації.

З іншого боку, розкол – це не завжди погано. От, приміром, той розпад ОУН на бандерівську та мельниківську фракції мав позитивний результат. Він дав поштовх до якісного покращення національно-визвольного руху українців. До боротьби долучилися молоді та енергійні активісти й політики, і це врешті-решт призвело до появи військової сили – Української повстанської армії.

Опісля смерті

Російська пропаганда ще за життя Бандери обізвала всіх українців, які відкрито виступали за незалежність бандитами і бандерівцями. Це саме продовжилося після смерті. І навіть учасники Євромайдану та акцій протесту проти режиму Януковича на думку кремлівських ЗМІ були бандерівцями. Для них Бандера – символ зради, що відіслав у нокаут сотні тисяч ні в чому невинних поляків, євреїв, росіян та українців.

Безперечно, більшість патріотично налаштованих українців вважають його національним героєм.

А ким же Бандера є для українців. За даними соціологічного опитування групи «Рейтинг», лідер українських націоналістів середини ХХ століття Степан Бандера не може претендувати на цю роль. Його приймають на Заході країни, але на решті території до ОУН-нівця ставляться неоднозначно, використовуючи кліше «зрадник» або ж «герой».

 – 35% позитивно ставляться до Степана Бандери, 46% – негативно, 18% вагаються із оцінкою, – говорять соціологи у своєму дослідженні.

Представники ліберальної української інтелігенції, зокрема історик Ярослав Грицак вважають, що Степан Бандера не може бути прикладом для всіх українців та єднати їх. Натомість, ледве не ідеальною фігурою для цього є гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький.

Ким насправді є Бандера – це вибір кожного. Але називати його зрадником, фашитським покидьком, принаймні, немає підстав. Про це говорять історичні документи.

Однак, справжній історичний портрет Бандері ще не написано, тож об’єктивним історикам – карти в руки, і вперед – на ринг історії.

Роман Коржик

Інфографіка: Рузанна Давітян, tribuna.pl.ua