Сталін і націоналізм. Чому червоний диктатор найкраще описав поняття “нація”

Йосип Сталін увійшов в історію як кривавий диктатор, борець із націоналізмом. Однак саме він чи не найкраще і найзрозуміліше описав, що таке нація. Пропонуємо вашій увазі переклад частини його праці «Марксизм і національне питання».

Нація – це, перш за все, спільність, певна спільність людей.

Спільність ця не є расовою чи племінною Нинішня італійська нація утворилася з римлян, германців, етрусків, греків, арабів. Французька нація склалася з галлів, римлян, бриттів, германців. Те ж саме треба сказати про англійців, німців та інших, що склалися у нації з людей різних рас і племен.

Отже, нація – НЕ расова і не племінна, а історично сформована спільність людей.

З іншого боку, безсумнівно, що великі держави Кіра або Олександра не могли бути названі націями, хоча і утворилися вони історично, утворилися з різних племен і рас. Це були не нації, а випадкові і мало пов’язані конгломерати груп, котрі розпадаються і об’єднуються в залежності від успіхів або поразок того чи іншого завойовника.

Отже, нація – не випадкова і не ефемерний конгломерат, а стійка спільність людей.

Але не всяка стійка спільність створює націю. Австрія і Росія – теж стійкі спільності, однак, ніхто їх не називає націями. Чим відрізняється спільність національна від спільності державної? Між іншим, тим, що національна спільність немислима без спільної мови, в той час як для держави спільність мови є необов’язковою. Чеська нація в Австрії і польська в Росії були б неможливі без спільної для кожної з них мови, тим часом як цілості Росії і Австрії не заважає існування всередині них цілого ряду мов. Йдеться, звичайно, про народно-розмовні мови, а не про офіційно-канцелярські.

Отже – спільність мови, як одна з характерних рис нації.

Це, звичайно, не означає, що різні нації завжди і всюди говорять різними мовами або те, що говорять однією і тією ж мовою, обов’язково складають одну націю.

Спільна мова важлива для кожної нації, але не обов’язково різні мови є для різних націй.

Немає нації, яка б говорила відразу на різних мовах, але це ще не означає, що не може бути двох націй, які розмовляють однією мовою! Англійці і північно-американці говорять однією мовою, і все-таки вони не становлять однієї нації. Те ж саме треба сказати про норвежців і датчан, англійців та ірландців.

Але чому, наприклад, англійці і північно-американці не становлять однієї нації, незважаючи на спільну мову?

Перш за все тому, що вони живуть не разом, а на різних територіях.

Нація складається тільки у результаті тривалих і регулярних стосунків , у результаті спільного життя людей з покоління в покоління. А тривале спільне життя неможливе без загальної території. Англійці і американці раніше населяли одну територію, Англію, і становили одну націю. Потім одна частина англійців виселилася з Англії на нову територію, в Америку, і тут, на новій території, з плином часу, утворила нову північно-американську націю. Різні території повели до утворення різних націй.

 Отже, спільність території, як одна з характерних рис нації.

Але це ще не все. Спільність території сама по собі ще не дає нації. Для цього потрібен, крім того, внутрішній економічний зв’язок, що об’єднує окремі частини нації в одне ціле. Між Англією і Північною Америкою немає такого зв’язку, і тому вони становлять дві різні нації. Але і самі північно-американці не заслуговували б назви нації, якби окремі куточки Північної Америки не були пов’язані між собою економічно, завдяки розподілу праці між ними, розвитку шляхів сполучення і т.д.

Взяти хоча б грузинів. До реформ вони жили на загальній території і говорили однією мовою, проте вони не становили однієї нації, бо вони, розбиті на цілий ряд відірваних один від одного князівств, не могли жити спільним економічним життям, століттями вели між собою війни і розоряли один одного, нацьковуючи один на одного персів і турків.

Ефемерне і випадкове об’єднання князівств, яке іноді вдавалося провести якомусь щасливчику-царю, в кращому випадку давало нагоду реалізувати лише поверхнево-адміністративну реформу, швидко розбиваючись об капризи князів і байдужість селян. Та інакше і не могло бути при економічній роздробленості Грузії.

Грузія, як нація, з’явилася лише в другій половині XIX століття, коли падіння кріпацтва і зростання економічного життя країни, розвиток шляхів сполучення і виникнення капіталізму встановили поділ праці між областями Грузії, вкрай розхитали господарську замкнутість князівств і зв’язали їх в одне ціле.

 

Те ж саме треба сказати про інші нації, які пройшли стадію феодалізму і розвинули у себе капіталізм.

Отже, спільність економічного життя, економічна зв’язність, як одна з характерних особливостей нації.

Але і це не все. Крім усього сказаного, потрібно прийняти ще до уваги особливості духовності людей, об’єднаних в націю. Нації відрізняються одна від одної не тільки за умовами їх життя, але і за ознакою духовності, що виражається в особливостях національної культури.

Якщо Англія, Північна Америка і Ірландія говорять однією мовою і складають при цьому три різні нації, то в цьому не малу роль грає той своєрідний психічний склад мислення (ментальність), який виробився у них з покоління в покоління в результаті неоднакових умов існування.

Звичайно, сам по собі психічний склад, або – як його називають інакше – “національний характер”, є для спостерігача чимось невловимим, але оскільки він виражається у своєрідності культури, спільної нації – він вловивимий і не може бути проігнорованим.

Годі й казати, що “національний характер” не являється чимось раз назавжди даним, а змінюється разом з умовами життя, але, оскільки він існує в кожен даний момент, – він накладає на фізіономію нації свою печатку.

 

Отже, спільність психічного складу, що позначається в спільності культури, як одна з характерних рис нації.

Таким чином, ми вичерпали всі ознаки нації.

Нація є історично сформована стійка спільність людей, що виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється в спільності культури.

При цьому само собою зрозуміло, що нація, як і будь-яке історичне явище, підлягає закону зміни, має свою історію, початок і кінець.

Необхідно підкреслити, що жодна із зазначених ознак, взятих окремо, є недостатньою для визначення нації. Більш того: досить відсутності хоча б однієї з цих ознак, щоб нація перестала бути нацією.

Можна уявити людей із загальним “національним характером” і все-таки не можна сказати, що вони становлять одну націю, якщо вони економічно роз’єднані, живуть на різних територіях, розмовляють різними мовами і т.д.

Такі, наприклад, як російські, галицькі, американські, грузинські та гірські євреї, які не становлять, на нашу думку, єдиної нації.

Можна уявити людей з спільністю території та економічного життя, і все-таки вони не складуть однієї нації без спільності мови і “національного характеру”. Такі, наприклад, німці і латиші в Прибалтійському краї.

Нарешті, норвежці та датчани говорять однією мовою, але вони не становлять однієї нації в силу відсутності інших ознак.

Тільки наявність всіх ознак, взятих разом, дає нам націю.

Так просто і зрозуміло не описував націю жоден із теоретиків та ідеологів цього питання. Приміром українець Дмитро Донцов писав так складно, що читаючи його праці провалюєшся в сон і нічого не розумієш. Ну, як говорив історик Ярослав Грицак, люди з ХІХ століття вміли добре писати.