
Шабо – український виноробний край, який 120 років був швейцарською колонією
Шабо – це унікальний куточок на карті України. Збоку мури легендарної фортеці Аккерман, береги омивають теплі води лиману, а всього за кілька кілометрів – Чорне море.

Після російсько-турецької війни Бессарабія перейшла росіянам, і мусульманське населення змушене було покинути цю територію. Українці та молдавани, які незабаром тут поселилися, кинулися вирощувати фруктові сади та плести сіті для риболовлі. Це були їхні звичні заняття. Але ж у Шабо така родюча земля і такий м’який клімат. Природа немов натякала: тут потрібно займатись виноробством.
Царська родина довго міркувала, як перетворити Шабо на виноробний край, аж раптом до них звернулися швейцарці, які шукали для себе нові землі. На тому й зійшлись – ми подаруємо вам землю, за умови що ви будете вирощувати виноград. І от у 1822 році, проїхавши на возах усю Європу за 103 дні, сюди прибула група перших колоністів.

Природа їх зачарувала. Зізнавались: “Ми у своїй Швейцарії думаємо, що немає кращої країни, та це омана”. До того ж новоприбулим виноробам забезпечили комфортні умови: безкоштовно надали землю, на 10 років позбавили податків, на 50 – від військової служби, та дозволили мати власну адміністрацію.
Село змінювалось на очах. Уже за вісім років тут росло 220 тисяч паростків виноградної лози. При чому сорти привозили з Угорщини, Португалії, Франції та Греції. Відповідно й ціна на шабське вино була значно вищою. Якщо в Криму відро червоного можна було придбати за два рублі, то в Шабо – за п’ять.
Коли вже нікого не могли здивувати новини про особливий смак місцевого вина, з’явились нові чутки. Мовляв, воно не тільки смачне, а ще й цілюще. У надії підкріпити здоров’я сюди навідувалась і Леся Українка.
Так само ретельно швейцарці облаштовували свій побут. У селі зводили цегляні хати, дороги встеляли бруківкою. Діяли власна церква та школа, де викладали одразу трьома мовами: французькою, німецькою та російською.

Утім, і цьому райському куточку не вдасться заховатися від війни. Спочатку Перша Світова. Шабо переходить до Румунії. Її король приязно поставився до швейцарців, оглянув погреби, похвалив вино і запевнив, що колоністам нічого не загрожуватиме.
У 1922 році вони не здогадувались, що цю вже рідну землю незабаром доведеться покинути назавжди. У 40-му році за пактом Рібентропа-Молотова румуни погодилися віддати Бессарабію Радянському Союзу, щоб усунути загрозу окупації. І того ж року швейцарцям повідомили: час збирати речі й повертатись на батьківщину.
Документальний фільм “Золотий виноград Шабо” 1992 року закарбував на своїх кадрах тих, кому пощастило зберегти в дитячих спогадах рідне Шабо. “Зустрічі пам’яті” відбуваються щороку. Зустрічі швейцарських колоністів, що закохались в українські землі.
Джерело: телеграм-канал “Історія України”
Post a comment