Інстаграм парової доби. Як робили фото, коли тільки винайшли залізницю

1840-ві здаються страшенно далекими від наших днів. Уявіть: більша частина Європи досі жила під владою абсолютних монархів. Негри Луїзіани збирали бавовну на рабських плантаціях, а кріпаки Полтавщини – бурячки на панському полі. А у той час вже робили перші фото…

Про це і не тільки – у матеріалі Родіона Хомяков з Legio Historica.

Тільки но (в 1834) була скасована сумнозвісна Іспанська інквизиція. Лікарі не мили руки перед операціями, адже не мали гадки про існування бактерій, а хвороби вважали наслідком шкідливих”міазмів”. А втім набирала обертів промислова революція. Не минуло і 20 років з побудови першої залізниці. Дорога через Атлантичний океан досі займала місяці, але пароплав “Сіріус” в 1838 довів, що цей шлях можна потенційно скоротити до приголомлшивих 18 днів.

Майкл Фарадей зривав покрови з таємниць електрики, а Семюел Морзе знаходив їм практичний застосунок.

В 1844 перша комерційна лінія телеграфного зв’язку системи Морзе поєднала Вашингтон і Балтимор ставши провісником майбутнього без відстаней. Чарльз Дарвін лише збирав матеріали для майбутніх досліджень, подорожуючи довкола світу на кораблі “Бігль”, а його тезко Чарльз Лайель уже довів в епохальних “Основних початках геології”, що ніякого Всесвітнього потопу не було, світ набагато старіший за біблійні 6 тисяч років і розвивався більш чи менш еволюційним шляхом.

Освічена публіка надихалась реалізмом (“критичним”, не забуло б нагадати радянське літературознавство), читала Бальзака, Діккенса, Гоголя, але і романтизм, в особі метра Віктора Гюго не здавав позиції. Молодь марила націоналізмом, народи, за словами класика, дізнавались власні назви і в повітрі старої Європи – Європи канцелярського пера і шпіцрутена дедалі сильніше здіймалися вітри змін. Коротше кажучи, це був час яскравий і тривожний. І як я вже сказав, нескінченно від нас далекий.. Але чи насправді далекий? Що якби до наших днів зберігся якийсь його слід, відбиток – жива мить, схоплена і увічнена, як комаха в бурштині..Скажете фантастика? Була б, якби не винахід, зроблений наприкінці 1830-х років Луї Дагером.

Луї Дагер зробив першу фотографію іншої людини в 1838 році. Фотографія Boulevard du Temple показує жваву вулицю, яка виглядає пустельною (витримка 10 хвилин, і тому рух непомітно), за винятком однієї людини в лівій нижній частині фотографії (видно при збільшенні)

Фотографія (чи точніше дагеротип) здавалась технічним дивом, хоч насправді була результатом кропіткої роботи. Спершу слід було підібрати вдалий світлочутливий матеріал. Попередник і натхненник Дагера – Нісіфор Ньєпс зупинив вибір на рідкому бітумі, але його “розподільча здатність” не дозволяла робити знімки з натури. Дагер замінив його пластиною срібла, обробленою йодом. Але щоб зі слабкого відбитку вийшло щось путнє, його треба було ще проявити. В 1837 Дагеру вдалось знайти оптимальний проявник – випари ртуті. Вступаючи у взаємодію зі сріблом вони утворювали тонку плівку – амальгаму. Нарешті, її слід було закріпити. Для цього спершу застосовували звичайну сіль, а трохи згодом – гіпосульфіт. Весь процес був далеким від досконалості – світлочутливість залишалась низькою, а це в свою чергу вимагало тривалої експозиції, аж до 30 хвилин. Відтак сам Дагер вважав, що його метод ніколи не буде придатним ані для зйомки рухомих об’єктів (наприклад, вуличних сцен), ані для портретів.

І все ж прогрес на місці не стояв і вже за рік після офіційної презентації винаходу на засіданні Паризької академії наук, а саме – у 1840 угорський фізик Парсифаль винаходить однойменний об’єктив – першу в історії “дзеркалку”, яка радикально посилила світлосилу зйомки. Внаслідок цього та інших удосконалень час витримки вдалось скоротити до лічених секунд. В тому ж році у Нью-Йорку відкривається перше фотоательє. Звісно, процес все одно міг тривати до години, так що голову клієнтів при зйомці закріплювали спеціальним коміром. А майже увесь простір студії доводилось займати системою дзеркал для уловлення світла. Але тріумфального кроку нової технології це вже зупинити не могло.

До речі, першим в історії чітким фотопортретом було.. селфі американського винахідника Роберта Корнеліуса, зроблене їм в 1839 році. І щиро кажучи, воно мало чим відрізняється від вмісту галерей сучасних смартфонів.

Фотографії проникали скрізь – від кримінальних досьє до родинних альбомів. Новинку тестували сильні світу цього – монархи і політики, зірки “шоу бізнесу”, письменники, революціонери, а за ними і прості смертні з усіх верств тогочасного суспільства. Деякі з цих людей померли уже в кінці 1840-х чи на початку 1850-х, і сам факт того, що ми можемо побачити їх на фото спричиняє неслабкий розрив шаблону. До вашої уваги топ НЕСПОДІВАНИХ дагеротипів зі світанку ери фотографії.

Король-буржуа

Так, це він, старий добрий Луї Філіпп Орлеанський – останній французький король і передостанній монарх. Він зійшов на трон на хвилях революції і під тиском революції ж злетів із нього 18 років потому. Друг банкірів і промисловців, король Луї зробив девізом свого правління сакраментальне “збагачуйтесь”. При ньому були закладені основи французької колоніальної імперії, а в метрополії повним ходом розгорнулась промислова революція. Звісно, король і сам не стояв осторонь прогресу (допоки той приносив конкретні дивіденди). Ось і cфотографувався одним з перших – за 15 років до королеви Іспанії Ізабели чи російського імператора Олександра. А погляньте но тільки на укладку цього світського лева!

Реакціонер

Клеменс фон Меттерніх-Віннебург, незмінний канцлер Австрії на протязі 27 років, один з архітекторів Віденської системи, жандарм Європи, якого Карл Маркс згадав окремо в переліку ворогів “привида комунізму”. Здається, прогрес і Меттерніх були явищами докорінно несумісними. Шановний канцлер доклав усіх зусиль, щоб назавжди його зупинити, але революції 1848 року і з під його ніг вибили грунт. Меттерніху довелось тікати з охопленого народним повстання Відня. В Австрії була прийнята конституція, кріпакам подарували свободу. Усі консервативні скріпи було вирвано з м’ясом.. До нас дійшла всього одна фотографія графа Клеменса. Відносно пізня, це 1855 рік, Меттерніху на ній 82 роки. Подивіться на це обличчя – так виглядає людина, яка усвідомила марноту цього життя.

Президент

Ну гаразд, королі, графи. А як же “дім хоробрих”, колиска демократії? Хто був першим президентом Америки, який потрапив на фото? Відповідь може здатись несподіваною, але це Джон Квінсі Адамс – ШОСТИЙ президент Сполучених Штатів у 1825-29 роках. Перший в історії президент-син (батько – Джон Адамс-старший був другим президентом), він розпочав свою кар’єру ще при Джорджі Вашингтоні – послом у Нідерландах. При Джеймсі Монро займав посаду Держсекретаря і уславився в цій якості розробкою відомої Доктрини Монро, яка назавжди окреслила західну півкулю, як сферу життєвих інтересів США. На посаді Президента він утім великого успіху не досяг через протистояння із Конгресом. Фото зроблено у 1843, коли Адамс давно вже був на пенсії.

Першим же Президентом, який сфотографувався під час каденції (сам і з усім своїм Кабінетом) став 11-й за рахунком – Джеймс Нокс Полк в 1846.

Кабінет Полка (Президент – третій зліва в першому ряду)

Поети

Адам Міцкевич і Шандор Петефі. Ці двоє великих романтиків здаються придатними винятково для байронічних портретів на фоні пейзажу, в дусі Каспара Давида Фрідріха. От десь таких.

“Міцкевич на скелі Аю-Даг”, В. Ванькович,

Або ж для пафосних монументів. На зразок такого.

І все ж обидва потрапили на фото. Більше того, Міцкевич фотографувався як мінімум тричі.

А ось Петефі встиг знятися лише раз, перш ніж загинув у сутичці з брутальними російськими казаками під Сегешваром, в ході Угорської національної революції 1848 року. Дагеротип не надто якісний, але експресія на високому рівні. Здається, що перед тобою не людина, а безтілесний дух (що тіло рве до бою).

Хлопчак

А ось цей підліток поки що не зробив нічого видатного. Йому 15 і він працює підмайстром друкаря в містечку Ганнібал, Міссурі. Ім’я хлопця – Семюел Ленгхорн Клеменс і попереду в нього довге насичене життя. Він побуває лоцманом на великій ріці Міссісіпі, золотошукачем у Неваді і врешті журналістом. Коли в 1865 році він опублікує в нью-йоркській газеті своє перше оповідання – “Славнозвісна жаба-стрибунка з Калаверасу” в нього вже з’явиться псевдонім – Марк Твен.