Конотопська битва. Як розгромлене царське військо 3 дні гнали геть з України в бік Москви

29 червня 2019 року, виповнюється 360 років з дня великої перемоги України над російським військом у Конотопській битві. 

Рік 1659-й. Користуючись чварами поміж українців, Росія йде в наступ. 70 днів 4 тисячі козакків боронять місто Конотоп. Загін волинського шляхтича, ніжинського полковника Григорія Гуляницького, який командував козацьким корпусом, добряче пошарпав загоди князя Олексія Трубецького і змусив зупинитися в лісах довкола Конотопа, розповідає 5 канал.

Це дало час гетьману Івану Виговському зібрати військо, покликати союзників поляків та кримських татар і 27 червня козаки пішли в наступ.

Вже за два дні, 30 тисяч відбірного московського війська козаки заманили в пастку. Все командування агресора було страчено, решта царського війська три дні женуть геть з України в бік Москви.

У Конотопській битві Україна відстояла своє право на власний національний шлях.

50-тисячне військо під керівництво воєводи Трубєцького вирушило з Московщини, аби повернути Гетьманщину під владу Царя. Виговський мав у своєму розпорядженні 30 тисяч козаків, як і велів Гадяцький трактат.

Війська Трубєцкого взяли в облогу Конотоп, який героїчно захищав козацький полковник  Григорій Гуляницький. Та недалеко від Конотопа Виговський з єднався з армією кримського хана. Москвичі про це не знали. Вони думали, що кримчаків не буде. Більше того: татари вирішили не вступати в бій одразу, а заховатися у засідці і вискочити у потрібний момент зненацька.

Одні частина козаків активно рила окопи, в то час як інша діяла за «методом Сагайдачного» – швидкі рейди навколо Конотопа блокували діяльність московських розвідників та фуражирів.

Трубєцкой подумав, що у Виговського є тільки кіннота ,і то в малій кількості. Він не знав про татар і аж ніяк не думав, що козацька піхота вже серйозно окопалася і готова палити по московській піхоті з рушниць та гармат.

 – Кавалерія під проводом князів Ромодановського, Львова і Пожарського рушила на козаків-розвідників, які давали бій і відступали, заманюючи воєвод до позицій піхоти і водночас відрізаючи їм шлях до відступу в табір. Як наслідок, москвини напоролися на українські окопи. Зав язався жорстокий бій,  – пише дослідник тих подій Максим Дорошенко.

 І ось прийшов час вирішального маневру. Козаки почали давати на п’яту, московці за ними погналися і напоролися на окопи, де на них чекав смачний рушничний вогонь та гарматні залпи.

Після цього обстрілу ошелешених вояків Москви на них ще й татари наскочили. Підсумок для Москви був більш ніж фатальний: у полон потрапили двоє з п’яти воєвод Трубецького – князі Пожарський і Львов. На полі бою загинуло понад 240 московських дворян, майже 2 000 городових дворян, близько 1000 елітних найманців тощо. Загальні втрати Трубецького – 4 769 чоловік убитими й полоненими. Втрати союзників були меншими – до 2 500 вояків, – але виразно демонстрували, наскільки важкою й кривавою виявилася здобута перемога. Армія Трубецького під час відступу втратила щонайменше 2 000 чоловік убитими й біля 5 000 пораненими; козаки й татари – близько 6 000 вбитими.