Коломойський сказав, що на Донбасі — громадянський конфлікт. Залізний аргумент, який вбиває його тезу 

У інтерв’ю Bihus.Info бізнесмен Ігор Коломойський назвав події на Донбасі громадянським конфліктом. Пояснюємо, чому він не правий і даємо залізний аргумент, чому конфлікт на Сході України — це агресія Росії.


Ось дослівне спілкування Коломойського та Дениса Бігуса:

На Донеччині громадянська війна?

– А навіщо вбивати журналістів, якщо в країні все добре? Навіщо журналістів вбивати? Журналісти — це солдати на війні. Коли в країні все добре. У Франції є проблема: мусульмани там, християни. Є? Шарлі Хебдо, або як він там називався, прийшли й розстріляли — це війна.

Я ще раз перепитаю: на Донбасі громадянська війна?

– На Донбасі громадянський конфлікт. Ну, можемо сказати та війна. Війна — це просто більш глобально, а це громадянський конфлікт.

Так хто з ким воює?

– Українці з українцями.

А Росія?

– Підтримує одну частину українців. Якби її не було — вже давно це б все закінчилося, українці помирилися б.

 

Коломойський правий — Росія підтримує одну частину українців, але це не робить події на Донбасі громадянським конфліктом.

Донбас — це повномасштабна війна, збройна агресія Росії проти України, яка почалася з окупації автономної республіки Крим.

Колишній радник російського президента Путіна Андрій Ілларіонов вважає, що датою початку війни слід вважати 20 лютого 2014, оскільки саме ця дата викарбувана на медалі «За повернення Криму», і, відповідно, першою силовою акцією — розстріл демонстрантів на Майдані Незалежності в Києві, який відбувався, за твердженнями автора, за наказами та під керівництвом представників російського ФСБ.

Тобто причини російської агресії — це Майдан, який виступив проти режиму Януковича та підтримав курс України на Євроінтеграцію та вступ в НАТО.

Треба визнати та чесно сказати — частина українців проти ЄС і НАТО. Ця частина українців — за інтеграцію з Росію та митний союз із колишніми республіками СРСР. У цьому й полягає громадянський конфлікт між українцями — одні за ЄС, інші — за Росію. Це конфлікт поглядів, позицій та світоглядів, який частково проявився під час Революції Гідності.

Але нація і держава — це компроміс. Частина українців мусила змиритися з тим, що Януковича обрали президентом. Але ж і Янукович декларував інтеграцію в ЄС і майже підписав угоду про асоціацію.

Тому коли він не підписав асоціації, частина українців вийшла на акції протесту. Протести переросли в революцію. Янукович не зміг врегулювати ситуацію в країні. Він емігрував та ще й попросив Росію про збройну підтримку в придушенні Майдану.

Тому частина українців має змиритися з тим, що президент не залагодив ситуацію і самовільно покинув пост глави держави.

Можна не визнавати цього, але ж це правда і доведений факт.

У цьому й суть національного компромісу — визнавати ті законні речі, які тобі не подобаються. Визнавати та працювати далі, а якщо є охота — ставати у конструктивну опозицію.

Простіше кажучи: ми визнали Януковича президентом, то ж і жителі Донбасу мали визнати його самовільну відставку та нову владу, яка прийшла йому на зміну.

І вони б визнали. Протестували б та продовжили жити, працювати, але у конструктивній опозиції до нової влади.

Але ж ні. Бо у ситуацію втрутилася Росія. Влада РФ організувала приїзд тітушок в Україну, озброїла незгодних українців, захопила міськради, відділки міліції, СБУ, військові частини, проголосила там незаконні та нелегітимні республіки — ДНР та ЛНР.

Разом з цим Росія спрямувала в Україну кадрових військових та добровольців, які разом з українцями захоплювали державні установи, міста.

Простими словами: Росія завезла сюди своїх хуліганів та військових, які почали війну проти України. А це агресія. Збройна агресія, відкрита збройна агресія, але без офіційного оголошення війни.

То чому ж досі є українські політики та бізнесмени, які називають це громадянською війною та громадянським конфліктом. Тому що українці воюють проти українців. І це, на жаль — правда.

Але.

У 1940 році коли Німеччина напала на Францію та окупувала її території, частина французів теж воювала за Німеччину. Але ж інша частина французів воювала проти, захищаючи свої країну. І чомусь ніхто не назвав це громадянським конфліктом. А чому? Та бо завжди, завжди й ще раз завжди у війні якась частина населення підтримувала агресора.

У середні віки, у ХІХ столітті це називалося зрадою.

Тепер же є менш оцінювальне поняття — колабораціонізм.

Тому казати правду потрібно: так, українці воюють проти українців, так, був і є громадянський конфлікт з приводу влади Януковича та наступної влади. Громадянський конфлікт, власне кажучи, є завжди. Протистояння виборців Порошенка та Зеленського — чим вам не громадянський конфлікт? Просто люди доводять свою правоту на кухнях, на телеканалах, у соцмережах. Інколи лаються та поливають брудом, але ж не беруть автомати, “люб’язно” надані політиками сусідньої держави та не йдуть стріляти своїх політичних опонентів.

Те, що почалося 20 лютого 2014 року — це війна Росії проти України. І ті, хто воюють за ополчення, ДНР, ЛНР та інші військові формування — це колаборанти, які добровільно або примусово пішли на співпрацю з агресором.

Можна не визнавати гравітацію, закон Ома та інші природні закони. Але він цього гравітація не перестає діяти.

Так само з Донбасом. Можна скільки завгодно прикидатися дурнем, говорячи про громадянську війну. Але він цього агресія Росії не перестає бути агресією. Але від цього колабораціоністи не перестають бути колабораціоністами.

Роман Коржик

Журнал “Артефакт” існує завдяки вашій підтримці! Ми хочемо робити більше якісних матеріалів, покращувати сайт, винагороджувати наших дописувачів, дизайнерів та всіх, хто допомагає розвиватися виданню.

Підтримайте нас невеличким благодійним внеском.

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: