Катастрофа та героїзм. Як Ізраїль осмислив Голокост та який досвід може взяти Україна

Для єврейського народу важливо, аби світ розумів, що держава Ізраїль з’явилася на карті, бо вона мала бути, а не стала компенсацією за Голокост. Тому перед молодою юдейською країною у 60-хх роках постала проблема, як правильно “переварити” історичну пам’ять та як розповідати про минуле у школах та університетах.  Бо Ізраїль –  це нація нових євреїв, тих, які готові воювати зі зброєю в руках, захищаючи себе. А що робити з тими євреями, які сумирно загинули в часи Голокосту? Про це та про інші моменти подолання “історичної пам’яті” говорив професор Єрусалимського університету Семьон Гольдін.

Історик заявив: він не згодний з тим, що процес становлення національної історичної пам’яті настільки залежить від політики, яку проводить державна влада або ж чиновники іншої країни.

У Голокості, звичайно, були знайдені тисячі таких героїв, і вони протиставляються смиренній загибелі мільйонів євреїв. Вважалося, що ці шість мільйонів померли неправильно, вони дали себе вбити, без супротиву, що не сталося б з нами, новими євреями. Ми, як ізраїльтяни, навіть дещо соромимось нашими браттями, які не протистояли ворогам і впевнені, що тепер такого не зможе бути в нас, адже новий тип не терпітиме.

Ця історична думка перейшла в пам’ять не завдяки рішенню політиків чи міністерств – це був довгий історичний процес, пов’язаний із суспільним розвитком. Було багато важливих подій, які формували громадську свідомість, наприклад, процес Ехмана, під час якого місяцями транслювались свідчення очевидців Голокосту. Завдяки цьому люди зрозуміли, що про це можна і треба говорити.

Один із переломних моментів була війна Судного дня. Це збройний конфлікт між Ізраїлем з одного боку і Єгиптом та Сирією з іншого. Розпочалася 6 жовтня 1973 року арабськими країнами, закінчилася через 18 діб.

Війна почалась з неочікуваної для ізраїльтян атаки єгипетських та сирійських військ під час єврейського свята Йом-Кіпур. Армії перетнули лінії припинення вогню на Синайському півострові та Голанських висотах і розпочали наступ вглиб території Ізраїлю.

Перші 24-48 годин операції успіх був на стороні єгиптян і сирійців, але після цього ізраїльські війська, терміново доукомплектовані резервістами, перехопили стратегічну ініціативу. Наприкінці другого тижня війни сирійці були повністю виштовхнуті з Голанських висот, а на синайському фронті ізраїльтяни «вдарили в стик» двох єгипетських армій, форсували Суецький канал (стару лінію припинення вогню) і відрізали 3-ю єгипетську армію від її тилів. Незабаром була оголошена резолюція ООН про припинення вогню.

Конфлікт мав значні наслідки для багатьох держав, особливо Близького Сходу. Ця війна багато в чому посприяла підписанню Кемп-Девідських угод в 1977 році.

Війна готувалась довго і ретельно. Окрім чисто військових дій по відношенню до Ізраїлю вона включала застосування економічного і політичного впливу на союзників Ізраїлю в Європі і Америці. Країни-члени ОПЕК ввели ембарго на продаж нафти країнам Західної Європи та США, а також підвищили ціну на сиру нафту в три рази. 28 країн Африки розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем.

Єгиптяни взяли у полон тисячі ізраїльтян. Євреї побачили про це телевізійні сюжети і зрозуміли, що травма Голокосту – це не про тих юдеїв, що лишилися в минулому. Це про них самих.

Ще у 1953 році Ізраїль створив національне управління пам’яті Катастрофи та Героїзму – Яд Вашем. Назву “Катастрофи та Героїзму” інституція отримала, бо у кожній трагедії є і герої. Якщо займатись тільки катастрофою, вона стане чорною дірою, у яку нас затягне, і з цієї болі вже просто не вибратися. Семьон Гольдін каже, що юдеям  був потрібен промінь світла, чим і став героїзм.

Нагадаємо, історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак вважає, що історична пам’ять в українців є хворобою, однак не смертельною. Її можна і треба лікувати. Науковець розповідає, як це можна робити згадуючи досвід Іспанії, Англії, Німеччини, США.

Текст: Роман Коржик

Відео: Syla.news