Історик Микола Литвин: «Виселення українців із Закерзоння – це злочин проти людства»

Історик Микола Литвин у інтерв’ю з Романом Коржиком для видання Syla.news розповідає про маловідоме в нашій публіцистиці примусове переселення українців із земель Закерзоння, пояснює, чому це відбувалося та говорить, що робити далі з нашими територіями, які сьогодні перебувають у складі Польської держави.

 

Перед операцією «Вісла», був такий епізод в українській історії, коли наших земляків виселили із земель Закерзоння. Розкажіть про цей епізод співпраці польської та радянської провладних структур.

 

Про цей епізод говорять різними термінами. В літературі зустрічається поняття переселення, в інших документах – евакуація. Але здебільшого історики ведуть мову про депортацію – насильницьке виселення українців зі своїх етнічних земель із 1944 по 1951 рік.

 

Депортація, з юридичної точки зору, є злочином проти людства. На тих землях жили різні народи – українці, поляки, словаки, чехи. Але депортація здійснювалася лише відносно українців.

 

Виселення українців із Закерзоння – це злочин проти людства.

 

Де-юре процеси переселення тривали, як я вже зазначив, до 1951 року, але де-факто й після цього часу невеличкі групи українців переселяли по різні сторони кордону. Тому це справді злочин проти нашого народу, проти мого народу, бо моя рідня походить з того терену.

 

Кому ця депортація були вигідні? Навіщо влада так вчиняла?

 

Це було вигідно комуністичному режиму, який влада СРСР впроваджувала на цих землях. Цей режим мав як українське обличчя – УРСР, так само і польське – ПНР (Польська народна республіка).

 

Червоний режим намагався стерти залишки демократичного життя українців на цих територіях.

 

Як правило, українці говорять про польську владу, як виконавця депортації, але ми маємо розуміти, що молодий польський прокомуністичний режим не мав тієї сили і без сумніву Кремль брав участь у режисурі цієї акції.

 

Чому українців не можна було залишити на цих землях, коли радянська влада все одно поширювала сюди свої сфери впливу?

 

Українці не були простою інертною масою населення. У часи міжвоєнної Польщі вони намагалися творити свої паралельні структури суспільно-політичного і громадського життя: засновували політичні партії, кооперативні організації, школи. На Закерзонні діяли українські праві та ліві партії, ОУН, демократичні об’єднання.

 

Українці мали громадські та політичні потуги, а в роки Другої світової війни, мали ще й мілітарні. На Закерзонні діяла Українська повстанська армія – це було кілька тисяч осіб, що намагалися протистояти утвердженню комуністичного режиму й потім вже захищали українців, яких влада взялася переселяти.

 

Якщо УПА діяла на Закерзонні, то в яких роках це почалося?

 

Повстанські загони на Закерзонні створилися слідом за Волинню та Галичиною. Це було в тих же 1944-1945 роках.

 

З приходом червоних військ, активізацією польського підпілля, потуги наших повстанців різко впали. Підрозділи УПА фактично трансформувалися у невеличкі боївки.

 

Тому акції комуністичного режиму спрямовувалися не проти УПА, як твердять документи, а проти українського етносу. Де-юре документи свідчать, що боротьба велася проти партизанських загонів, а де-факто це стосувалося усіх наших земляків. А їх у Закерзонні проживало більше мільйона осіб.

 

Тобто на Закерзонні воювала УПА й місцеве населення підтримувало її діяльність: харчами, матеріальними ресурсами. Й це стало причиною депортацій? Чи можна проводити таку паралель?

 

Це велика трагедія українства на пограниччі. Прихід кожної армії ознаменовувався мобілізацією. Прийшли червоні – тисячі українців пішли у лави комуністичного війська. Німецькі структури теж залучали українців до силових структур. Поляки мобілізовували наших до Армії крайової та Армії людової, прокомуністичного війська.

 

Звісно, що українці підтримували своїх підпільників, спершу сотні УПА, потім підпілля ОУН. Але наші можливості ослаблювалися і тому говорити про величезну підтримку УПА складно. Не забуваємо, що на той час наші повстанці рейдували на Словаччину, Німеччину. Тому реально УПА не діяло, воювало підпілля ОУН.

 

Яка подальша доля українців, переселених із земель Закерзоння?

 

Депортаційні акції мали кілька етапів. Перший, так званий добровільний, тривав із 1944 до 1945 року. Була частина людей, яка справді переселилася, але більшість людей не хотіли виїжджати.

 

Перша хвиля переселення здійснювалася на територію УРСР.

 

Були українці, які не хотіли переселятися, тікали до німців, в американську зону окупації, також і в Чехословаччину.

 

Хто оселився на українських землях Закерзоння?

 

Скажу, що далеко не всі українці звідти переселилися. Хтось вдавався до хитрощів аби лишитися там – переходив в римо-католицтво і з часом асимілювався в середовищі польського етносу. Можна було взяти довідку у польського ксьондза, одружитися з полькою чи вийти заміж за поляка, взяти довідку у польських органів влади і дати хабар. Хтось приховував те, що він українець. По-різному бувало.

 

Далі, приміром, частина українських церков була передана римо-католицькій владі, частина спалена, а частина – православній.

 

Польща та Москва стирала пам’ять про українців, які жили на землях Закерзоння.

 

Але з кінця 50-х років частина українців напівлегально повертається на цю територію. Греко-католицька церква починає діяти у підпіллі. Так само працюють й українські громадські товариства.

 

Яка доля українського Закерзоння сьогодні?

 

Фізично повернути Закерзоння мабуть вже ніколи не буде можливим – існують міжнародні договори, правил яких треба дотримуватися. Але потрібно ментально і культурно повертати їх до українського культурного простору. По той бік кордону живуть тисячі етнічних українців, там діють наші громадські організації, працюють українські підприємці, є школи, газети та журнали.

 

Потрібно включати у вир українського культурного та суспільного життя й заробітчан, які їдуть туди працювати. Може так статися, що незабаром по той бік кордону будуть українські мери, міністри. Тож треба підтримувати наших земляків. Нас там півтора мільйони. Ми вже впливаємо на економічну ситуацію, а згодом зможемо впливати й на політичне життя.

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *