Хрестовий похід проти слов’ян. Навіщо католики його утнули та що з цього вийшло
11 квітня 1147 року у французькому місті Труа папа римський Євгеній III підписав буллу «Divini dispensatione», яка знаменувала початок хрестового походу проти полабських слов’ян, що проживали на узбережжі Балтійського моря між річками Ельба і Одра. Розпочавшись у червні силами саксонських, датських і польських хрестоносців, він зустрів опір з боку вендів та їх союзників лютичів і закінчився через три місяці практично безрезультатно.
У1145 році 167-м папою римським був обраний настоятель одного з монастирів цистерціанців в передмісті Риму П’єр Бернардо Паганеллі, який взяв собі ім’я Євгеній III. Не маючи змоги пройти інтронізацію в базиліці Святого Петра в Римі, де повсталі громадяни виступили проти вищих ієрархів церкви, він проживав спочатку у місті Вітербо (регіон Лаціо), а пізніше – в Сієні (Тоскана) та Труа у Франції. Тут до нього прийшла звістка про трагедію жителів столиці Едеського графства, заснованого хрестоносцями під час Першогого хрестового походу, які у 1144 році були вирізані мусульманськими військами еміра Алепо і Мосула Імада ад-Дін Зангі.
Ця подія спонукала авторитетного французького богослова Бернарда Клервоського, який був учителем Євгенія III, розпочати підготовку до Другого хрестового походу. У 1146 роційому вдалось заручитись підтримкою королів Франції Людовика VII Капетинга і Німеччини Конрада III Гогенштауфена, які погодились особисто очолити багаточисельне військо під час походу в Палестину. Проте, під час засідання німецького рейхстагу у місті Шпаєр у грудні 1146 року ряд саксонських князів відмовились підтримати його, пославшись на загрозу з боку язичників-слов’ян (венедів), що проживала на захід від Ельби.
Не бажаючи вносити розкол у середовище німецької аристократії, яка загалом натхненно сприйняла намір здійснити Другий хрестовий похід, Бернард Клервоський підтримав ідею походу проти полабських слов’ян і в березні1147 року на засіданні рейхстагу у Франкфурті виступив із релігійним обгрунтуванням цієї війни, а на початку квітня на зустрічі у Клерво з Євгенієм III зумів переконати того у необхідності походу проти язичників Балтійського Помор’я задля навернення їх у християнську віру.
11 квітня 1147 року у французькому місті Труа папа римський Євгеній III видав спеціальну буллу «Divini dispensatione», якою зрівняв хрестовий похід проти слов’ян з хрестовими походами на Схід і пообіцяв його учасникам відпущення гріхів та пригрозив відлученням від церкви тим, хто в ім’я мирської наживи не виконає свою обітницю хрестоносця. 23 квітня про свою підтримку хрестового походу на рейхстазі в Нюрнберзі заявили герцог Саксонії Генріх Лев і маркграф Північної (Бранденбурзької) марки Альбрехт Ведмідь, котрі мали територіальні претензії на землі венедів.
Хрестовий похід розпочався у другій декаді червня1147 року і відбувався у двох напрямках – німецькі та датські хрестоносці під керівництвом Альбрехта Ведмедя вторглися на території північних лютичів та поморян і взяли в облогу фортецю Деммін, а військо Генріха Лева за півдтримки польських лицарів взяло в облогу фортецю Добін на березі Шверинського озера на землях племені бодричів (ободритів). Князь Ніклот, що очолював союз полабських слов’ян, зумів зупинити агресію на суші, а союзний йому племінний союз лютичів завдав поразки на морі датчанам, атакувавши їх флот у Любеку. Так і не досягнувши ні територіальних ні релігійних успіхів, активні бойові дії хрестоносців фактично припинились за три місяці, коли у вересні хрестоносці після тривалої облоги не змогли захопити місто Штеттін (нині – Щецін у Польщі), який обороняв князь західних поморян (померан) Ратибор I з династії Грифичів.
Князю Ніклоту вдавалось зберегти незалежність своєї держави і протистояти християнізації протягом наступних двох десятиліть, до своєї загибелі під час битви біля замку Верле в серпні1160 року проти об’єднаних військ Генріха Лева і датського короля Вальдемара Великого. Він став останнім незалежним правителем ободритського племінного союзу – після семи років війни молодший син Ніклота Прібислав II був змушений визнати себе васалом Генріха Лева, прийняти християнство, отримавши у ленне володіння більшу частину колишніх володінь свого батька (крім Штеттіна), які стали основою Мекленбургзького князівства (пізніше – герцогства).
Пам’ятник князю Ніклоту в Шверінському палаці, земля Мекленбурґ — Передня Померанія, роботи скульптора Крістіана Геншова
Прібислав II став засновником Мекленбурзького династичного дому, який за життя його сина Генріха Борвіна I онімечився і, незважаючи на подрібнення володінь, правив державами у Західній Померанії до 1918 року, а серед його членів були правителі Швеції, Росії та Нідерландів.
Post a comment