«Древньоруська ліга сміху». Витівки, іронія та чорний гумор середньовічних українців

Середньовічні українці осміювали новгородців та печенігів зухвалими витівками, насміхалися з плотських утіх та ображали своїх супротивників на полі бою, кепкуючи з їхніх… розмірів, пише засновник журналу “Артефакт” Роман Коржик на Poltavske.TV. 

Насмішки християн із язичників та навпаки

Уявлення про середньовічну Київську державу дійшли до нас завдяки літописам. Автори цих літературних текстів описували тогочасне життя таким, яким бачили самі – суб’єктивно. От на думку літописців, язичники, які після хрещення Русі певний час мали вплив на душі вірян, бачили світ по-дурному та вірили не в те, у що літописці.

У “Повісті минулих літ” автор описує світобачення білозерських волхвів – язичницьких жерців, які 1071 року підняли повстання проти князівської знаті. Ці служителі культу говорили, що знають, як саме Бог створив людину: він мився у бані мочалкою, потім кинув її на землю і з цієї мочалки постала людина. Тільки тіло зробив диявол, а Бог – душу в нього вселив:

Мився Бог у мивниці, розпотівся, обтерся віхтем і скинув його з неба на землю. І засперечався Сатана з Богом, кому з нього сотворити чоловіка? І сотворив диявол чоловіка, а Бог душу в нього вклав. От тому, коли вмирає чоловік, тіло в землю йде, а душа до Бога, – цитуються слова жервців у “Повісті минулих літ” .

Язичники до офіційного хрещення Русі 988 року висміювали християн. Син княгині Ольги Святослав Хоробрий мотивував свою відмову прийняти християнство тим, що його висміюватимуть дружинники, тобто військові.

Глузувати з чужинців

Середньовічні українці насміхалися з чужинців, їхніх звичаїв та порядків. Так, кияни кепкували з новгородців. Висміювали те, як вони поводять себе у бані під час масових купань. Жителям Києва видавалося диким, що північні сусіди лупцюють одне одного віниками та мучаться у тісних лазнях, замість того, щоби сумирно омиватися вдома гарячою водою.

 

При чому з новгородців сміявся не просто хтось, а сам Апостол Андрій:

І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих,— який їхній обичай, і як вони миються і хвощуться, здивувався їм, написано у Повісті минулих літ.

І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і] повідав, скільки навчив і скільки бачив, і розказав їм: «Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди, бачив бані дерев’яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвостатись, і [до] того себе доб’ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть. І так творять вони повсякдень. Ніхто ж їх не мучить, а самі вони себе мучать, і творять не миття собі, а мучення». І, це чувши, [римляни] дивувалися. Андрій же, побувши в Римі, прийшов у Синоп .

Не факт, що Апостол Андрій саме так і говорив, тож скоріше за все, автор літопису вклав йому ці слова у вуста своїм же пером.

Однак цей епізод показує, як на Русі глузували з традицій сусідів.

Інший епізод висміювання новгородців: ситуація, коли посли з Новгороду приїздять до київського князя Святослава і просять, щоби той дав їм якогось правителя на свої землі. Святослав якраз шукає наділ для своїх синів – Ярополка та Олега.

 

Новгородці просять, щоби хтось із цих двох став правителем, але обидва відмовляються. Тоді дядько Добриня, який виховував Володимира, майбутнього хрестителя Русі, говорить новгородським послам, щоби ті попросили у Святослава Володимира.

Ті просять Володимира.Святослав дає і говорить: «Ось він вам». Володимиру тоді було тільки 10 років. Кияни таким чином висміяли новгородців.

«Повість минулих літ» показує ще один епізод глузування киян над гостями з Новгороду. Під 1016 роком розповідається про похід князя Ярослава Мудрого проти Святополка Окаяного. Тоді Ярослав якраз захоплював владу у Києві, а новгородські війська йому в цьому допомагали. Святослав, перед тим посідав київський престол і тепер не хотів його втрачати, тим паче – програвати бій ненависним новгородцям. Тож воєвода Святослава Вовчий Хвіст вирішив трохи поглузувати з противників аби знищити їх моральний дух, а також згадати про одну фізичну ваду Ярослава – кульгавість: Чого прийшли ви із шкандибою оцім? А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші, – вказано у «Повісті минулих літ»

Новгородські воїни не стали терпіти образ і поставили Ярославу ультиматум: ми йдемо у бій, переправляємося через ріку та порубаємо прихильників Святополка.

 

Так і сталося. Війська Окаяного напилися та проспали нічну атаку прихильників Ярослава, почали опиратися, відступали до замерзлого озера і провалилися під книгу.

Тролінг та висміювання чужинців закінчилися повним фіаско. Висновок один: не глузуй з новгородців, попиваючи алкоголь у себе в таборі.

Принизити ворога на полі бою

Любили середньовічні українці поглузувати зі своїх військових супротивників. Так, 992 року дружина князя Володимира (того самого, про якого згадували вище у тексті) зустрілися на лінії фронту – річці Трубіж поблизу Переяслава – з печенігами. Кочівники вочевидь не хотіли битися, то вирішили визначити долю битви малою кров’ю. Вони запропонували київському князю угоду: нехай найсильніший богатир серед киян вийде на двобій з найсильнішим печенізьким витязем.

Володимир погодився на таку авантюру та послав битися одного худенького хлопчика.

Печеніги думали, що князь просто здурів, перед ними не богатир, а слабак. Однак цей худий, мов тріска юнак, переміг печенізького велета.

 

Дорогою назад до Києва ржали не тільки коні.

Візантійсько-київська «Ліга сміху»

Літо 971 року. Князь Святослав Хоробрий іде на Константинополь. Він через своїх послів відправляє імператору Іоанну Цимісхію насмішкуваті повідомлення, в яких називає солдатів візантійського лідера ремісниками, а своїх воїнів вважає «мужами крові».

У відповідь лідер Східного Риму пригадав Святославу, як його флотилія його батька – князя Ігора була спалена під Константинополем грецьким вогнем.

 

Ці слова чіпляють Святослава за живе і він обіцяє, що київські війська оточать Константинополь і що дарма Іоанн вважає киян за «випещених баб».

За слова треба відповідати

Кожному з нас відома фраза «ти відповіси за базар». Не відповісти означає показати себе балакуном, який тільки й може, що язиком молоти.

У 1018 році війська князя Ярослава Мудрого зійшлися у бою з армією польського короля Болеслава. Армії розташувалися по обидва береги річки Буг. Київський воєвода, якого називали Буда, почав кепкувати з Болеслава, називав його жирним та обіцяв, що проткне товстелезне черево короля, якщо його армія пуститься в бій.

 

У підсумку – поляки пішли в атаку. Кияни зазнали поразки та тікали з поля битви.

Гумор нижче поясу

Життя священика-християнина – непросте, бо ж треба постійно боротися з бажаннями плоті, які часто мають сексуальний характер. Тож аби не піддаватися постійній спокусі, служителі віри писали про жінок різну маячню, висміювали їх у текстах і прововідях, а вже коли було зовсім невмоготу – сміялися із самих себе, що не можуть ніяк побороти гріховний потяг до іншої статі:

«Ум женский нетверд аки храм непокровен; мудрость женская, аки оплот; Немощнейшии суть разумы женстии; в нечувственных ничтоже могущи умное постигнути; У бабы волос долог, да ум короток», – писали ченці-книжники про жінок.

«Київський патерик» описує інший бік медалі боротьби з плотськими втіхами, коли древньоруські священики дуже хотіли грішити з жінками, але намагалися побороти цю спокусу та вдавалися до відверто комічних дій.

Так, Іоанн Затворник спочатку понавішував на себе купу залізяччя. Це йому не допомогло. Далі він запхнув статевий орган у мурашник. Пізніше – закопав себе в землю по груди. Руки лишилися вільними, хреститися як-небудь він міг, споживати хліб та воду – теж. Прекрасне життя, точно не згрішиш.

Викопав бо яму, що до плечей доходила, [і] коли підійшов час Святого Посту, заліз у [ту] яму і своїми руками засипався порохом, аби мати вільними тільки руки та голову, і так, стиснутий тяжко, пробув весь Піст, не мігши ворухнути ні жодним суглобом – але й так бажання плоті та розпалення тіла не припинилися. А до того ж враг-диявол страх на мене наводив, бажаючи мене звідтіля відігнати. І відчув його злодійство: ноги бо мої в ямі із дна розгорілися, аж жили корчилися та кістки тріщали. Уже полум’я діставало до утроби моєї, і члени мої згоріли. Я ж забув лютий той біль і зрадів душею, що вони мною чисті збережеш від такої скверни, і краще захотів згоріти у вогні задля Господа, ніж вийти мені із ями тої.

Преподобний Мойсей Угрин винайшов кращий спосіб боротьби з плотськими гріхами. Коли один священик прийшов до нього, щоби попросити допомоги у подоланні блуду, то Мойсей взяв залізного посоха і почав бити ченця по геніталіях. Побив так, що чернець став імпотентом.

 

Сам же Мойсей Угрин, за свідченнями Києво-Печерського патерика був красивим чоловіком, якого намагалися спокусити жінки, у тому числі – знатні.

Так, перший польський король Болеслав відступаючи з Києва, забрав із собою Мойсея. Сидів священник при дворі правителя, аж побачила його одна панянка і почала пропонувати тілесні втіхи в обмін на визволення:

“Я тебе викуплю й знатним зроблю, і паном всього дому мого зроблю, і за чоловіка тебе мати собі хочу, лиш [і] ти волю мою вдовольни й жагу душі моєї втіш. І дай мені добротами твоїми насолодитися. Вдовольнюся, бездумно згублена, твоєю любов’ю, аби сердечне полум’я, яке палить мене, вгасло – не можу [бо] стерпіти краси твоєї. Я ж радість отримаю від [утілення] бажань моїх, і спочину від пристрасті, й ти насолодишся моїм добром, і паном усього майна мого будеш, та спадкоємцем моєї влади, і зверхником боярам [станеш]”, – пишеться у Києво-печерському патерику.

Мойсей не піддався на спокуси польської панянки, яка пропонувала йому плотські втіхи. Та жінка не відступала. Вона зв’язала його й почала цілувати, намагаючись розбурхати священика. Але він не піддавався, так противлячись заграванням дами, що зміг приборкати свою ерекцію.

Ображена пані вирішила відрізати Мойсею фалос, щоби він не дістався іншій:

Одного разу повеліла його насильно покласти на ложі своєму з собою, цілуючи й обнімаючи, але не могла його цією спокусою навернути на бажане. Каже ж до неї блаженний: “Даремна праця твоя. Не думай бо, що я – божевільний, чи не можу цього діла зробити. Але задля страху Божого тобою гидую, як нечистою”. І, це почувши, жона повеліла йому по сто ран завдавати щодня, наостанок же повеліла йому таємні члени відрізати, говорячи: “Не пощажу його добрóт, аби не наситилися інші його красою”. Мойсей же лежав, немов мертвий, од втрати крові й ледь дихав, – пише Києво-Печерський патерик.

Але Мойсей вижив. Повернувся до Києва і почав відмовляти інших священиків від плотських утіх.

Отака от історія.

Роман Коржик, Poltavske.TV

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: