Батько грошей. Біографія художника-денді, який створив дизайн першої паперової гривні

Століття тому Георгій Нарбут, знаменитий художник і найепатажніший модник Петербурга і Києва, створив дизайн перших українських паперових грошей з національним гербом у вигляді тризуба часів князя Володимира, пише Олег Шама рамках циклу Історія з НВ. 


Георгій Нарбут, талановитий український художник і автор дизайну перших українських паперових грошей, виріс у глибокій провінції. Тоді навряд чи хтось міг припустити, що хлопчик з родини збіднілих дворян, яка ледве перебувалася, прославиться в російській, а потім і в українській столиці.

Його предки у XVII столітті заснували село Нарбутівка на Чернігівщині (нині – Сумська область), проте батько майбутнього художника Іван Якович Нарбут не міг похвалитися хазяйновитістю та комерційною хваткою, зате був картярем і випивакою.

Втім, шкідливі звички не завадили йому закінчити фізико-математичний факультет Київського університету і стати батьком дев’ятьох дітей, хоча до дорослого віку дожили лише семеро.

Як згадував пізніше художник, в дитинстві йому з братами не раз доводилося обчищати сади односельців, і ті їх називали нарбутівською сараною. Зате тільки у них був єдиний у селі дерев’яний будинок з металевим дахом.

Протягом свого життя Георгій Нарбут часто переїжджатиме: спочатку в Глухів, потім – Петербург, потім – у Мюнхен і Київ. Саме в українській столиці він створить безліч мініатюр і шрифтів у староукраїнському стилі, які досі цитують у своїх роботах чимало графіків і дизайнерів. Проте головною заслугою художника вважається розробка державної символіки та популяризація тризуба як основного національного знака. А також створення ескізів перших українських паперових грошей.

 

Сам собі вчитель

Удесять років Георгія надіслали до гімназії в Глухові, що в 16 км від Нарбутівки. Для майбутнього художника місто стало першим центром цивілізації. Ще б пак: у колишній гетьманській столиці налічувалося 2 тис. дерев’яних будинків і 200 цегляних.

А ось гімназичні будні були нудні, інтерес не викликали навіть уроки малювання, до якого Нарбут тяжів з раннього дитинства. Тоді ж на заняттях з старослов’янської мови він отримав перші графічні навички, переписуючи стародавні книги зі складними шрифтами.

Гімназію Нарбут насилу закінчив у 20 років, бо на перші два класи у нього пішло чотири роки. У його атестаті п’ятірка була лише з поведінки, з решти предметів, зокрема й з малювання – трійки.

“Тихе, сонне, без усяких культурних запитів було життя в Глухові. Навіть якихось гуртків не було,- згадував Нарбут.- Одна-дві вистави акторів-аматорів, одна-дві вечірки в “благородних зборах” – ось і всі розваги тодішньої глухівської молоді”.

Головним джерелом знань про тогочасну культуру була Глухівська публічна бібліотека. Туди приходили столичні ілюстровані журнали, серед яких особливо полюбився Нарбуту Світ мистецтва. Його видавали на крейдованому папері найкращі живописці та графіки Російської імперії. Надихнувшись ілюстраціями цього видання і завершивши навчання в гімназії, Георгій разом з молодшим братом Володимиром вирішили прямувати в Петербург.

Батько спочатку чинив опір вибору синів і відмовився давати їм гроші. Але вони вже подали заявки до Петербурзького університету на факультет східних мов, а оскільки попит на нього у той час був малий, то їх прийняли. А гроші на перший час Георгію вдалося заробити самостійно: на передостанньому році гімназії він проілюстрував дитячий вірш Олексія Толстого Війна грибів, і глухівський міський голова Володимир Амосов придбав єдиний примірник книги з ілюстраціями Нарбута за 100 карбованців.

МІСТО ЮНОСТІ: Глухів на межі ХІХ-ХХ століть. Тут Нарбут навчався в гімназії. В атестаті з усіх предметів, зокрема й з малювання, у нього були трійки. Зображення: DR

 

Денді та козак

Упівнічній столиці Нарбут одразу пристав до “мирискусников” – членів творчого об’єднання, які друкували його улюблений журнал. Один з них, відомий російський художник Іван Білібін, навіть здав молодому українському художнику за символічну плату кімнату в своїй квартирі, а також зробив кілька серйозних протекцій.

“Нарбут величезних, просто неосяжних розмірів талант”, – казав про нього Білібін.

Узвичаївшись в артистичному світі Петербурга, Нарбут став помітною особистістю. Він епатував оточення костюмами в стилі 1820‑х років, які замовляв за власними ескізами. Художник відпустив бакенбарди і начісував на скронях волосся, як це робили колись лондонські денді.

Втім, не забував він і про своє коріння. Саме тоді на своєму гербі Нарбут написав Мазепинець Чернігівського полку Глухівської сотні. І це був 1912 рік, коли ім’я опального гетьмана було подібне до лайки.

Коли ж у березні 1917 року в Україні утворилася Центральна Рада і заявила про себе як про вищий законодавчий орган незалежної України, Нарбут переїхав до Києва. На вулицях міста він з’являвся в шароварах і козацькому жупані, з шаблею на боці, купленою у барахольника.

У лютому 1918‑го художника обрали ректором Української художньої академії. Мистецтвознавець Георгій Лукомський писав, що кабінет Нарбута представляв собою кунсткамеру з дивовижними меблями, посудом та старовинними картинами.

“А вот выйдет хозяин, пойдет с развальцей, полный и, как полковник Глуховский, солидный, а одет в жупан синий, подпоясан поясом широким, обут в сапожки желтые, пойдет по ковру – хоть портрет пиши на всем этом фоне”,- захоплювався Лукомський Нарбутом.

У квартирі художника в Георгіївському провулку постійно юрмилася богемна публіка. Щоб звільнитися від нецікавих гостей, Нарбут вдавався до улюбленого фокусу. У нього тоді жила молодша сестра Агнеса, дуже схожа на художника, і він, користуючись цим, не раз одягав жіноче плаття і говорив небажаним відвідувачам: “Господаря немає вдома”.

СВІЙ ГЕРОЙ: Ілюстрація Нарбута до Енеїди Івана Котляревського. Зображення: DR

 

Автор гривні

Нова українська влада не звертала уваги на дивацтва Нарбута, вбачаючи в ньому серйозного графіка. А коли наприкінці літа 1917 року Центральна Рада оголосила конкурс на дизайн українських паперових грошей, виграв його Нарбут, хоча з ним змагалися десяток митців. Його банкноти були визнані найвідповіднішими національному духу та художньо досконалими.

Перша партія купюр друкувалася в Києві, в друкарні Василя Кульженка, що вважалася найкращим видавничим підприємством у місті. Спочатку валюта називалася карбованцями і увійшла в обіг вже в кінці року. На ній красувався новий державний символ – тризуб. Раніше він був відомий лише любителям старовини, які могли розглянути його в музеї на цеглі Десятинної церкви, побудованої в Х столітті за князя Володимира, і на монетах Ярослава Мудрого. У Давній Русі тризуб вважався знаком князівської влади.

Коли в Києві встановився гетьманат Павла Скоропадського, Нарбут намалював нові гроші – вже гривні. Їх друкували в Берліні на високоякісному папері з водяними знаками. За гетьманування Скоропадського художник створив герб з основним елементом тризубом та державну печатку – у вигляді козака з мушкетом. Також Нарбуту належить дизайн уніформи для армії, стилізованої під козацький одяг XVIII століття. За цю роботу він отримав всього 200 гривень.

Грошей в державі через інфляцію постійно бракувало, і їх доводилося домальовувати. Крім Нарбута, це робили графіки Василь Кричевський та Іван Мозолевський.

Влітку і восени 1918‑го німецькі літаки постійно курсували з мішками банкнот з Бреслау до Вінниці або Кам’янця-Подільського, куди перебрався уряд Української Народної Республіки. Художники не встигали малювати нові якісні ескізи купюр. Однак найкращими вважалися ескізи Нарбута. А наймайстерніше промальованою з його банкнот була визнана стогривнева – її називали “горпинкою” через зображену на ній селянку, яка несе врожай.

“ГОРПИНКА”: Стогривнева купюра дизайну Нарбута була визнана найбільш довершеною художньо. Зображення: DR

 

Померти молодим

Українські політичні сили, що змінювалися в 1917-1920 роках кілька разів, художник щоразу називав своїми. Не жалував він, як і багато киян, тільки більшовиків, особливо після того, як вони взяли місто з метою звільнення його від “буржуїв”, що супроводжувалося масовими розстрілами.

Втім, питання політики стали причиною розбрату між братами Георгієм і Володимиром Нарбутами. Останній, до того часу вже досить відомий поет у російських столицях, після Жовтневого перевороту 1917 року долучився до більшовиків. Цей вибір став для нього фатальним.

У ніч на 1 січня 1918 року в село Хохлівка, де Нарбути всією сім’єю зустрічали Новий рік, прибув загін “революціонерів” і почав розстрілювати “буржуїв”. Володимир зазнав чотири кульових поранення, і йому довелося ампутувати кисть лівої руки. А Сергій Нарбут, ще один брат Георгія і Володимира, був убитий.

У 1937‑му Володимир Нарбут як буржуазний націоналіст був відправлений в ГУЛАГ і звідти вже не повернувся.

Невідомо, як склалася б доля Георгія Нарбута, якщо б він не помер від тифу в травні 1920‑го в 34 роки. Ховали творця першої української валюти в козацькому жупані з срібними ґудзиками.

РОДОВЕ ГНІЗДО: Георгій Нарбут (третій ліворуч) серед сім’ї на порозі рідного дому в Нарбутівці. В селі тільки їхній дім був дерев’яним з бляшаною покрівлею. Це служило єдиним нагадуванням про дворянське походження Нарбутів. Зображення: DR

 

П’ять фактів про Георгія Нарбута:

1. Георгій Нарбут був амбідекстром – однаково малював лівицею та правицею.

2. У Петербурзі Нарбут заробляв малюванням листівок, які не завжди продавалися. Часто харчувався в студентській їдальні, де за копійку купував кашу і заїдав її безкоштовним хлібом.

3. За 11 років життя в північній столиці художник так і не навчився вимовляти проривний ґ. Він говорив з глухівським акцентом, близьким за фонетикою до білоруської мови, а друзі називали його вимову нарбутоукою.

4. Художник, схильний до містифікацій і розіграшів, придумав персонажа Лупу Іудовича Грабузова. Разом з друзями, серед яких був український поет Микола Зеров, вони публікували смішні вірші та роздуми про нещасну долю збіднілих дворян і підписувалися ім’ям Грабузова. Чимало читачів сприймали вигадку за щиру правду та надсилали до редакції листи на підтримку автора. Багато неопублікованих творів “авторства” Грабузова більшовики знищили в кінці 1920‑х років як класово шкідливі.

5. Зараз у селі Нарбутівка мешкає всього 70 осіб. Далеко не всі знають історію його назви.

 

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *