«Диво на Віслі». Як українці та поляки більшовиків до Європи не пустили

13 серпня 1920 року двохсоттисячна більшовицька армія під командуванням Михайла Тухачевського розпочала наступ на Варшаву, який через два дні був зупинений. Контрударом по всьому фронту військо Юзефа Пілсудського отримало переконливу перемогу, яка фактично вирішила результат Російсько-польської війни і змусила Росію підписати принизливий для неї Ризький мирний договір.

Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

 – Українці виступали союзниками Польщі у польсько-радянській війні, однак, про роль армії Української Народної Республіки (УНР) у військовій кампанії серпня-вересня 1920 р. часто забувають, пише Олена Гуменюк на сайті Історична правда. 

При підписанні у квітні 1920 року Варшавського договору Друга Річ Посполита і Українська Народна Республіка уклали секретну військову конвенцію і 25 квітня почали спільнні бойові дії проти більшовицької Росії. Завдяки несподіваності атаки і перевазі у живій силі 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Проте, контрудар російських військ в Білорусії змусив Польщу перекинути війська з Ураїни і польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород – Бориспіль.

Після місячного затишшя, протягом якого ударне угрупування більшовиків у Білорусі пововнилось двома арміями, 4 липня 1920 року вони перейшли у наступ, прорвали польську лінію оборони і 11 липня захопили Мінськ, 14-го – Вільно, 23 липня – Пінськ, що створило плацдарм для подальшого наступу на Варшаву. Одночасно на Україні більшовики 9 липня зайняли Проскурів, 12-го – Камянець-Подільський і розпочали підготовку до взяття Львова, який захищали три польські дивізії і українська армія під командуванням генерала Михайла Омельяновича-Павленка.

Михайло Омельянович-Павленко

Відкинувши пропозицію Великобританії встановити польсько-радянський кордон по «лінії Керзона», пленум ЦК РКП(б) розпочав підготовку для продовження «Червоного маршу» на встановлення радянської влади в Польщі та Німеччині. З цією метою у Смоленську було створено Тимчасовий революційний комітет Польщі (Польревком) під фактичним керівництвом Фелікса Дзержинського, який 1 серпня, коли був узятий Брест-Литовський, випустив звернення до польського народу із закликом до бунту в польській армії та проголошення Польської радянської республіки. У перші дні серпня на колишній польській території, що перейшла у формальне підпорядкування Польревкому, було створене ЧК, сформовані революційні трибунали і розпочалось створення Польської Червоної армії під керівництвом більшовика Романа Лонгви.

Польський агітаційний плакат періоду польсько-радянської війни, що закликає вступати в польську армію для боротьби зі Сходом “в ім’я закону і порядку”

13 серпня 1920 року 200-тисячна російська армія під командуванням Михайла Тухачевського розпочала наступ – зламавши першу лінію польської оборони, вона зайняла містечко Радзимін за 23 км від Варшави, після чого розділились на дві частини, одна з яких рушила в бік Праги, а друга почала обхід польської столиці з Півночі. Володіючи ще з 1919 року шифрами до повідомлень Червоної Армії, того ж дня польська розвідка перехопила наказ про наступ на Варшаву і зранку 14 серпня, випередивши росіян, дві польські армії ударили у місце розділення двох армій Тухачевського, а в ніч на 15-е – двома резервними дивізіями зайшли їм у тил.

Михайло Тухачевський, близько 1926 року

Це дало можливість маршалу Юзефу Пілсудському 16 серпня розпочати контрудар – завдяки даним розвідки він був нанесений по найслабшій ділянці фронту в напрямку Мозиря, для порятунку якого більшовики були змушені зупинити наступ і перекинути на північ війська з-під Львова. Через запізнення наказу кінна армія Семена Будьонного змогла почати передислокацію лише 20 серпня, коли поляки вже зайняла Брест. Перейшовши у контрнаступ по всьому фронту, вони завдали більшовикам нищівної поразки – вбитими, пораненими, пропалими безвісті і полоненими росіяни втратили більше 130 тисяч чоловік.

Провал наступу на Варшаву змусив більшовицьку Росію у жовтні 1920 року укласти з Польщею перемир’я і 18 березня 1921 року разом УРСР, яка ще 10 листопада 1920 року витіснила війська УНР за Збруч, укласти з нею Ризьку угоду, за якою поступалась Другій Речі Посполитій Західними Білорусією та Україною, зобов’язувалась виплатити репарації і повернути всі культурні цінності, вивезені з території Польщі після її першого поділу.

Володимир Лук’янюк