“А у Росії фашизм був…і далі буде”. Генерал Власов, його зрада і арешт

12 травня 1945 року під час Празької наступальної операції радянськими військами заарештовано генерала Андрія Власова, головнокомандуючого Російською визвольною армією, створеної у Німеччині для участі у війні проти СРСР.

Андрій Власов народився 14 вересня 1901 році в селі Ломакіно Нижегородської області. Був наймолодшою дитиною в сім’ї з 13 дітей. Навчався в духовній семінарії, а після революції 1917 року – на агронома, але в 1919 році був мобілізований до Червоної армії. Після закінчення чотиримісячних командирських курсів воював на Північному Кавказі, в Криму, на півдні України.

У 1929 закінчив Вищі армійські командні курси, в 1930-у вступив до ВКП (б), у 1935-у став слухачем Військової академії. У січні 1940 року генерал-майор Власов був призначений командиром 99-ї стрілецької дивізії, яка в жовтні того ж року була нагороджена перехідним Червоним Прапором і визнана кращою дивізією в Київському військовому окрузі. Маршал Тимошенко називав її кращою у всій Червоній армії. У січні 1941 році Власов був призначений командиром 4-го механізованого корпусу Київського особливого військового округу, а через місяць нагороджений орденом Леніна.

Результат пошуку зображень за запитом "генерал власов"
Зустрівши війну під Львовом, за вмілу організацію оборони за рекомендацією Микити Хрущова був призначений командувачем 37-ю армією, яка захищала Київ . Після жорстоких боїв розрізнені з’єднання цієї армії зуміли пробитися на схід, а сам Власов був поранений і потрапив у госпіталь. У листопаді 1941 року за особистим наказом Сталіна сформував 20-у армію для оборони Москви. За вагомий внесок у перемогу під Москвою Власов був нагороджений орденом Червоного Прапора і отримав звання генерал-лейтенанта, а Сталін назвав його «рятівником Москви». За завданням Головного політуправління про Власова, «одного з улюблених командирів Сталіна», була написана книга під назвою «Сталінський полководець».

Результат пошуку зображень за запитом "генерал власов"

8 березня 1942 року генерал-лейтенант Андрій Власов був призначений заступником командувача військами Волховського фронту, а 20 квітня, за сумісництвом, – командувачем 2-ї ударної армії. Протягом травня-червня 2-а ударна армія під його командуванням попала в оточення і робила відчайдушні спроби вирватися з мішка. Власов відмовився кинути власних солдатів, коли за ним прилетів останній літак, щоб евакуювати командувача вглиб радянської території. 11 липня 1942 року році він був заарештований у селі Туховежи Ленінградської області, куди випадково попав, виходячи з оточення.

Власов видавав себе за учителя-біженця, але був упізнаний по фотографії в газеті і відправлений у Вінницький військовий табір для полонених вищих офіцерів. 27 грудня 1942 року разом з полковником Володимиром Баєрським виступив з ініціативою створення з полонених радянських військовослужбовців «Російської визвольної армії» (РОА). Практичне її формування почалося тільки після створення «Комітету визволення народів Росії», який був утворений у Празі 14 листопада 1944 року і мав статус уряду в еміграції, армією якого стала РОА.

Результат пошуку зображень за запитом "генерал власов"

Генерал Власов, як голова Комітету, став одночасно і головнокомандувачем Збройними силами, які де-юре і де-факто представляли собою повністю незалежну російську національну армію, пов’язану з Третім рейхом тільки союзними відносинами. 28 січня 1945 року РОА отримала статус збройних сил союзної держави, що зберігає нейтралітет по відношенню до США і Великобританії.

В кінці квітня генерал Франко надав Власову політичний притулок в Іспанії і вислав за ним літак, але той, не бажаючи лишати напризволяще своїх солдатів, відмовився. На початку травня в Празі почалось антинімецьке повстання, яке підтримала частина військ РОА на чолі з генерал-майором Сергієм Буняченком і 4 травня звільнила деякі частини Праги – Рузине, Злічин і Петршин та брали участь також в боях в інших празьких кварталах – Страшніцах і Панкраці.

Власов не підтримав Буняченка і разом із вірними йому військами перейшов до американської окупаційної території. 12 травня 1945 року він втретє відмовився залишити підлеглих, коли йому таку пропозицію зробили представники американської окупаційної адміністрації і того ж дня він був заарештований військами 1 Українського фронту, коли їхав у штаб 3-ї армії США в Пльзень домовлятись про надання політичного притулку членам РОА; маршрут пересування Власова виказав один з підлеглих йому офіцерів.

Пов’язане зображення

31 липня 1946 року генерал Власов був засуджений закритим судом (від показового відкритого суду довелось відмовитись із-за небажання власівців визнати себе винними в зраді батьківщині) і 1 серпня був повішений у дворі Бутирської тюрми; разом з Власовим був страчений і генерал Буняченко, переданий радянським властям американцями разом з більшістю членів РОА. Всі страчені, за даними очевидців, були повішені з особливою жорстокістю – на струнах піаніно з допомогою гака, вбитого в основу черепа.

В 2001 році колегія Верховного Суду РФ скасувала вирок Власова у частині антирадянська агітація і пропаганда за відсутністю складу злочину, залишивши без змін вирок за зраду батьківщини. Хоча формально у 1992 році Конституційний суд Росії прийняв офіційну постанову про скасування всіх репресивних вироків, які були винесені партійними органами, – у випадку Власова Військова колегія Верховного суду продублювала рішення про винесення йому смертного вироку, прийняте перед тим Політбюро ЦК ВКП (б).

Джерело: На скрижалях 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *