23 лютого. Хто святкує – той мудак?

До майдану і Революції гідності українці мали традицію – вітати всіх чоловіків з 23 лютого. Це свято іменували, як День захисника батьківщини. Та 23 лютого – радянське свято, день створення Червоної армії. З одного боку – тама служили наші дідусі, татусі. З іншого – ця армія замордувала тисячі українців в час російської агресії 1918 – 1921 років.

 

То хто ж тут довбане мудило і чи варто ображати тих, хто досі святкує 23 фєвраля?

---

 

А що ти святкуєш 23 лютого?

 

Громадська організація “Полтавська платформа” підготувала інфографіку до 23 лютого із логічним запитанням – “А що ти святкуєш 23 лютого?”

 

Автори інфографіки пояснили, що це не день усіх чоловіків, як нам говорили в школі та не день усіх військових. Бо й справді – свято української армії відзначаємо 6 лютого, 14 жовтня – день козацтва і віднедавна День захисника України.

 

Є ще кілька днів, коли можна вітати чоловіків, наприклад – 19 листопада, тоді – Міжнародний День чоловіків.

 

Тому питання до людей, якиим менше 33 років і вони щось святкують 23 лютого – що ви в біса святкуєте? День захисника вітчизни? Ем, так він же 14 жовтня. День радянської армії? Добре, але ж ви у ній не служили. Ви скажете, що Ваш тато чи дідусь там служив. Так, привітайте їх у тому випадку, якщо вони вважають цей день святковим. Бо справді – для татка чи дідуся це частина їх молодості, життя, світлі чи не дуже спогади. І якщо для них то є знаменний день – не соромтеся, вітайте. Але не видавайте сей день за Ваше величне свято.

 

Чому варто позбавлятися радянських традицій?

 

Радянські традиції – дно, бо їх насаджували насильницьким способом переписуючи історію. Так, саме так, переписуючи ІСТОРІЮ. Ви скажите, що зараз хтось переписує історію? Але це не так. Сьогодні в історії – багатоголосся, є різні школи, трактування і якщо тобі не подобається В’ятрович і ОУН-УПА  – вмикай Youtube і дивися Андрея Зубова чи Євгенія Понасенкова.

 

У Радянський час вибір був дуже “крутий” – читай Енгельса-Леніна-Сталіна або ж Енгельса-Леніна-Сталіна.

 

Саме у радянський час знімали пам’ятники, перейменовували вулиці. Саме більшовицька революція знесла тисячі церков. Візьму до прикладу ту ж Полтаву, бо добре знаю це місто.

 

Була колись така вулиця Дворянська. Прийшли комуністи і перейменували її на вулицю “Паризької комуни”.

 

Стояв у центрі міста гарний готичний собор – лютеранська кірха. Прийшли більшовики і знесли храм.

 

 

Тепер питання: хто ж переписує історію?

 

Радянська традиція – це зруйнувати, обманути, переписати історію, зробьити четвер рибним днем, аби люди забули, що за християнськими традиціями рибний день – у середу, і в п’ятницю. Ну, це ж пістні дні, хіба не пам’ятаєте?

 

Тому всім фанатам радянських традицій скажу: ви вже вибачте, але більшість українців відмовляється від цих псевдо-традицій, які були нав’язані тоталітарним режимом. Хочете – святкуйте у себе вдома, але на вулицю не йдіть з цим лайном – бо ще у тюрму посадять.

 

Хто мудак?

 

В очах блюстителів радянських традицій, мудак – автор цієї статті. Але зовсім не образливо бути мудаком в очах тих, хто досі не зрозумів, що радянські традиції – це переписуванн історії, терор та обман. Це – псевдо-традиції.

 

Ті люди, які вірили у радянські традиції, культуру, живу чи у той період, будуючи ту державу – не мудаки, бо то їх історія, їх час, вони не винні, що Ленін і Сталін переписали історію, створили СРСР та згубили мільйони людей.

 

Мудаки – це ті, хто не жив у СРСР, не служив у радянській армії, але святкує 23 лютого і вважає, що Радянський Союз – це круто.

 

Ну що ж – ваше право бути мудаками.

 

Роман Коржик

 

Сподобався матеріал? Підтримай журнал “Артефакт”.

Видання існує завдяки підтримці наших читачів. 

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)