Замок Любарта. Історична родзинка міста Луцьк

Замок Любарта давно став неофіційним символом Луцька. Його образ постійно і активно використовується в найширшому колі життя: від магнітиків з написом «Луцьк» до емблем організацій чи етикеток товарів. 

Ніде правди діти, в Луцьку є такі, хто ні разу не був всередині замку. А той, хто бував, приходив туди хіба «за компанію», «бахнути медовухи», послухати концерт чи подивитися лицарські бої, пише видання ВолиньPost.

Замок для лучан (та й для багатьох гостей) буденний, звичний, навіть нудний. Не більше ніж антураж. А що, якщо ви ще не все бачили? Не кругом побували? Не все знаєте?

 

ДІТИЩЕ ТРЬОХ КНЯЗІВ

 

У Луцьку прижилася і найчастіше використовується назва цього об’єкта як «замок Любарта». В Україні часто також використовують альтернативну назву – «Луцький замок».

Вперше назва «замок Любарта» з’явилася наприкінці ХІХ століття. Тоді побутувала і альтернативна назва – «замок Вітольда», тобто Вітовта.

Спочатку замок був дерев’яним. Збудували його десь на початку 1100-х років. У 1340-1350-х роках замок почали реконструювати в цеглі. Спочатку збудували половину тієї вежі, яка зараз називається В’їзною, і частину стіни. У той час правителем Галицько-Волинського князівства був Любарт Гедимінович.

Імовірно, замок продовжили реконструювати в цеглі, коли на зміну Любарту прийшов Вітовт. Він зробив Луцьк південною столицею Великого литовського князівства. Саме за його правління місто розцвіло економічно, політично та культурно. Загалом за його правління твердиня набула таких обрисів, як зараз. А коли Вітовт помер, князювати став його брат Свидригайло. За його правління замок завершили реконструювати і він став на 90% таким, як зараз.

Отож ці три князі – Любарт, Вітовт, і Свидригайло – і збудували луцьку твердиню.

Хто був автором проекту замку і його будівельниками, невідомо. Однак стилістика готичної архітектури відповідає багатьом замкам східної Європи того часу. Луцький замок дуже схожий на замок у Черську, в Мазовецькому воєводстві Республіки Польща.

Замок в Луцьку був політичним, адміністративним, релігійним центром міста і всієї Волині. Тут відбувалися засідання судів, знаходилася державна канцелярія, «офіси» різних «службовців», у тому числі і Великого князя (керівник князівства). В замку також був православний кафедральний храм Івана Богослова.

МОГИЛА ЛЮБАРТА У ПІДЗЕМЕЛЛЯХ

Підземелля в замку досліджувалися активно у вісімдесятих роках минулого століття. Вони умовно складаються з двох частин – коридору та погосту церкви Івана Богослова.

Рештки церкви законсервовані. Поряд із ними експонується велика колекція старої цегли та кахелю. Тут можна побачити цеглу різних часів та розмірів, з різними написами.

Церква Івана Богослова вважається першим християнським храмом Луцька. Це також найдавніша споруда Луцька, збережена бодай частково. Ніякого людського витвору, старішого за її рештки і земляні валу замку, в Луцьку більше немає.

Церкву збудували у 1175-1180 роках. Хоча в пізніші часи її неодноразово перебудовували, але збережені рештки – це частина того першого храму. Він зроблений із плінфи – широких і плоских плит з каменеподібного матеріалу. Їх випалювали спеціальним методом часто застосовували у будівництві храмів того періоду на Русі та в Візантії.

Церква визначна не тільки старовиною її рештків. Дехто навіть стверджує, що саме тут був похований Любарт. Тут бували Петро Могила, Іван Виговський та інші відомі постаті.

У 1770-х роках уніатський єпископ Сильвестр Рудницький вирішив розібрати мури старої церкви і закласти значно більшу нову. Але її так і не збудували. Тому замок залишився без церкви.

ПУБЛІЧНІ СТРАТИ БІЛЯ ГОЛОВНОЇ ВЕЖІ

У В’їзну вежу, на відміну від Стирової , потрапити не так просто: треба замовляти екскурсію і платити 50 гривень з людини. Але, піднявшись на дах вежі, можна оглянути місто з висоти льоту птаха.

Вежа найбільш цікава з архітектурної точки зору. Вона містить конструктивні елементи, які відображають цікаві історичні факти. Наприклад, на головному фасаді над сучасним входом є дві заштукатурені арки. Це – колишні входи в замок. Один маленький, праворуч. Інший більший – ліворуч. Сюди можна було дійти через підйомний міст, який опускали над ровом навколо замку.

Через них заходили в замок приблизно до 1760-х. Потім вхід понизили, а арки замурували. Замість підйомного мосту збудували стаціонарний. Через нього і досі проходять відвідувачі до твердині.

Вежа має ще одну цікаву особливість – одразу під трьома однаковими вікнами знаходяться дивні виступи. Це зубці, до яких сягала висота вежі. Як вважає дослідник замку Петро Троневич,спочатку вежа була нижчою. Але майже одразу, через 4 роки після завершення будівництва цієї вежі, її висоту вирішили збільшити. Це відбулося у 1370-1385 роках.

Всередині вежі є дві системи гвинтових сходів. Сама вежа розбита на кілька поверхів, майже на всіх є якісь експозиції. У вежі зараз експонуються копії давніх картин, гравюр із виглядом замку. Найстаріша з них – копія ікони першої половини XVIII століття. Тут також висять стародавні карти Волині. На верхніх поверхах – виставка старих ключів, замів, пляшечок, іграшок тощо.

Зверху знаходиться оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий вигляд не тільки на заповідник, а й на велику частину Луцька та територію поза ним. Тут можна дуже довго стояти, милуючись виглядом на всі чотири сторони. Вже у 1500 році вежа слугувала оглядовим майданчиком для пожежників.

Перед В’їзною вежею, поруч із сьогоднішнім будинком Фальчевського-Пузини з XVI століття відбувалися публічні страти. Тут знаходилася дерев’яна вежа Владик волинських. У ній тримали і допитували злочинців. Поруч на майдані було лобне місце для страт: як правило, страчували, відрубуючи голову.