Зраджений неокласик. Як Микола Зеров ховав свого 10-річного сина і терпів знущання дружини

Коли в нашому оточенні лунає прізвище Миколи Зерова, то перше, що спадає на думку, це його участь у гуртку київських неокласиків. Поет, історик, філолог, громадський діяч – так розповідали про Зерова в школі. Проте, окрім поважних титулів, у його житті було місце й для значно цікавіших історій та фактів.     

Микола Зероз народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зіньків. Поет навчався в Охтирській та Київській гімназіях, а також здобув історико-філологічну освіту в Київському університеті Святого Володимира.

У тридцятирічному віці поет одружився із Софією Лободою. Проте у шлюбі із цією жінкою Микола Зеров мав гіркий досвід. Адже, як кажуть літературознавці, між Софією та письменником Віктором Петровим (Домонтовичем) виник роман. При цьому Домонтович лишався приятилем Миколи Зерова. Про якісь подробиці стосунків між коханцями невідомо, проте Зеров залишив двозначно-іронічні натяки про зраду в своїх епіграмах.

Після загибелі поета Домонтович та Лобода “легалізували” свої стосунки. До наших днів збереглися повоєнні листи Петрова до коханої (він тоді жив у Москві, під наглядом «органів») – сповнені химерних методичних описів одноманітних буднів та бажання зустрітися.

Деякі дослідники творчості поета припускають, що Петров причетний до арешту та загибері Миколи Зерова, але факти, які б це підтвердили невідомі.

Зеров жартував про те, що його ім’я увійде в історію навіки. Бо ніколи не забудуть творчість безсмертного Івана Котляревського, який переклав “Енеїду” Вергілія українською народною мовою і таким чином дав початок розвитку нової української літератури. Але цікавим є те, що в книгах про Котляревського в замітках вказувалося, що перший справжній український переклад Вергілія належить Зерову. І, як стверджують літературознавці, Микола Зеров справді завершив переспів на Соловках, але його доля досі невідома.

У 1921 році Микола Зеров написав свій найбільш відомий сонет “Чистий четвер”.

Проте після друку цього сонету поета звинуватили у “відриві від життя”. Адже у своєму творі він розповів про тогочасне життя аж занадто відверто. Через це 1 вересня 1934 року Зерова позбавили викладацької, а 1 листопада й наукової роботи.

Тоді Зеров отримав подвійний удар, адже, крім надмірної критики сонету, у той день від ускладненої скарлатини помер його 10-річний син Костянтин (Котик). У той час дружина поета Софія лежала в лікарні в тяжкому стані, і Зерову довелося самостійно пережити поховання сина. Із ним на цвинтарі були лише двоє колег і двоє студентів. Один з них, Абрам Гозенпуд, пізніше згадував, що над свіжою могилою сина Микола Костьович читав давньоримські вірші. Дорога додому була мовчазною.

“Вам здався недоречним мій виступ? А хіба важко зрозуміти, що я ховаю не лише Котика, а й самого себе? Що я звертаюся до мертвого сина, бо перед живими мені вже виступати не доведеться. А що я цитував латинських класиків, то що ж, латинська мова теж належить до числа мертвих”. – так Микола Зеров прокоментував критичну оцінку презентації свого сонету.

Після трагедії, що сталася у сім’ї Зерових, у січні 1935 року поет виїхав до Москви. У квітні цього ж року його заарештували. За “належність до терористичної організації” його ув’язненили на Соловках. Невдовзі листи від сина перестали надходити до батьків Миколи Зерова. Тому батько київського неокласика щотижня писав Сталіну: “Де мій син Микола?”. Нарешті йому відповіли, що син помер від запалення легенів 1937 року, а дружині Софії після війни повідомили, що її чоловік помер 1942 року. Відтак ні їй, ні батьку не була відома справжня дата смерті Миколи Зерова.

За однією із версій, 3 листопада 1937 року Миколу Зерова розстріляв капітан НКВС Матвєєв в урочищі Сандормох у Карелії. 1988 року звідти взяли пригорщу землі й перепоховали біля могили його сина Костика на Лук’янівському цвинтарі.

Ірина Пилипишина, Syla.news

Матеріал опубліковано у рамках спецпроекту “Світ належить українцям”, який журналісти видання Артефакт реалізовують спільно з інформаційною агенцією Syla.news