Умберто Еко. Правила життя
Італійський письменник Умберто Еко (5 січння 1932 – 19 лютого 2016). Відомий як автор книг «Ім’я троянди», «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Бавдоліно», «Таємниче полум’я цариці Лоани» і «Празький цвинтар», «Справа Бонда», а також як філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики та з історії середньовічної Європи.
Кілька місяців тому я купив собі трубу за пару тисяч доларів. Ви ж знаєте: для того щоб грати на трубі, треба весь час тренувати губи, але я не робив цього вже дуже і дуже давно. Так що зараз я граю погано, а от у дванадцять років я грав чудово. Але я купив трубу не для того, щоб грати на ній. Я купив трубу як свідчення того, яким я колись був.
Справжній герой – завжди герой ненароком. Насправді він мріє бути чесним боягузом, як і всі навколо.
Всілякі різновиди книги як об’єкта не змінили ані її призначення, ані її синтаксису за більш ніж п’ять століть. Книга – як ложка, молоток, колесо чи ножиці. Після того, як вони були винайдені, нічого кращого вже не придумаєш. Ви не зробите ложку кращою, ніж вона є… В XVI столітті венеціанському друкареві Альду Мануцію спала на думку видатна ідея зробити книгу кишенькового формату, яку значно легше возити з собою. Наскільки я знаю, більш ефективного способу переміщення інформації так і не було винайдено. Навіть комп’ютер з усіма його гігабайтами треба вмикати в мережу. З книгою таких проблем немає. Повторюю: книга – як колесо.
Все це міфи, поширювані видавцями, ніби люди хочуть читати легку літературу. Люди дуже швидко втомлюються від простих речей.
Хтозна, можливо, найвидатніший письменник той, чиїх творів ми не читали.
Всі великі атеїсти вийшли з семінарії.
Ось вам моє правило: якщо для того, щоб дістатися з точки А в точку Б, двом кіногероям потрібно стільки ж часу, скільки в реальному житті, ми можемо впевнено стверджувати, що маємо справу з порнографією. Зрозуміло, при цьому у фільмі мають бути відверті сексуальні сцени.
Я належу до втраченого покоління, і мені комфортно в компанії таких самих втрачених і самотніх.
Раніше і майбутнє було кращим.
Мій батько був бухгалтером, а його батько – друкарем. Мій батько був найстаршим з тринадцяти дітей, а я був його першим сином. Моєю першою дитиною також був син, і аналогічним чином син був першою дитиною мого сина. До чого я це? Якщо раптом з’ясується, що сім’я Еко походить від візантійських імператорів, мій онук буде вважатися дофіном.
Коли я був дитиною, сусідка щороку на Різдво дарувала мені книжку. Одного разу вона запитала мене: «Скажи, Умбертіно, ти читаєш щоб дізнатися, що написано в книзі, чи просто тому, що любиш читати?» Мені довелося визнати, що мені не завжди цікаво те, що я читаю. Я читав, тому що мені подобалося читати, неважливо що. Це було одним з найважливіших відкриттів мого дитинства!
Батько в юності дуже любив книги. Але у його батьків було 13 дітей, сім’я ледве зводила кінці з кінцями, тому він не міг дозволити собі купити книгу. Тоді він почав читати у вуличних кіосках. Підходив, брав книжку з прилавку і читав до тих пір, поки господар не проганяв його. Тоді він переходив до наступного кіоску, відкривав книгу на тій сторінці, де зупинився, і продовжував читати. Я дуже ціную цей спогад – його завзяту гонитву за книгами.
Post a comment