Ти прокидаєшся, аби потанцювати з мертвими. “Доки світло не згасне назавжди”, – перша критика нового роману Макса Кідрука

Дозвольте розповісти історію, яка пройме до кісток. Про те, що довелось побачити…- Iron Maiden “Танець смерті”.У моєму випадку про те, що довелось прочитати. Про те, як світло ледве не згасло назавжди…

---

Що таке світло?

Як ми сприймаємо світло, що воно для нас означає? Певно, ми звертаємо увагу не на фізичне його існування, а на наслідки його прояву. Нас цікавить не світло, а його здатність освітити наш простір, зробити світ видимим для нас. Водночас темрява, як явище під час якого, очі не намацують об’єкти навколо, лякає нас до мурах. Ми не бачимо навколишній світ, ми у невідомості.

Страх, що світло згасне назавжди буквально означає те, що ми не будемо бачити життя, тобто помремо. Навколо цієї боязні й побудований сюжет роману.

Анатомія сюжету

Кідрук як літературний нанотехнолог друкує сюжетні лінії на 3Д принтері своєї фантазії. І час від часу окремі частинки сюжетного тіла не приживаються до його цілісності. Тобто, видаються не пропорційними до попередніх. Конкретно у “Доки світло не згасне на завжди” прослідковується дисонанс між зливою на початку й мрякою в кінці.

 

З поглинанням нових і нових книг у читача виробляється імунітет до впливу, його не чіпляє хронологічне розгортання подій, він голодний до періодичних емоційних вибухів. Аби видихнути після того як затамував подих. Кідрук користується терпінням читача. Він наповнює вулкан лавою на початку й не дає йому вибухнути в кінці. Такий прийом доречний, коли історія перетікає з одного тому в інший, тобто роман має продовження, другу частину. За її відсутності, читач лишається голодним.

Перекручена формула

Ми називаємо теоретичними науками ті дисципліни, на які не можемо вплинути. Те, що вони вивчають не підлягає змінам. Та сама метафізика, чи математика. Рута ж мислить поетично. Її дії не прораховані алгоритмами, вона спонтанна й практична, тобто творить свої рішення сама. І, коли виникає вибір між світлом і темрявою, життям і смертю, дії дівчини передбачити неможливо. На Руту тиснули проблеми : сутички з батьками, тертя з однолітками, паніка перед ЗНО й, … загроза небажаної вагітності.

Вони буквально видавлювали з неї життя. Кінець здавався неминучим. Однак, невдовзі прийшло розуміння того, що будь-яка проблема — це фізична формула, при застосуванні якої, експериментатор отримує числовий розв’язок, тобто рішення. І не у всіх випадках поетичний підхід є доречним, але було вже запізно… Рута цього не зрозуміла, але просила передати вам.

Смерть не слід кликати завчасно, вона прийде сама, якщо хтось переставить змінні у формулі.

На двох одна пара очей

“Доки світло не згасне назавжди” – роман, який залучає.

У першу чергу, тому, що у нас не виникає чітких асоціацій з персонажем, ми маємо змогу додумати, придумати, замінити героя собою. Що я маю на увазі? Погляньте вгору, на обкладинку роману.

На ній не видно обличчя головної героїні. Рута майже повернула голову, щоб подивитись, хто знаходиться позаду, але нашим поглядам так і не судилось зустрітись. Зоровий контакт втрачений як і можливість побачити героїню таку, яка вона є. А цього й не потрібно, бо цією героїнею є ви. Ви маєте з Рутою одну пару очей на двох. І все, що стається з нею, станеться і з вами. На останніх сторінках книги зроблена підбірка музики, яку рекомендовано слухати під час прочитання. Ви чутимете звуки, які чула Рута. Між розділами й у розділах є незвичні візуальні шифровки — зображення, на які можна навести сканер телефону й ви опинитеся у тому місці, де у данний момент перебуває Рута. Справжня доповнена реальність!

Літературний контекст

На мій скромний погляд, “Доки світло не згасне назавжди” є постмодерним романом. Це не добре й непогано, це факт, який ми повинні проаналізувати.

Ми розуміємо постмодернізм, як антимодернізм. Префікс “пост” дорівнює префіксу “анти”. Тобто постмодерні твори є пародією на якісні відповідники епохи модерну. Вкраду цитату Дмитра Бикова — російського письменника і літературного критика :

“Постмодерн — це всього лише опанування масової культури прийомами культури високої. Наприклад, “Коханець леді Четтерлей” – модернізм, а “50 відтінків сірого” – постмодернізм”.

Тобто, це натяк на те, що постмодерна літератури нижча за сортом і все ж вона, треба віддати належне, повертає людей до книги, або ж сприяє масовому одурінню? То вже оціночне поняття.

 “Доки світло не згасне назавжди” – роман українського письменника Макса Кідрука, що вийшов у вересні поточного року. Середня вартість – 140 грн.

Найнижча ціна тут. 

 Таня Мороз, Артефакт 

Більше цікавих матеріалів – у Facebook журналу “Артефакт”;

Цікаві факти та актуальні новини – у нашому телеграм-каналі;

Слідкуйте за нами в Instagram;

Журнал “Артефакт” існує завдяки вашій підтримці! Ми хочемо робити більше якісних матеріалів, покращувати сайт, винагороджувати наших дописувачів, дизайнерів та всіх, хто допомагає розвиватися виданню.

Підтримайте нас невеличким благодійним внеском.

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)