Поета з України назвали митцем, який змінив світ у 2019 році. Ось його вірші
Протягом року “Культурний фронт” Всесвітньої служби BBC спілкувався із митцями, чия творчість впливала на ситуацію у світі. Кожен із них через свої роботи показує індивідуальність, представляє себе і свій народ, зокрема змінюючи уявлення про країни їхнього походження. Одним з таких 12 митців став поет Ілля Камінський – американський професор літератури, родом з України.
У 2019 році український поет Ілля Камінський випустив надзвичайну збірку поезій під назвою “Республіка глухих” – про розстріл глухого хлопця на окупованій території країни. Це пристрасна оповідь, більше схожа на драму, ніж на поетичну збірку. Сам Ілля називає її казкою у віршах. Збірка стала відображенням власного життя Іллі.
Що відомо про Іллю Камінського?
Ілля Камінський – американський поет родом із Одеси, спеціальний гість 23 Форуму видавців у Львові. Його родина емігрувала до США у 1993 році, сьогодні він мешкає в Сан-Дієґо.
В Америці Ілля Камінський здобув ступінь бакалавра мистецтв у Джорджтаунському університеті та диплом юриста у Каліфорнійському університеті. Нині письменник викладає літературну творчість в університеті Сан-Дієго, також як запрошений поет активно викладає в різних літературних центрах, пише Літакцент.
Уже після публікацій своїх перших поезій англійською мовою Ілля Камінський зумів успішно увійти у сучасний літературний процес в Америці.
Ілля Камінський автор поетичних англомовних збірок «Dancing in Odessa; «Musica Humana»; «Weddings During the War»; «Five Poems». Його книги були відзначенні численними престижними преміями в галузі літератури. Зокрема, Whiting Writers’ Award, the American Academy of Arts and Letters Metcalf Award, the Ruth Lilly Fellowship, the Dorset Prize.
Також Ілля Камінський редагував та укладав антології: «Ecco Anthology of International Poetry»; «Elderberry Branch: Poems of Tsvetaeva» ; This Lamentable City: Poems of Polina Barskova; «Mourning Ploughs Winter: Poems of Guy Jean»; «Homage to Paul Celan»; «Of Gossip and Metaphysics: Russian Modernist Poets».
Українською мовою поезії автора не публікувалися як окремі збірки. Є кілька окремих перекладів, зокрема у журналі “Всесвіт”. Їх переклав Дмитро Дроздовський 2007 року.
Молитва автора
Якщо до мертвих я говорю,
лишити маю цю тварину, що у мені,
І буду лиш писати вірша я знову й знов
і аркуш чистий — білий прапор поразки їх.
Коли до них говорю, на межі себе
я маю бути, так житиму, немов сліпий,
що йде кімнатою і не торкає
в ній жодних меблів.
Так, я живу. Я можу перетнути вулицю й спитати: “А рік який?”
Сміюся уві сні й танцюю, як перед дзеркалом.
Мій сон — лише молитва, Боже.
Я прошу в тебе божевілля, і
мовою, що не моя, кажу
про музику, що нас прокине, музику
в якій наш рух. Все, що кажу,
лише прохання, так темряву
я мушу вихваляти.
Танцюючи в Одесі
В тому місті, де правлять голуби і ворони, голуби контролюють
район, а ворони вже ринок. І юнак, що не чує, рахує тихенько
собі на подвір’ї птахів у сусіда, набираючи номер, тих цифр є чотири. Набрав
і освідчивсь в коханні, й почув його голос на іншому дроті.
Таємниця, моя та, що більше не чую, рочків десь з чотирьох, коли слух
загубив, я вбачати почав голоси. У тролейбусі повнім, чоловік однорукий
сказав, що щасливим я буду лиш в домі своїм. Та свій дім не знайшов,
тож і мешканців міста бачу лиш уві сні, де я їх обираю.
Але не описав чоловік їх облич, імена лиш: Роланд, Аладдін і Синдбад.
Російською були перекладені дві його книги «Бродячие музыканты» (2007) та «Музыка народов ветра. Избранные стихотворения» (2012).
Твори поета перекладено на багато мов, його книжки публікували в Туреччині, Голландії, Франції, Мексиці, Македонії, Румунії, Іспанії й Китаї.
У 2013 році поет був номінований на Нобелівську премію літератури.
Московський проєкт “Читальний Зал”, який позиціонує себе, як проєкт зі збереження російської літератури, приписує Камінського до російських поетів.
На сайті читального залу оприлюднені вірші Камінського зі збірки “Республіка Глухих”.
телом,
когда вижустройные мальчишеские ноги своей жены
свод
моего рта пересыхает.
Она засовывает мой палец ноги
себе в рот.
Слегка покусывает.
Как же нам жить на земле?
Если бы я мог слышать,
чтобы ты мне сказала?
Ответь же, Соня!
Прежде всего, остерегаться
печали.
На земле мы можем делать,
— можем ли? —
то что хотим.
a body,
When I seemy wife’s slender boyish legs
the roof
of my mouth goes dry.
She takes my toe
in her mouth.
Bites lightly.
How do we live on earth, Mosquito?
If I could hear
you what would you say?
Your answer, Mosquito!
Above all, beware
of sadness
on earth we can do
— can’t we? —
what we want.
во время войны
И когда они бросали бомбы на дома остальных людей, мы
Протестовали,
но не достаточно, мы сопротивлялись им, но не
достаточно. Я лежал в своей кровати, вокруг нее
рушилась Америка: невидимый дом за невидимым домом
за невидимым домом.
Я поставил стул снаружи и посмотрел на солнце.
За шесть месяцев правления
порочного режима в обители денег
на улице денег в городе денег в стране денег,
в нашей великой стране денег, мы (прости же нас)
счастливо жили во время войны.
During the War
And when they bombed other people’s houses, we
protested
but not enough, we opposed them but not
enough. I was
in my bed, around my bed America
was falling: invisible house by invisible house by invisible house.
I took a chair outside and watched the sun.
In the sixth month
of a disastrous reign in the house of money
in the street of money in the city of money in the country of money
our great country of money, we (forgive us)
lived happily during the war.
В то утро мы проклинали одну лишь землю.
Мы видели, как целился солдат, и глухой мальчик Петя взял железяку
и выстрелил себе в рот.
Его отец
рассматривал лицо на асфальте, карту костей и открытых клапанов.
Наши куклы в снегу ретранслировали новости
с балконов.
Все дело было в воздухе. Нечто в воздухе слишком сильно хотело нас.
Земля была спокойна.
Часовые на вышке ели бутерброды с огурцом.
На второй день
солдаты проверили уши барменов, бухгалтеров, солдат.
Они оторвали Пашину жену от кровати, будто дверь от автобуса.
Вы вряд ли докопаетесь до сути порочных вещей, того что тишина
делает с солдатами.
На пятый день
мы проклинали одну лишь землю,
и я больше не мог найти слов для сетования
на своего Бога и ничего не видел в небе и, пристально в него глядя,
совершенно не мог понять, почему я еще жив.
Мы вошли в город, который всегда был нашим,
миновав театры и сады и деревянные лестницы и кованные железные ворота
Будьте мужественны, говорили мы, но никто
не был мужественен, когда звук нами
не услышанный поднял чаек над водой.
Post a comment