Мистецтво не може бути ліберальним і мати терпимість за основну чесноту — критик Євгеній Стасіневич

Мистецтво не може бути ліберальним і мати терпимість за основну чесноту, воно не може озиратися та думати, скільки в тексті темношкірих і коректно змальованих жінок, чи правильно їх названо й чи не пробрався, бува, у книжку «тихий» сексизм. 

Такої думки літературний критик  Євгеній Стасіневич. Її він озвучив у інтерв’ю The Village Україна. 

МИСТЕЦТВО НЕ МОЖЕ БУТИ ЛІБЕРАЛЬНИМ І МАТИ ТЕРПИМІСТЬ ЗА ОСНОВНУ ЧЕСНОТУ, воно не може озиратися та думати, скільки в тексті темношкірих і коректно змальованих жінок, чи правильно їх названо й чи не пробрався, бува, у книжку «тихий» сексизм. Книги, що вриваються на територію мистецтва, на кон’юнктуру не зважають, а сьогоднішня кон’юнктура якраз ліберальноцентрична: нікого не образити, усіх згадати, гострі кути обійти якомога ширшою дугою. Книга може – а іноді й має – бути жорсткою: тут вам і «Макбет», і Платонов, і Селін, і Бахман, і Єрґович. І вся південноамериканська школа на чолі з Фолкнером та Капоте. З іншого боку, захмарний рівень брутальності й мізантропії необов’язково означатиме, що книга видатна. Слава богу, це працює не так.

Фото: The Village Україна. 

НАРАЗІ «ТРАВМА НА НІЖКАХ» – ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Але щось тут напружує: травмованість куди більше романтизують і виставляють цінним внутрішнім капіталом, ніж препарують з усіх боків. Ми не бачимо дітей-монстрів, як колись у «Володарі мух» Ґолдінга, не бачимо «жіночого фашизму», як у вже давно написаній «Розповіді служниці». Літературі не вистачає чесної та різнобічної проблематизації. Уже час і про чоловіків, що якось несподівано для себе «по дефолту» перетворилися на клондайк усього найгіршого й найбільш архаїчного, у книжках поговорити.

Інтерв’ю Марка Лівіна та Євгенія Стасіневича читайте тут.