Чому Шевченко такий популярний?
Іменем Т.Г. Шевченка сьогодні називають вулиці, бульвари, товариства та навіть – youtube-канали. Чому ж Григорович настільки популярний? Публікуємо текст на цю тему на честь іменин Кобзаря, який народився 9 березня 1814 року.
Тарас Григорович народився, став поетом і художником у ХІХ столітті. А це час, коли люди глобально переосмислювали світ та себе у цьому світі. Велика французька революція остаточно показала, що феодалізм — помер, права людини — торжествують, а нації — звільняються з кайданів імперій, феодалів та королів.
І нації почали звільнятися. Хтось уже мав свою державу й треба було тільки відрубати голову королю. Та більшість європейських народів тільки почали трансформуватися з народів у нації. Бо між нацією та народом є різниця. Народ або ж етнос — це велика група людей, у яких є схожа мова, подібна культура, традиції. Але цього всього замало. Потрібно, щоби всі ці люди могли комунікувати між собою та чітко уявляли — ми нація, у нас спільна ідея.
Такої думки дотримуються сучасні історики, такі як Ярослав Грицак, покійний вже Бенедикт Андерсон, Тоні Джадт, Тімоті Снайдер та багато інших.
Що потрібно, аби народ, який розкиданий по селам і містам, думав, що він нація. Потрібні пошта, залізниця та книги. Цікавий джентльменський набір, правда? Однак це дійсно правда — нації не можуть утворитися без освіти, науки та власної історії, яку хтось дослідить, осмислить та видасть книгу.
Нація — це історично сформована стійка спільність людей, що виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється в спільності культури.
А до чого ж тут Шевченко — запитаєте ви? А Тарас Григорович відіграв у перетворенні українців з етносу в націю вирішальну роль. Нації потрібна спільна ідея, щоби всі люди вірили у щось таке, що їх об’єднує, ідентифікує, вирізняє поміж інших народів. В українців така ідентичність була і є. Потрібно було, щоби хтось цю ідентичність подав так, аби всі люди змогли це прочитати й зрозуміти.
Українці мали спільну точку опори, довкола якої могли будувати свою ідентичність та національну ідею. І ця точка опори зветься козацтво. “І покажем, що ми браття козацького роду” – говорить гімн України.
Тарас Шевченко активно писав та працював з 1838 по 1861 роки. Козацтво ж закінчило свою історію значно раніше. Січ ліквідували 1775 року, а 1784 з українських козаків були сформовані 10 регулярних кавалерійських полків. Так було скасоване вільне військове козацьке товариство.
Однак, козацтво не могло просто так зникнути з пам’яті українців. Історії, легенди, оповідки передавалися з покоління в покоління. Козаки за час існування створили свою козацьку еліту-аристократію — полковники, сотники й так далі. І діти цієї аристократії, яких російська влада перетворила в малоросійських дворян, розуміли — що вони відрізняються від росіян, поляків та інших етносів імперії.
Частина селян з розповідей дідів-прадідів знала, що колись було козацтво і селянин міг при бажанні втекти на Січ, проявити себе там і отримати свободу замість панщини.
Гетьманщина як державне утворення жила у пам’яті козаків, Січ як окреме державне утворення — у пам’яті селян, містян.
Але пам’ять, вона як земля — коли не обробляти, не працювати на ній, то з часом — виродиться, не даватиме врожай. Тож цю роботу на умовній “землі пам’яті” взявся робити Тарас Шевченко.
Потрібно було створити що, що зможуть взяти, осягнути, зрозуміти всі — освічені аристократи, неписьменні селяни. А що тоді могло об’єднати всіх? Правильно — поезія!
Поезія — це є література, а значить — писане слово. Та не всі уміли тоді читати. Однак в тому то й сутність поезії, що вона є найдавнішим мистецтвом, бо передає думки та почуття звуками, подібно до пісень. Ну бо текст пісні — то ж, по суті своєю — поезія. Тому хоч і не вмієш читати, а поезію почуєш, вивчиш — як пісню.
Тарас Шевченко почав писати про широкий Дніпро, садок вишневий, козаків, повстання, війни. Він назвав свою книгу “Кобзар” на честь мандрівних сліпих співців, котрі, на його думку виконували козацькі думи. Та насправді все було зовсім навпаки. Так, кобзарі були сліпими, однак вони не були мандрівними та бездомними, вони мали свої родини, хати та ходили співати тільки у довколишні села. Кобзарі не співали козацьких пісень. Вони їх просто не знали, а співали — обрядові, релігійні, побутові, соціальні тексти.
Кобзарство — це був легітимний спосіб заробітку для незрячих. Люди розуміли, що сліпим теж потрібно працювати й тому це був такий суспільний консенсус: кидати кобзарям донати. Тарас Шевченко змалював кобзарів такими, якими вони насправді не були. Однак, все ж частина кобзарів — дійсно не мала дому, мандрувала та мала в репертуарі кілька козацьких дум. Тому Шевченко змалював радше не правило, а виняток з правила.
А вже після його смерті, молоді та активні студенти, начитавшись шевченківського “Кобзаря”, їздили по селах та ярмарках, шукали сліпих співців та просили заграти козацьких дум, а не обрядових пісень.
І козацькі думи, а потім і вірші Шевченка — почали лунати повсюди. Ось так і створилася українська нація — з ідеї, помилки одного поета. Чи можливо, Тарас Шевченко знав, що робить? От же ж маркетолог, Тарас Григорович. Маркетолог, інфлюенсер, блогер. І ви ще питаєте, чому він такий популярний?
Друзі! Як Вам матеріал? Пишіть свої коментарі та будемо обговорювати.
Якщо вам сподобався матеріал — підтримайте журнал “Артефакт”. ⠀
⠀
Видання існує завдяки вашій підтримці! Ми хочемо робити більше якісних матеріалів, покращувати сайт, винагороджувати наших дописувачів, дизайнерів та всіх, хто допомагає розвиватися виданню.⠀
⠀
Підтримайте нас благодійним внеском.⠀
⠀
Приват: ⠀
⠀
4149 4991 1010 5317 ⠀
⠀
Моно: ⠀
⠀
5375 4141 0329 6272
Post a comment