Про все і ні про що. Сучасні поети: хто вони? Рідкість чи буденність?

На прикладі Богдана Кухти, сучасного поета, можна розглядати спосіб роботи та шляхи самовдосконалення всіх молодих спеціалістів. Стиль та характер діяльності, життєва позиція та «перші кроки» у професійній діяльності є корисними до уваги як іншим поетам, так і «початківцям» сучасних напрямків роботи. Таким чином, знайти в собі мужність один раз, щоб спробувати, можна згодом мати те, що так довго шукав.

Що стало поштовхом для початку вашої літературної діяльності?

У загальному кажучи, у мене була ідея «Фікс» — вести щоденник спогадів і роздумів, «наболівших» речей або аналізувати історичні події, які відбулись, або відбуваються у країні. Отже, я сів писати прозу і зрозумів, що це забагато. У подальшому почав виносити це у вірші, але назвати їх віршами — це буде голосно і пафосно сказано, бо вони були моїм особистим щоденником. На початку взагалі не розумів що і як римується, структурується, як стежити за ритмом і навіщо це робити, римувати саме так, а ніяк інакше. Вірші просто писались, лились, а згодом я подумав: «Хм, а чому б не спробувати почитати їх на літературних вечорах та послухати як і що пишуть інші люди!». Після перших відвідувань цих вечорів, я зрозумів, що там існує інший світ, у кожного учасника є свої творчі таргани, безумовно, вони є і в мене.

Прагнення до розвитку та вдосконалення – це невід’ємна частина у професійній діяльності. Способи слід вибирати самому, а іноді навіть створювати свої власні. Бути сміливим та чесним у власному труді – запорука отримання «професійних» плодів.

Згодом почав частіше ходити на «літературники», але мені, з часом стало це нудно – хотілося розвитку, саме в цей момент у мене настав переломний момент і я розширив свій світогляд завдяки мандрам автостопом. Водії просили мене зачитати свої тексти. Мені це було також цікаво, бо людина тебе не знає та впевнена, що більше ніколи не побачить і на відповідь говорила тобі тільки те, що насправді думала. По великому рахунку вони не підбирали слів, щиро висловлювали свою думку. У крайньому випадку водій тебе просто виставить з машини.(Віджартовується автор)

Після цього у Івано-Франківську відбувся альманах вуличної поезії,нажаль там немає мого жодного тексту, проте один мій знайомий запропонував прочитати вірші на вулиці. Це було моїм викликом, бо його вірші були веселі та успіх був гарантований, а у мене вірші мінорні, тому і переймався, що їх можуть не сприйняти належним чином. Після цього коли мене заносить у будь-який куточок країни, я всюди намагаюсь читати свої вірші. Признаюсь, що вулицю люблю більше, ніж «літературники», бо завжди хотів бути ближче до людей.

Вкрай важким є презентувати вірші «на вулиці». В такому випадку є ризик не тільки почути конструктивні зауваження щодо літературної діяльності, а недоречні відгуки від неприхильників поезії, що є такими з різних причин: брак розвитку чи виховання, особисті принципи тощо.

Якісний вірш – це викладений у естетичний спосіб продукт думок, знань, що були отримані унаслідок досліджень, спілкування та обміну інформацією на ту тему чи проблему, про яку говориться безпосередньо у творі.

Народ не готовий почути, він біжить по своїх справах, заглиблені у свої думки, та витягнути їх з них та сказати, що зараз існують люди, які пишуть. Звісно в світі людей, які біжать немає поезії. А їхнє життя часто подібне на споживацьке. Деякі люди сприймають вуличну поезія, як жебрацтво, радять піти на роботу. Ще дуже люблю комбінувати ліричні та соціальні вірші, бавитись контрастом від закоханості та ніжності до проблематики нашої країни.

Соціальні теми слід також розглядати, як важливі і актуальні. Соціальна інформація та «соціальне» здоров’я у суспільстві так само важливо, як і фізичне. Якщо пропонуються до розгляду певні проблеми, це не завжди «бездіяльна балаканина», а пошук майбутніх варіантів їх вирішення.

Мені не хотілось починати писати «соціалку» та «патріотку», але згодом з’явилась можливість їздити на Схід, відповідно людям потрібно було вести якийсь продукт з собою. До речі, саме у той час я видав свою першу збірку «СоціоПат». Завжди маю на меті те, щоб люди осмислювали прочитане, бо «соціалка», на відміну від лірики, повинна звучати голосно.

Ви пишете та читаєте вірші, мандруючи автостопом по Україні. Чи не хотіли б ви, таким чином, показати Україну та українську поезію закордоном?

Цікаво дізнатись як живуть люди у різних куточках, а через те, що вони тебе не знають та бачать останній раз у житті, викладають усе що з ними відбувається: з ким він спить, що їсть, де працює, що робить у житті, і у машині стаєш їх штатним психологом. А вони, у свою чергу, послухати тебе і сказати, що вони насправді думають про твою поезію, бо твої друзі тобі не скажуть, де ти зробив дурню, а де ти не правий.

Звичайно, у планах є поширити кордони, але наразі вистачає України. Переважно мої мандри були по Західній та Центральній Україні, але згодом реалізувалася ідея побувати у Східній Україні. Зараз так складається, що я їжджу частіше на Схід, бо є можливість дізнатись хто як живе, чим дихає у всіх куточках України. Дізнаючись про це більше, у мене виникає виникла ідея писати інакше, бо живучи і пишучи у Львові, ти це робиш, немов через рожеві окуляри.

Чому Ви називаєте свої вірші, віршами у куточку?

Бо насправді так і є, є великий закритий куточок, або простір не може розширюватись, то нам потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він розширився. Але як це зробити, я наразі не знаю. Кожен може почати робити це з себе, наприклад, донести сміття до смітника та викинути його.

Виховання свідомості – як один з найважливіших інструментів створення могутньої нації, повинен використовуватись на всіх рівнях суспільства та у всіх професіях. Маючи страшну трагедію для країну – війну на Сході, ми можемо зробити і такий висновок, що кожен на своєму місці «недопрацював»: вчитель «недовчив», лікар «недолікував», спортсмен «недобіг», керівник «недокерував» і так далі-далі-далі… В першу чергу, кожен на своєму місці і поет, і солдат, і адміністратор, і всі повинні чесно і до кінці виконувати свою роботу та «слідкувати» собою і своїми вчинками.

Коли був написаний ваш перший патріотичний вірш?

Я вирішив організувати свій перший літературний вечер у 2013 р., «Голос предків». У мене з’явились співогранізатори і ми разом зробили патріотичний літ вечір. Ми хотіли запросити на нього поетів, які теж пишуть патріотичні вірші, бо знайти у патріотичному Львові, ми думали, що буде не складно, але я помилявся. Львів не настільки патріотичний, як здається.

Що впливає на Вашу продуктивність? Існує думка, що до автора перед написанням шедевру обов’язково повинна прийти муза.

До мене музи не приходять. Приходять думки. Колись мені здавалося, що для написання в автора повинен бути особистий правильний стан, у якому складаються зірки, що це повинно відбуватись у ніч десь між першою і другою годиною ночі, під супровід улюбленої музики. Але насправді я згодом зрозумів що все набагато глибше і воно завжди у тобі. Текст народжується від усього, що може статися з автором у світі, та його власному куточку.

Інколи просто йдеш по вулиці і ти розумієш що ця думка повинна вилитися на папір, бо просто помреш від того, що «задихаєшся» нею. Або соціальні тексти, коли ти перейнявся якоюсь проблемою, її осмислив, сформулював свій погляд та відтворив його на папері. Колись ці погляди були дуже кардинальні, бо були однобокі.

Весь світ я ділив на чорних і білих, наші і ваші, але я зрозумів, що все не можна так рубати по середині, як деякі роблять: Захід і Схід, українська і російська, бо ці питання набагато складніші. Шахи складаються із двох кольорів, але не завжди праведник грає білими. Мені важливіша людина всередині: як і чим вона живе, мала у собі хороші речі, прагнула до розвитку не тільки себе, а і середовище навколо, могла показати себе за приклад іншим.

Поезія — це ваша основна діяльність?

Буденна робота зазвичай мені приносить кошти, які я вкладаю у свою творчість. Це дає змогу видавати свої збірки або організовувати літературні вечори чи просто банально купити фотоапарат, щоб зняти те, що там відбувається. Бо ніхто зверху не прийде і не скаже: «О, як добре ти читаєш свої вірші! Ось тобі фотоапарат, штатив, мікрофон!». Так, раніше я був максималістом. Казав, що не піду на роботу, буду заробляти тільки за рахунок свого ремесла. Намагався це робити на вулиці. Я був впертий, але це все одно приносило своє задоволення, бо розумів, що не залежу не від кого.

На початку свого розвитку кожен митець повинен пройти такий етан. Коли на вдосконалення власної діяльності потрібні ресурси.

Я дуже люблю поговорити, а на роботі я це роблю постійно, тому в мене з’явилась така ідея: зробити собі день тиші і просто мовчати, лишити себе будь-яких засобів зв’язку і насолодитись цим. Але завжди так не було! Я був дуже мовчазним, сидів у своєму куточку і творив, власне звідси і назва. Після цього настав певний переломний момент і все це кардинально змінилось. Моя вчителька з коледжу жартувала, що це побічна дія від того, що я у 18 років захворів вітрянкою. Але головним, я вважаю, говорити з ціллю.

У якому коледжі ви навчались?

З ким би я не спілкувався, більшість підкидають мою освіту до рівня Львівського Національного Університету імені Івана Франка, але ні! Безумовна моя спеціальність напряму пов’язана з папером, але напевно не у тому значенні, до якого ми усі звикли. Я навчався на технолога з обробки деревини, але за фахом я не працював.

На Ваш погляд, чи відрізняються ваші твори на початку вашої творчості і тепер?

Так, звичайно, бо я не замислювався над їх структурою, просто писав автобіографічні вірші-роздуми. Вони були зрозумілі мені, а не іншим, тому я вирішив суттєво змінити свій стиль, щоб розумів їх не тільки я.

Підсумковою фразою нашої розмови стало риторичне питання «Хто замінить людей, які загинули на майдані та гинуть на Сході?». Це питання не раз поставало на думці у кожного, чи виховуємо ми зараз те покоління, яке зможе піднімати нашу країну дедалі. Наразі ми спостерігаємо занепад культури читання у суспільстві. У молодих сім’ях відсутня звичка до читання будь-якої літератури та її осмислення. Як наслідок, діти не мають належного зразка, тому з самого дитинства у них породжується ненависть до літератури загалом зокрема та читання. Завдяки таким сучасним поетам як Богдан Кухта, ми можемо надіятись на зміни на краще у літературних і громадських сферах.

Розмовляла: Ярослава Коваленко