Постмодернізм та Чорнобиль: як це пов’язано?

Якщо дуже коротко, то постмодернізм – це кінець. Але не сам кінець, а відкладання цього кінця.

---

З такої спроби означення починає літературознавиця Тамар Гундорова у книзі “Післячорнобильська бібліотека: український літературний постмодернізм”.

 

Спробуємо розібратися чому приходить кінець і як це – відкладання кінця?

 

Американський письменник Джон Барт назвав постмодернізм словом “ендизм”. Типу енд – кінець, якщо перекладати дослівно, отримаємо слово кінцизм.

 

Уявімо, що є оповідь – книга, фільм, п’єса, де чоловік доглядає за деревами в саду, а жінка в цей момент говорить телефоном й дізнається про жахливу звістку, яка зруйнує життя чоловіку. Вона виходить з кімнати, йде в сад, аби сказати про це чоловіку, але вагається, відкладає.

 

Чим відрізняється реальне життя від літературного твору?

 

В реальному житті жінка рано чи пізно скаже про цю страшну новину чоловіку.

 

У літературному творі маємо три варіації сюжету: вона скаже й далі може статися все, що завгодно, ну й – відкритий фінал. Можливо, вона поки йтиме до нього, крутитиме у голові різні спогади, варіанти розвитку подій і оце крутіння в голові автор може розтягнути на сто, двісті чи триста сторінок. Оці крутіння в голові можуть взагалі скласти основу роману.

 

У кожного свій кінець. Як у людини, так і у держави, нації, культури, цивілізації, покоління.

 

Ми часто чуємо такі слова і терміни: “ера рок-н-ролу”, “період застою”, “часи козаччини”.

 

Всьому є свій початок, всьому є свій кінець.

 

Але якщо після кінця рок-музики люди далі собі живуть, граючи іншу музику – з елементами року, джазу, етно, то ми бачимо, що рок-музика все ж існує, просто минула її первісна ера, період розквіту, й почався період розпаду, коли окремі елементи року з’єднуються з хіп-хопом, етно, електронікою й отримуємо нове, що важко означити.

 

Але дискусії про постмодернізм розпочалися не з рок-музики, а з розмов про Голокост.

 

Французький філософ Еманюель Лєвінас писав, що такі події як Голокост неможливо до кінця осягнути. Культуру, філософія, література та всі інші способи передачі досвіду не мають інструментів для осягнення Голокосту.

 

Типу – чому він відбувся, як німці та всі, хто з ними співпрацювали, до такого дійшли: на ці питання немає кінцевих, вичерпних відповідей.

 

Тому, замість осягнення всієї повноти Голокосту, ми фокусується на окремих фрагментах та маленьких історіях: як німецький солдат загнав одну сім’ю у концтабір, як потім таємно передавав їм більші порції їжі, а потім врятував.

 

Або маємо приклад Дмитра Павличка: спочатку воював в УПА, потім – був комсомольцем, писав ленінські вірші, однак став співавтором тексту Декларації про Державний суверенітет України.

 

Опонентом до постмодернізму є екзистенціалізм, який пропагує філософію відповідальності. Одним із головних філософів екзистенціалізму був Мартін Гайдеггер, книги якого можна знайти у Львові, на полицях Львівської Муніципальної Бібліотеки. 

 

Як бачимо, екзистенціалізм переміг деякі постмодерні явища, такі як нацизм, коли змусив Німеччину денацифікуватися та виплатити репарації.

 

Проте, росія досі не понесла відповідальності за Голодомор, Другу Світову, Афганістан, Бучу, Ірпінь, Ізюм, Донбас, Крим.

 

Тому й маємо відкладений кінець росії. Рано чи пізно вона заплатить, але цей суд над нею постійно відкладається.

 

Роман Коржик