Заручники власних мрій: чому гурт O.Torvald досі існує

Вторинність
чи розуміння своїх бажань?

Меломани, особливо любителі рок-музики, при згадці O.Torvald кривляться. Ну дійсно, ми тут копали в світовий андеграунд, збирали музичне надбання західноєвропейської цивілізації, а телебачення і радіостанції впарюють нам вискочку, який корчить із себе рокстар. Однак якщо подивитися на творчій шлях Жені Галича, стає зрозуміло, що він ніколи й не хотів гратися в андеграунд і високу культуру. Глянцеві обкладинки, вереск фанатів, спалахи численних фотокамер — він знає, що йому потрібно. Все, як у голлівудському кіно.

Маркетинг, щирість чи розуміння.
Чого хоче слухач?

O.Torvald номінують на музичну премію YUNA як найкращий рок-гурт 2015 року. Однак нагороду тоді отримав «Океан Ельзи», без жодної пісні, альбому чи масштабного концерту. А O.Torvald, здавалося, були на піку популярності — презентували альбом, виступили на великій кількості фестивалів та відкатали кілька турів.

І ось на церемонії нагородження YUNA-2016 Женя Галич розбиває свою гітару під час живого виступу, натякаючи на несправедливість вироку експертного журі. Цей вибрик викликає шквал оплесків з боку глядачів. «Класне шоу, чувак. Це як Nirvana». І гучний, істеричний сміх інших людей під ляскіт фейспалмів, які побачили в цьому позерство.

Однак мало хто замислився про те, що НЕ отримати премію YUNA при всій її експертної сумнівності дійсно може бути гірко. Це ми вже розібралися, що українські музичні премії — ярмарок марнославства. А коли ти вже майже досяг своєї мрії стати головною рок-зіркою країни, пройшов стільки лайна і кілометрів у турах і чекаєш на відзнаку від індустрії?

Чомусь не виникає думки, що Женя Галич може дійсно бути ображеним на несправедливість вироку експертів. Він життя поклав на те, щоб увірватись в український музичний істеблішмент і грати за його правилами, а тут такий облом — знову «Океан Ельзи».

Істина, як завжди, десь посередині, однак є цікаве спостереження. Ми дуже часто відмовляємо музичним зіркам у щирості їхніх переживань, дивлячись на них як на частину великого шоу.

Падіння і повернення

У 2017-му після оголошення результатів національного відбору на «Євробачення» О.Torvaldпрославилися. Дзвінки, прес-конференції, нескінченні інтерв’ю. Женя Галич у приватній розмові розповів мені, що це був справжній пік, і ця увага навіть почала трохи тиснути. Якщо вважаєте, що такий конкурс як «Євробачення» ні на що не впливає, — запитайте Галича, що він про це думає. Все населення України ЗАВЖДИ знає, хто їде на «Євробачення», тому що для нас це зовнішньокультурні перемоги.

І ось, виступ на «Євробаченні». Гурт О.Torvald грає свою пісню Time. Оголошують результати, і всі бачать 24-е місце в таблиці. Те, що було потім, здавалося початком кінця. Гурт почали травити в соцмережах; ЗМІ, які після нацвідбору бажали Галича більше, ніж фанатки, зробили вигляд, що його та гурту не існує, обмежившись новиною про «повний провал»; а кількість людей на концертах почала зменшуватись. Реабілітації не допомогли навіть публікації в вузькопрофільних музичних ЗМІ.

Наприкінці 2017-го О.Torvald випускає альбом «Бісайди» — це виглядає як спроба врятувати себе, однак позиції гурту не кращають. У 2018-му виходить колаборація з «Бумбоксом» — пісня «Вечір в Ріо» з дуже слабким кліпом (про який ми писали чесно). Женя Галич заявляє, що гурт тимчасово припиняє концертну діяльність і йде продюсувати новий музичний канал Megogo Live.

А потім — втрата батька, проблеми з алкоголем, про які сам Галич пише в соцмережах. Здається, що на блискучій кар’єрі гурту можна ставити хрест. З урахуванням того, скільки сил вбив Галич, аби досягти успіху, його історія могла б завершитися на «Євробаченні» назавжди, причому в дусі кінематографічної драми.

У цих піснях О.Torvald гарно іронізують над тим, що з ними трапилось після фатального «Євробачення». Галич збирає учасників гурту в образах безхатьків по місту, щоб повернутись до звичного життя рокстарів. Його образ рокера став більш концентрованим і цілісним. І так, це той самий Женя Галич, який корчить із себе 20-річного романтика.

Схоже, що травми останнього року не загнали Галича та його команду в підпілля, а навпаки — роздули в них бажання реваншу, прагнення довести, що просто так від О.Torvald нам не позбавитися. Саунд став важчим, пісні — агресивнішими і більш качовими. І так, це той самий мейнстрім — солодкий, дещо сентиментальний, веселий і повністю форматний.

Ми маємо прекрасну можливість спостерігати за злетами та падіннями українських виконавців та їхньою трансформацією. Хтось зникає назавжди, кинувши музику, а хтось тараном пробиває собі шлях під світло софітів і повні зали.

То за що ж любити О.Torvald?

Хочеться нам чи ні, О.Torvald — приклад для наслідування. Прозвучить романтично, але Женя Галич 20 років йшов до того, щоб стати рок-зіркою. Він мав чудову кар’єру на радіостанціях, телебаченні, зараз продюсує цілий канал. Женя може просто кинути музику, стати блогером і сидіти вдома з дітьми й дружиною.

Однак Женя Галич сказився на своїй музиці. Він ледь не все життя боровся за те, щоб стояти на сцені й дивитись, немов капітан корабля, на море людей, і купатись у спалахах смартфонів і фотоапаратів. Для нього — відпустити це рівнозначно самогубству.

Споживачі музики люблять красиві та яскраві розповіді. Історія Жені Галича та О.Torvald ще не закінчилась, однак вони вже встигли пережити різного на цілий мелодраматичний фільм про зліт, падіння і воскресіння. І тим більше цікаво спостерігати за тим, куди заведе Женю його навіжена мрія. І актуальність музики чи жорстокість шоу-бізнесу тут зовсім ні до чого.

«За надзвичайну і приголомшливу впертість у досягненні своєї мрії». Мабуть, так звучала би номінація премії, в якій би гурт О.Torvald був єдиним номінантом.