
Титанізм Воргола або Енді Воргол – митець на всі руки
Історію творять особистості. Повертаючись до генія митця та особистості Енді Воргола, переосмислюється його неоціненний вклад в культуру та суспільну думку, розповідаємо як Воргол перевернув історію світового мистецтва.
«Філософія «ворголівскього» поп-арту»
У мистецтво Енді Воргол увійшов як арт-революціонер ХХ століття, який зробив мистецтво доступним, відкритим для широких мас, виділяючи комерційну складову арт-процесу. Його новаторське світосприйняття кардинально впливало на настрій та хід думок культурної еліти та світу. Тож, він був центральною постаттю в культурному Пантеоні Америки.
Його сім’я іммігрувала до США в 1921р. у післявоєнний період, оселившись в брудному, робітничому місті Пітсбург, де він і народився 1928 року. Будучи восьмирічним хлопчиком, якого прикувала до ліжка хвороба на цілих два роки, замість того, щоб гратися з дітьми, він навчався малювати з братами, постійно слухав радіо та улюблені комікси, які читала мама Юлія.

Енді Воргол у дитинстві
Енді жив, наче у світі фантазій, населеному героями коміксів та голлівудськими зірками, зображеннями яких були обвішані стіни біля його ліжка. Енді дуже захоплювався знаменитостями, тому вирішив, що в майбутньому обов’язково стане багатим та відомим. Він досягнув своєї омріяної дитячої мети – став культовою особою в історії сучасного мистецтва.

Будинок, в якому пройшло дитинство Енді Воргола. 3252 Доусон-стріт, Оукленд, Піттсбург (жив тут з 1934 по 1949 рік)
Чи висловлював Енді Воргол дух свого часу? Безумовно, відповідь буде – так. За словами самого Воргола, «поп-Америка – це і є Америка». Суспільство 60-х років ХХ століття бажало, щоб мистецтво було легким та зрозумілим усім, тому що спостерігався крах абстрактного експресіонізму, який ігнорував сучасні речі, тобто був відірваним від своїх «споживачів». Тому натомість, принцип суспільства споживання, відголоски сексуальної революції, комікси, знаменитості, холодильники, пляшки, їжа з супермаркету, торгові марки – усе було відображено у «ворголівському» поп-арті. Його творчість, змусила Америку подивитися на саму себе через призму його картин.
Продовжуючи далі думку Енді Воргола, можна навести такі слова: «Ця країна прекрасна тим, що саме в Америці започатковано традицію рівності, коли найбагатші споживачі купують, по суті, те саме, що й найбідніші. От дивишся телевізор, бачиш «Кока-колу» і знаєш, що її п’ють президенти, її п’є Ліз Тейлор і – подумати тільки! – ти теж можеш її випити». Найголовніша його заслуга полягала в тому, що він допоміг суспільству прийняти сучасність такою, якою вона є, та утвердити цінність краси в буденних, звичайних речах, що знайомі кожному.
Воргол як бренд
Новаторство Енді Воргола зачіпає багато сфер мистецтва, що допомогло дослідникам розкрити суть генія американського художника та його вплив на подальший розвиток світових культурних тенденцій.
Енді Воргол, будучи вихідцем з русинського гетто, реалізував свій творчий потенціал не лише в живописі, а й в скульптурі, літературі, шоу-бізнесі, кіноіндустрії, видавничій справі, колекціонуванні й дизайні. В своїй автобіографії «Філософія Енді Воргола від А до В та навпаки» Воргол зазначав, щоб найкраще пізнати його, «треба просто глянути на поверхню його полотен, його фільмів, його самого – це і буде справжній він».

Енді Воргол. Філософія Енді Воргола (від А до Б і навпаки). Колаж – Читомо
Будучи всесвітньо відомим рекламщиком у 50-ті роки, Енді Воргол мріяв перетворити своє ім’я на бренд. Рекламні плакати анонімні, а Воргол шукав щось, що утвердить його ім’я на вершині слави. Розглядаючи постать Воргола по «клітинках», можна виявити, що він відповідає усім стандартам «культової особистості» та «людини-бренду». Критик Стівен Шавіро вважав, що «найзнаменитішим твором Воргола був він сам». Йому поклонялися, шанували та наслідували, як шедевр мистецтва. Митець, основними мотивами творчості якого були американські бренди, як от супи «Кемпбел», губки «Брілло», «Кока-кола» та, навіть, американський долар, у результаті сам став найголовнішим брендом Америки. Він створив ареал міфології бренду, коли щастя походить від супу у мисці та пляшки цукристого напою. І у цей міф повірила більшість.
У 60-х роках ХХ ст. він утверджує власний стиль та стає еталоном крутості, у нього навіть була власна рок-група «Velvet Underground». Він сформував усіма впізнаваний стиль: тeмні окyляри, шкіряна кyртка, високі чeрeвики-чeлсі, джинси та знаменита сріблясто-сива, як в їжака, пeрyка. Він рекламував себе як вдалий брендовий товар: не так важливо, що може бути всередині продукту, як його обгортка. Його стиль наслідували Герард Маланга – перший помічник на «Срібній Фабриці» та Еді Седжвік – Ворголова муза.

Еді Седжвік – муза Воргола
Воргол як художник
Відомий факт, що Енді Воргол розпочав свою кар’єру з комерційного мистецтва. Ще в дитинстві, підробляючи тим, що нашвидкуруч малював портрети людей, він виявив своє естетичне чуття та любов до грошей. Здобувши ще у старшій школі стипендію на відвідування курсів малювання для обдарованих дітей в Інституті Карнегі, не дивно, що у 1945 році він вступає до Технологічного інституту Карнегі на курс красних мистецтв та сучасного дизайну. У 1949-1960 роках, до нього приходить слава та він стає найбільш високооплачуваним комерційним художником Нью-Йорка. Але вже під кінець 50-х Енді Воргол розуміє, що потребує більшого та пробує себе у сфері красних мистецтв.
Покоління бітників, які просто та правдиво змальовували тогочасну Америку, а також творчість Роберта Раушенберга й Джаспера Джонса, які малювали все, що їх оточує: від прапору Америки до мазків зубної пасти, сильно вплинули на формування мистецьких переконань Воргола.
1962 року світ побачила революційна картина Енді Воргола − «Бляшанка супу «Campbell`s».
Картина «супової тари» символізувала, на думку критиків, бездуховність та аморальність масового виробництва, але насправді Енді Воргол не намагався принизити, а навпаки возвеличував епоху споживання. Його творчість, наче девіз тогочасному суспільству, де знаменитості, політичні діячі, товари, гроші – об’єкти споживання. Але найбільший прорив Воргола у мистецтві відбувся не завдяки «оді консьюмеризму», а роботі у стилі конвеєрного виробництва. Кажучи про Енді Воргола, слід згадати про шовкографію – техніка, за допомогою якої за день можливо отримати сотні, а то й тисячі примірників однієї картини. Так зламався основний постулат традиційного мистецтва – неповторність та унікальність шедевру, виявлені через впізнаваність мазків, штрихів його автора.
Натхнення до Енді Воргола приходило пропорційно збільшенню попиту(зацікавленості) в суспільстві до окремих речей, від покупки пляшки «Coca–Cola» до смерті Мерлін Монро в 1962 році. Але згодом серія його робіт поповнилася картинами «Диптих Мерлін» 1962 р., «Чоловіки в її житті»1962р., «Зелені пляшки Кока-Коли»1962р., «Подвійний Елвіс», «Потрійний Елвіс», «Вісім Елвісів»1963р., «Аварія срібної машини»1963р., «Застрелена Мерлін» 1964р., які також були виконані в техніці трафаретної печаті.
Того ж 1962 року відбулась виставка «32 бляшанок супу Camрbell`s» в галереї «Ferus» Ірвінга Блума в м. Лос-Анджелес.
Всі 32 шовкодруки були створені в однаковому розмірі 50,8 см*40,6 см та представляли усі можливі смаки консервованого супу від фірми «Campbell`s». Виставка ніби відтворила супермаркет, оскільки кожен екземпляр мав власну поличку, а всі разом були вистроєні в один ряд, наче у продуктовому магазині.
Воргол знімає кіно
В 1963 році Енді Воргол почав знімати кіно. Перша кінострічка митця мала назву «Сон» – це фільм тривалістю в 5 годин 21 хвилину, де зображено коханця Енді Воргола – Джона Джорно, який спить протягом 5 годин 21 хвилини. Камера «Bolex», яку використовував Воргол при зйомці, мала певні обмеження – могла знімати лише 3-4 хвилини за один раз, тому він просто зменшив частоту кадрів з 24 до 16. Так і вийшов фільм у п’ять з половиною годин. Прем’єра відбулася 1964 року за участю Йонаса Мекаса – американського авангардного режисера та поета. На показі було лише 9 осіб, з яких двоє пішли ще на першій годині фільму.
Найдовший фільм Енді Воргола триває 25 годин та має назву «****». Як і в більшості його фільмів, в цей не вкладено ніякого сюжету: плівка просто накладається одна на одну, що створює відчуття наркотичного сп’яніння, яке було постійно присутнім на «Срібній Фабриці». Також заслуговує уваги фірмовий стиль Воргола – техніка «розколотого екрану». Суть полягала в тому, що на екран виводилося одночасно дві плівки, а також дві звукові доріжки, які, поєднуючись, утворювали мікс відео-арту та розділяли екран на дві половини. Ця техніка була використана у фільмах «Простір зовнішнє та внутрішнє» та «Дівчата з Челсі».
Тому постає питання:
«Чи вартують такі безсюжетні фільми уваги глядачів?».
Зокрема уповільнені кадри зі «Сну» наштовхують на роздуми про буденність, коли «навмисно розтягнуті кадри» змушують переживати за Джонса. Чому він так повільно дихає? Він дійсно спить, чи перебуває у стані агонії? 25 годин «****» дозволяють замислитись, що фільм, як життя, яке повністю можна переглянути лише один раз. «Як і всі, я хотіла зустрітися з Енді Ворголом. Я була вражена його роботою і яким сміливим він був. Я думаю, він повністю змінив кіно, просто відкривши камеру і відпустивши її. Він займався по-різному з часом і тривалістю, і йому було все одно, як люди це сприймуть. Для мене це змінило кіно. Це не означає, що я любила дивитися його фільми, тому що це вісім годин нудьги, але концепція була революційною», − відповіла Аньєс Варда, французька режисерка, про своє знайомство з Енді Ворголом в одному з інтерв’ю для журналу «Interview».
До списку «андеграунд Воргола» також увійшло близько 500 кінострічок, які, вирізняються перш за все своїми «кричущими» назвами: «Нудистський ресторан», «Мінет», «Бабин бунт», «Дівчата у ванній», «Імітація Христа» та інші. Звичайно, їх ніколи не показували на міжнародних кінофестивалях та вони не були комерційно успішними, але привнесли зміни в історію всього кінематографу, ставши класикою андеграундного кіно та творчості Енді Воргола, тому що світ побачив його вже не через поверхню картин, а через плівку відеокамери.
Воргол як портретист
Немало зусиль Енді Воргол доклав, щоб відродити стиль портрета.
В 70-ті роки кожна знаменитість або багач намагалися увіковічнити себе у портреті. У той час портретний живопис не був популярним, а тим більше його вважали застарілим жанром. Але для Енді Воргола замовлення портретів було шансом заробити гроші, тому він вдало приміряв на себе костюм «придворного живописця для своєї елітарної компанії».
Головним постулатом в роботі було – не зображувати недоліки, бо недоліки – це тимчасові речі, тому треба бачити людину без її недосконалостей. Більшість своїх портретних шедеврів Воргол зробив на «Поляроїд» або у фотокіосках. Такі «миттєві портрети» могли зберегти у собі неповторність моменту, яку неможливо отримати завдяки добре спланованій фотосесії. Одного дня 1963 року Воргол без попередження завітав у гості до родини Скаллів, тримаючи в кишені 100 доларів дрібними монетами. Схопив Етель Скалл та повіз її у Таймс-сквер, де було багато фотокіосків. Етель фотографувалась в кожному з них, а Енді лоскотав її. В них вийшло загалом 96 фотографій, з яких Енді вибрав 36 вдалих та створив з них 36-кадровий портрет.

Ethel Scull, c.1963
Концепція полягала в тому, що фотокіоск клацає автоматично, наче увічнює життя таким, яким воно постає перед об’єктивом, ловить Етель у процесі: в одному кадрі вона сміється, в іншому – поправляє окуляри, ще в якихось – позує. Робота сповнена живої енергії. Кольори доволі хаотичні: соковито-зелений поруч із насичено-червоним і яскраво-білим. А хаотичність – це і є життя. Наразі відомі такі портретні роботи Воргола, як «Чорний Ленін», «Червоний Ленін», «Мао Дзедун», «Бетховен», «Мік Джаггер», «Лайза Міннеллі», «Гете», «Елвіс І», «Мерлін Монро» та безліч власних автопортретів.
Воргол та мода
Саме Енді Ворголу належать слова, що «мода − це не просто речі, які люди надягають, виходячи куди-небудь, а й привід вибиратися з дому».
Зв’язок Енді Воргола та моди утвердився ще тоді, коли він працював комерційним художником, оформлюючи вітрини найкращого фешенебельного магазину одягу Нью-Йорка − «Бонвіт Телер», або роблячи знімки для таких журналів моди, як «Vogue», «Glamour» та «Harper’s Bazaar». В його найближчому оточені завжди були модельєри, фешн-фотографи, моделі, навіть сам він спробував себе у ролі моделі, співпрацюючи з агенствами Zoli і Ford.
Першим, хто кардинально переосмислив творчий доробок Воргола та втілив його в принтах суконь та дизайні аксесуарів, був французький модельєр Жан-Шарль де Кастельбажак, який створив паперову сукню The Souper Dress – відголосок до банок супу Campbell’s. Після успіху паперового плаття, Жан-Шарль де Кастельбажак присвятив свою весняно-літню колекцію 1984 року Енді Ворголу.

Колекція Ж-Ш. де Кастельбажака, весна-літо 1984 року
Вже після смерті Воргола, в 1991 році Джаннє Версаче вирішив віддати шану відомому художнику, зробивши плаття із портретами Мерлін Монро, точно як шовкодруки зі «Срібної Фабрики», а восени минулого року повторив свій дизайнерський експеримент. Згодом його подруга та одночасно дизайнер Діана фон Фюнстерберг випустила колекцію з оммажем Ворголу, бренд «Retrosuperfuture» випустив лінію окулярів по його ескізах, дизайнери Tom Ford, Peter Jensen, Jeremy Scott та бренд Converse часто повертаються до творів митця.

Колекція Convers із дизайном ворголівських картин
Як кажуть, історію творять особистості. Повертаючись до генія митця та особистості Енді Воргола, переосмислюється його неоціненний вклад в культуру та суспільну думку. Наприклад, його вважають першим художником, який відкрито заявив про свою гомосексуальну орієнтацію, що припало на 60-ті роки, коли США переживали потрясіння масових виступів за права людини та сексуальну революцію. Діячів мистецтва найчастіше порівнюють з дзеркалом, тому що дзеркало без прикрас показує те, що у ньому відображається. Енді Воргол не боявся виглядати смішним або незрозумілим, він просто висловлював те, що бачив та що бажав висловити.
Вікторія Бурлак
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment