Професійний спортсмен та письменник. Наіль Ісмайлов про роман «По небу вниз» і не тільки (інтерв’ю)

Коли про кохання пише жінка – це природно, адже саме жіноче єство ніби зіткане з любові. Коли ж про кохання пише чоловік – це нагадує виверження вулкану, тому що почуття настільки захоплюють автора, що він не може не поділитися ними з читачами.

Сучасний український письменник з Дніпра Наіль Ісмайлов прагне розкрити найпотаємніше у стосунках своїх героїв, адже інтимність – це, насамперед, оголеність душі. Автор романів «Мелодія Осені» (2017) та «По небу вниз» (2018), професійний спортсмен, економіст за фахом, серед захоплень якого – музика та сучасне мистецтво – це лише кілька штрихів до портрета сьогоднішнього гостя журналу «Артефакт».

З Наілем журналістка Діана Руденко говорила про літературу, сучасних романтиків та зазирнула за лаштунки письменницької майстерні.


Наілю, у Вас дуже красиве і незвичне ім’я. Розкажіть трохи про себе і свою родину?

Дякую. Моє ім’я в перекладі з арабської означає «той, що досягає успіху», «достойний подарунку», «той, що отримує». З дитинства я намагаюся бути гідним свого імені та йти вперед, попри різноманітні перешкоди на життєвому шляху. Так сталося, що я народився у родині, де змішалися не тільки різні національності, а й переплелися душі, сповнені світла, і цим світлом я з любов’ю ділюся з усіма через рядки своїх романів. Попри те, що в мені течуть три крові, я народився та виріс в Україні, і навіть крізь роки, куди б мене не закинула доля, своєю батьківщиною завжди вважатиму лише Україну. Мої перші вірші були написані українською, а завдяки східному корінню я додавав у них гарячі нотки тих народів, кров яких тече у мені. Мій батько був добровольцем-ліквідатором на Чорнобильській АЕС, а прадід звільняв Дніпро від німецьких окупантів. Я народився в родині, де взаємоповага, розуміння та дбайливе ставлення були на першому місці, і любов однієї людини до іншої були фундаментом виховання. До 13 років жив та навчався у Дніпрі, після чого переїхав з батьками до Азербайджану, де закінчив школу та економічний факультет Державного економічного університету (м. Баку) за спеціальністю «Оцінювання». Повернувшись в Україну, довгий час працював за фахом у банківській сфері.

Як Ви прийшли у літературу? Що для Вас як для автора є пріоритетним – слідування літературній традиції чи навмисне порушення певних канонів, стильове переплетення тощо?

Творчий шлях я розпочав у 12 років з поезії, активно відвідував літературні студії у Дніпрі. Мої перші вірші були про багатство культури людської душі, і це знайшло відгук у моїх вчителів та батьків Мене стали не лише підтримувати, а й допомагати поглиблено вивчати літературу та її течії. Коли я тільки розпочав писати поезії, то неухильно дотримувався нормативів та канонів класичного віршування. Згодом сконцентрувався на прозі та визначив для себе основний жанр – роман. Перевагу надаю класичному романтизмові із притаманними йому стильовими особливостями та типом героїв. Я зрозумів, що експериментування та привнесення у сюжетні лінії особливих елементів схоже на те, як художник використовує яскраві фарби, щоб його картина милувала не лише око, а й могла торкатися людських сердець.

Ваш дебютний роман «Мелодія Осені» вийшов 2017 року. Про що ця книга та яким був процес написання?

Написана на одному диханні, книга «Мелодія Осені» показує весь біль самотності, через який проходить багато з нас. Роман є віддзеркаленням душі будь-кого, хто кохає. Це сучасна історія про кохання, яка вкотре довела, що для справжніх почуттів не існує ні відстаней, ані перешкод, адже кохаючи, ти окрилюєшся, і неможливе стає можливим. Часом почуття людини можуть привести її туди, де вона ніколи не була, а саме до найсвітліших куточків нового світу, у серце людини, яка змогла до нього доторкнутися крізь велику відстань. Коли головний герой, Дієго з Мадрида, ставив собі, здавалося б, найскладніші запитання, він і не міг собі уявити, що незабаром відповіддю на них стане лише одна людина – створіння небес та сонця на ім’я Інес, яка живе в Авейру.

Часто, зустрічаючи незнайомі обличчя у холодних провулках великого міста, Дієго дивився на них очима повними сліз, жадаючи розповісти чужим душам про свій біль. Вона ж після знайомства з ним жила кожним написаним рядком, перечитуючи слова по кілька разів та відмічаючи для себе найтепліші та найбільш значущі думки рідної людини. Вже з першого спілкування з Інес, Дієго не приховував світло свого серця, і просив у неї найяскравіші фарби, щоб намалювати новий світ для двох. Він збудував місток до її серця із найміцнішого каната, сплетеного з почуттів та щирої турботи. Ласкава казка, здавалося б, триватиме вічно, але один випадок перевернув світ обох героїв. Іноді, скільки б людина не намагалася і як би сильно не прагнула справжнього кохання, втручаються закони небес, і все має статися так, як задумав сам Творець.
У зв’язку з тим, що це була моя дебютна книга, процес її написання зайняв близько року. Я вивчав міста, де жили мої герої, і в кожному рядку роману я залишав частку своєї душі, сповнюючи сюжет добром, якому мене навчали з дитинства.

Ви обрали для себе досить складний та об’ємний жанр — роман. Ви продумуєте всю історію одразу, чи сюжет може змінюватися у процесі написання?

На початку я чітко дотримуюся сюжету задуманої історії, але на різних етапах написання у моїй голові з’являються важливі елементи, які можуть прикрасити історію. У руках письменника – долі героїв, і завжди можна створювати нові шляхи та перепони для них. Коли додаєш кілька шарів фарби, картина стає більш живою. Так само і з історією: додаючи діалоги, яких не було на початку, я привношу нові думки героїв, що однозначно допомагає розкрити їхні душі та бажання. Незабаром мій третій роман побачить світ, і спочатку я задумав у ньому смерть одного з другорядних героїв, але в процесі написання настільки поринув у любовну лінію цього персонажа, що вирішив подарувати нове життя та радість кожному читачеві. Про це можна багато говорити, але варто зазначити, що час змінює все навколо, у тому числі й людей, а це означає, що будь-які наші плани й задуми завжди можуть бути змінені, і це нормально.

Наілю, у листопаді минулого року вийшов друком Ваш другий роман «По небу вниз», який схвально оцінили відомі українські літератори. Судячи з анотації, в романі переплітаються любовна та містична лінії. Чи зрозуміли читачі ту суть, яку Ви хотіли передати?

Багато читачів сприйняло роман саме таким, яким я його написав, сповненим містики й загадок. Коли читачі тримали в руках книгу, вони запитували: чому саме така обкладинка, де всередині образу дівчини чоловік пливе до світла маяка? І лише прочитавши роман, читачі ділилися своїм захопленням, що зміст книги чудово зображений в обкладинці. Я отримав масу позитивних відгуків, і досі відомі діячі культури діляться своїми враженнями, що не може мене не радувати як автора. Хочу все ж таки відзначити, що кілька читачів зрозуміли роман по-своєму, і я вважаю це плюсом, адже побачити в історії щось своє і є тим самим дотиком до людської душі. Я поважаю індивідуалізм в людях, і тільки радий, якщо зміст книги вони сприйняли по-своєму, адже найголовніше – чи зробила книга людину щасливішою і чи подарувала йому посмішку.

Багато творчих людей ведуть досить закритий спосіб життя. Наскільки для Вас важливо ділитися з читачами новинами й творчими планами?

Я трохи закрита людина стосовно особистого життя, але що стосується літератури та творчих планів, я завжди радий поділитися тим, що може дати людям світло. Я активно веду соціальні мережі, проводжу часті зустрічі із читачами, де ми обговорюємо смисл життя та кохання. Люди діляться своїми історіями та багато з них залишається у скарбничці моєї пам’яті як можливі сюжети для майбутніх романів. У сучасному світі, чим більше ти відкритий для спілкування, тим більше людей тягнеться до тебе та твоєї творчості. Я звичайна людина з незвичайним ім’ям, і завжди радий новим знайомствам та спілкуванню з кожним читачем. Мої сторінки у соціальних мережах завжди відкриті.

Знаю, що Ви активно завершуєте третій роман. Про що йтиметься у новій книзі?

Книга вже готова та у процесі вичитки моїм літературним агентом та філологом за освітою – Діаною Руденко. Роман з робочою назвою «Без імені та по батькові» розповідає про важку долю двох розбитих сердець. Історія зустрічі хлопця-сироти та дівчини-інваліда. Хлопець, у якого мати повісилася після того, як батько залишив сім’ю, був змушений тинятися по інтернатах. А згодом, ставши дорослою та вільною людиною, він намагався зрозуміти смисл життя та своє місце в ньому після втрати матері. Дорога його життя приводить його до дівчини-інваліда, яка в минулому була балериною та виступала на сцені. В її очах була краса всіх зірок Всесвіту, а всередині – біль від того, що її батько був холодним та ніколи не кохав її матір. Сподіваюся, що влітку роман побачить світ та з’явиться на полицях книжкових магазинів.

Герої Вашої нової книги – знедолені молоді люди. А Вам особисто наскільки близька ця тема, окрім відображення в літературі?

Ця тема не лише мені близька, а є свого роду метою: допомагати суспільству дізнаватися про проблеми знедолених. Сучасне суспільство зробило значний крок вперед до вміння приймати усіх людей, незалежно від їхніх можливостей. Люди з особливими потребами та сироти є також частиною нашого соціуму. Але, на жаль, іноді буває так, що саме такі люди бояться зробити перші кроки до знайомства із дорослим життям та побоюються, що їх відштовхнуть. Мене з дитинства навчали ділитися своїм теплом та любов’ю, адже подарувавши комусь посмішку одного разу, ця людина передасть її іншій, і так – по всьому світу. Я не можу не торкнутися цієї теми, адже для любові не важливо хто ти: інвалід, сирота чи людина похилого віку. Щоб допомогти дітям та старшим людям з особливими потребами не боятися зробити крок, я часто намагаюся сам зробити їм крок назустріч, і доля посилає мені однодумців. На початку квітня у мене пройшла творча зустріч у рамках проекту «Соціалізація випускників-підлітків дитячих будинків міста Дніпра» Бачити те, як раніше закриті діти вчаться говорити про свої почуття, дарує радість та сили змінювати життя навколо на краще. Хочу подякувати Проекту ГО «Інститут Культурного Спадку», та особисто засновника Юлію Коцило за те, що дозволила бути частиною цієї ініціативи. В цілому, разом з однодумцями я часто відвідую дитячі будинки, а кошти від продажу книг перераховую у благодійні фонди та на допомогу малозабезпеченим сім’ям.

Наілю, із якими труднощами стикаються молоді письменники в Україні й Ви зокрема? Яким чином можна змінити ситуацію?

На жаль, в епоху інтернету й соціальних мереж література втрачає популярність, і з певними труднощами доводиться шукати читачів. Багато письменників залишається поза книгарнями і їхнім книгам важко потрапити на полиці бібліотек та до рук читачів. Видавши першу книгу, я зустрівся з цими проблемами, а згодом, аналізуючи, зрозумів, у чому була моя помилка. Письменник пише книги та цілком поринає у творчий процес. Він не може одночасно і писати, і розповідати світові про свою книгу. У цьому йому допомагає літературний агент, людина, яка зацікавлена, у першу чергу душевно в тому, щоби світ дізнався про творіння автора. Адже якщо не буде щирого бажання, то про книгу дізнаються одиниці. Мені з цим пощастило, і коли в мене з’явився літературний агент, про другу книгу дізналася вся Україна, з’явилося багато статей в українській та закордонній пресі, власна сторінка у Вікіпедії тощо. Літературний агент допомогла моїм романам з’явитися на полицях книгарень, взяла на себе роботу по просуванню та розповсюдженню книг, тим самим дозволивши мені цілком поринути у процес написання третьої книги. Раджу письменникам-початківцям знайти літагента, який допоможе вашій творчості та буде радіти вашим успіхам. Це велика допомога, і найкраща винагорода для літагента — у визнанні його письменника.

Існує думка, що зараз романтики не в моді, життя швидкоплинне і стосунки стають таким же короткочасним явищем. Чи вірите Ви у справжнє кохання, і що б Ви порадили сучасним романтикам?

Справжнє кохання ніщо не здатне здолати, навіть час. Світ стає яскравішим, коли ми потрібні тому, кого кохаємо всією душею. Коли нас зустрічають, ставляться з трепетом, сумують за нами та показують як багато ми значимо для людини, наші закохані очі сяють яскравіше за весняні промені. Присутність коханої людини дає нам крила, піднімає до небес, де є спокій та впевненість в усіх починаннях. І як після цього говорити, що кохання немає та романтика зникає?! Просто всередині багатьох оселився страх. Зі страхом необхідно боротися, щоб стати сильнішим. Сміливо його відчувати, але не боятися зустрічі з ним. Поглянувши в очі своєму страху, відчувши його присутність, ми щоразу ростемо. Просто не бійтеся кохати один одного, адже найсвітліше, що є на світі – це кохання.

Наілю, дуже вдячна Вам за це інтерв’ю. Бажаю творчої наснаги, нових яскравих сюжетів, вдячних читачів, та з нетерпінням чекатимемо на новий роман.

Спілкувалася Діана Руденко

Читайте більше цікавого у нашому телеграм-каналі: t.me/artefact_magazine

Новини культури, літератури, мистецтва та цікаві тексти з історії у нашому Facebook. 

Якщо ви хочете, щоби в Україні існували незалежні, культурні та альтернативні медіа, то дуже просимо Вас – підтримайте журнал “Артефакт”.

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: