Джорджо Щербаненко. Як українець надихнув Тарантіно та “Кримінальне чтиво”

Коли відомий нині режисер Квентін Тарантіно ще працював продавцем у відеомагазині у 80-их роках, він відкрив для себе десятки італійських фільмів. Один з них — кримінальна трагікомедія 1972 року «Мілан 9-го калібру» Фернандо ді Лео. Тарантіно називає фільм шедевром — і його вплив можна розгледіти у «Кримінальному чтиві» та «Мерзенній вісімці». Основою для сценарію стрічки послужили оповідання італійського письменника з українським прізвищем.

Джорджо, або Володимир Валер’янович, Щербаненко — батько італійського кримінального детективу, передусім жанру «нуар»: особливо реалістичного, неприкрашеного зображення світу злочинців та тих, хто від них страждає та їм протистоїть.

Результат пошуку зображень за запитом "джорджо щербаненко"

Популярність Щербаненку принесли не лише небанальні сюжети та майстерний стиль, а й те, що події його творів відбувалися в Італії, у добре відомих для його читачів обставинах. Зокрема у Мілані, де автор прожив більшу частину життя, пише Ростислав Аверчук.

Проте визнанню передували непросте дитинство і роки наполегливої самоосвіти та дисциплінованої праці. Своїм донькам Щербаненко розповідав романтичну версію про свою бабусю — українську князівну, що закохалася у бідного селянина та одружилась з ним, кинувши виклик всім правилам та очікуванням. Справжня історія родини Щербаненків не позбавлена романтики, але ще більш драматична.

Дитинство: Київ-Рим

Його мати — Леда Джуліві — італійка, донька римських міщан, що захоплювалась мистецтвом. Його батько — Валер’ян Афанасійович Щербаненко, син українського поміщика з маєтками у Києві, Сумах і Харкові та польської графині Гелени, викладач латини та грецької мови Київського університету.

Леда та Валер’ян знайомляться 1907 року у Римі, а наступного року одружуються та переїжджають у Київ. Там у 1911 році народжується Володя (згодом саме цим іменем він підписуватиме свої особисті листи). Далі сім’я поєднує життя в обох містах.

Вибух Першої світової війни застає Леду з сином в Італії, тоді як батько Щербаненка залишається у Києві. Українська столиця переходить з рук в руки і зв’язок із Валер’яном втрачається. Наприкінці 1919 року Леда приймає ризиковане рішення: їхати у Київ з Володею, щоб знайти чоловіка.

Результат пошуку зображень за запитом "джорджо щербаненко"

Цю подорож 8-річний Володя запам’ятав назавжди. Під час відчайдушної спроби знайти чоловіка його мати дізналась, що того розстріляли «червоні» під час плюндрування Києва. Як пише у біографії Щербаненка його донька Чечілія, викладача Київського університету розстріляли разом зі студентами, що брали участь в обороні міста.

Приголомшена новиною, молода італійка з малою дитиною разом з тисячами інших біженців кидається до Одеси, з надією повернутися до Італії. В Одесі вони довго чекають на порятунок — чиновники говорять Леді, що та втратила італійське громадянство, коли одружилась із підданим Російської імперії.

Зрештою їм вдається сісти на пароплав, що відвозить їх у табір біженців у Трієсті. Але Володимир назавжди запам’ятає вибух сусіднього корабля на міні під час виходу з одеського порту.

Як розповіла hromadske Чечілія Щербаненко, далі її батько все життя страждатиме через своє настільки брутально обрубане коріння та долю свого народу. Всі персонажі його творів, що є українцями, поляками чи росіянами, є трагічними.

Бідність, самоосвіта та перші успіхи

Після повернення в Італію Леда та її син спершу живуть у Римі, а потім у Мілані — місті, яке згодом стане центральним персонажем книжок Щербаненка. Там настає особливо складний період. Леда так і не може віднайти душевної та матеріальної рівноваги. Через фінансову скруту, замість того, щоб вчитися, юний Володимир перебирає низку фізично та морально виснажливих робіт: наприклад, працює робітником на заводі та санітаром Червоного Хреста. Це дає йому знання реальності, в якій живуть бідні жителі Мілану.

Втім, пізніше Щербаненко напише: «Бідність отруює, робить дріб’язковим — а той, хто пише, не повинен боятися, повинен бути вільним. Потрібні були роки, щоб я звільнився від комплексу меншовартості».

Вечорами та у вихідні Щербаненко відвідує бібліотеки, де самостійно здобуває освіту. З часом торує собі дорогу у коло, наближене до мистецтва та журналістики. Перша опублікована стаття стосується філософії — творів Шопенгауера. Зрештою його ранні твори привертають увагу журналістів: у 1934 році Щербаненко починає працювати редактором у низці журналів видавництва Ріццолі — і не припинятиме журналістської та редакторської роботи майже до самої смерті.

У 30-і роки Щербаненко пише десятки оповідань та романів, перш за все — любовних. Він не відмовляється від слов’янського, екзотичного прізвища, хоча тепер переважно використовує своє друге, італійське, ім’я — Джорджо. Лише у 1935 році письменник, нарешті, отримує італійське громадянство.

У вересні 1943 року, коли Щербаненко робить спробу отримати університетську освіту з психології та неврології, Італію окуповують німці. Щербаненко таємно перетинає кордон зі Швейцарією в Альпах і більше року проводить у таборах для біженців. Самотність та спостереження за поневіряннями жертв війни зумовлюють наступний перехід до «нуару», тобто «чорних», більш гірких творів.

Втім, одразу після війни він редагує низку журналів, переважно для жінок. Особливо популярними стають його колонки з відповідями на листи читачок, що прагнуть порад в умовах консервативного італійського суспільства та швидкого економічного розвитку країни. Саме з тисяч листів читачок Щербаненко черпає історії для своїх романів та оповідань: він пише надзвичайно багато і публікується під псевдонімами, щоб не потрапити під гнів видавництв, що прагнуть ексклюзивної співпраці.

Джорджо Щербаненко у віці 27 років, 1938 рік
Джорджо Щербаненко у віці 27 років, 1938 рік Фото: надане hromadske донькою письменника Чечілією Щербаненко

Дука Ламберті та «нуар»-детективи

Справжню популярність Щербаненку приносять кримінальні оповідання та детективи у стилі «нуар», написані у другій половині 1960-их років. В них він висвітлює темну сторону післявоєнного економічного буму та урбанізації Італії, яка породжує цілий прошарок вразливих перед злочинцями італійців.

Героями творів Щербаненка часто стають, за його ж словами, «люди, що звикли перебувати у тіні»: як гангстери, так і колишні злочинці чи експлуатовані ними, які відчайдушно намагаються вирватися з кримінального світу.

Його проза проста, герої небагатослівні — деякі оповідання поміщаються на одній-двох сторінках. Але вони миттєво захоплюють увагу читача.

Найбільш відомим героєм Щербаненка стає Дука Ламберті — лікар, якого засуджують та позбавляють права на медичну практику через його рішення зробити евтаназію смертельно хворій пацієнтці. Після виходу з в’язниці він розслідує таємниче вбивство молодої дівчини та виходить на слід кримінальної організації, що опутує Мілан. Про Ламберті Щербаненко пише чотири книги, які стають класикою жанру.

У своїх книгах Щербаненко відкрито розмовляє не лише про евтаназію, а й про проституцію, організовану злочинність, алкоголізм. Така «приземленість» частково пояснює, чому італійські критики не завжди схвально відгукувались про його твори.

Проте він одразу ж здобув популярність серед читачів та літературних кіл за кордоном, зокрема у Франції. Як говоритьдонька Щербаненка, це тепер твори у жанрі «нуар» сприймаються як легке, розважальне чтиво. Натомість твори її батька «сповнені болю, співчуття до жертв, переживання за спільну, часто несправедливу долю».

Як пише італійський кінорежисер Франческо Пріско, Щербаненко, як ніхто перед ним, зміг змалювати темну сторону 60-их років, заглянути глибше за ілюзію достатку в епоху, яку надто довго представляли лише у яскравих кольорах.

Джорджо Щербаненко з доньками
Джорджо Щербаненко з доньками Фото: надане hromadske донькою письменника Чечілією Щербаненко

Чутливість, яскраві кольори та логіка

У героях його книг іноді помітні особисті риси Щербаненка — з одного боку, це «сором’язливість, чутливість настільки сильна, що він майже боявся інших». А з іншого — наполегливість та віра в логіку, у те, що світ можна зрозуміти та контролювати.

Сам батько італійського нуару, тобто «чорних» історій, обожнював яскраві кольори та слідкував за модою. Донька Чечілія згадує, що їхній дім був повний різнокольорових олівців. Її маму — свою четверту за ліком супутницю життя — елегантний Щербаненко невдовзі після знайомства повів до кравчині та замовив чимало барвистого, вишуканого вбрання.

Щербаненко помирає на вершині популярності після важкої хвороби у 1969 році. Проте і після смерті його книги екранізують та випускають значними тиражами. Найбільш відомі італійські автори детективів, такі як Андреа Каміллері, вважали його своїм натхненником та зразком.

З 1993 року його іменну премію щорічно вручають у місті Курмайор найкращим італійським письменникам, що працюють у жанрі «нуар».

Журі премії очолює Чечілія Щербаненко. У 2018 році в Італії видано написану нею біографію батька під назвою «Виробник історій. Життя Джорджо Щербаненка».

Чечілія розповіла hromadske, що сподівається дізнатися більше про українське коріння своєї родини і буде вдячна за будь-яку додаткову інформацію.

Ростислав Аверчук, Громадське

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: