You are number one. Філіпп VI – перший Валуа на престолі Франції

29 травня 1328 року в Реймсі урочисто коронувався Філіпп VI, перший представник династії Валуа на французькому престолі. Його правління супроводжували династичні суперечки про правонаступництво, які зрештою привели до Столітньої війни з двоюрідним братом Філіппа королем Англії Едвардом III Плантагенетом.

Як молодший брат короля Філіппа IV Вродливого з династії Капетингів заможний, амбітний і властолюбний Карл де Валуа відіграва вагому роль у Французькому королівстві, корону якого він прагнув отримати протягом усього свого життя. Через п’ять років після вимушеної відмови у 1295 роцівід титулу короля Арагону він по праву першої дружини став графом Анжу, Мена і Перша, ще через шість, вже по праву його другої дружини, – титулярним імператором Латинської імперії. У 1308 році він програв вибори Короля римлян (Німеччини), після чого зосередився на французьких справах, намагаючись мати якомога більший вплив на свого брата, зі смертю якого в 1314 році роль Карла Валуа при дворі лише посилилась.

Графство Валуа в долині ріки Уаза в Пікардії на півночі Франції, було приєднано до королівського домену Філіппом II Августом в 1213 році по смерті його останнього суверенного правителя бездітної Елеонори де Вермандуа (правнучки Генріха I і Анни Ярославни). У 1285 році правнук Філіппа II Августа король Філіпп III Сміливий передав графство своєму синові Карлу, який і став родоначальником дому Валуа.

За безхарактерного і недалекоглядного Людовика X Сварливого його дядько Карл Валуа став фактичним правителем держави і після смерті короля в 1316 році вступив у боротьбу за право бути регентом при вагітній королеві-вдові Клеменції Угорській. Попри свій вплив він програв у протистоянні іншому своєму племіннику Філіппу (рідному брату померлого короля), який домігся прийняття Генеральними штатами та Паризьким парламентом салічного закону престолонаслідування, чим позбавив права на корону дочку Людовика X Жанну, і 20 листопада 1316 року, в день смерті на п’ятий день від народження принца Іоанна I, сам став королем Франції.

Свого часу Карл Валуа був проти переслідування Ордену тамплієрів, розпочатого Філіппом IV Вродливим, котрого привабили величезні багатства ченців. Згідно з легендою, задихаючись в полум’ї вогнищі, великий магістр ордену Жак де Моле прокляв короля Франції та всіх їх нащадків: через 8 місяців від інсульту, викликаного падінням з коня, помер Філіпп IV, а протягом наступних 14 років й три його сини, яких в народі охрестили «проклятими королями»: жоден з них не залишив спадкоємців і корона Франції перейшла до бічної гілки Капетингів династії Валуа.

Філіпп V Довгий усунув Карла Валуа з усіх посад, обмежив вплив брата Карла де Ла Марша, водночас уклав дружні угоди з герцогством Бургундія, графством Фландрія, В’єнським дофіном і Шотландією. Він започаткував низку реформ, котрі втілити так і не встиг, – на шостий рік свого правління несподівано захворів на «гарячку, яка прийшла з водою» і помер 3 січня 1322 року у віці 29 років.

Нещодавно запроваджений Філіппом V салічний закон з ним же зіграв злий жарт – за відсутності сина жодна з його чотирьох доньох не могла успадкувати престол і новим королем Франції став його брат Карл IV Красивий. При ньому Карл Валуа повернув свій практично необмежений вплив при дворі, вирішуючи всі найважливіші внутрішні і міжнародні питання, однак у 1325 році його несподівано розбив параліч і «син короля, брат короля, дядько трьох королів, але сам не король», як говорили про нього ще за життя, помер у віці 55 років.

27 грудня 1327 року великий камерарій Франції Луї де Клермон-ан-Бовезі на пропозицію Карла IV обміняв родове графство Клермон на графство Ла Марш, звання пера і надання сеньорії Бурбон статусу герцогства. Через два століття династія Бурбонів стала королівською, зійшовши на престоли Наварри і Франції, якою правила до повалення монархії в результаті Французької революції.

Карл IV Красивий пережив свого дядька лише на три роки – через невідому хворобу він два місяці був прикутий до ліжка і помер 1 лютого 1328 року на 33-у році життя, не залишивши по собі нащадків чоловічої статі. Його вагітна дружина Жанна д’Евре 1 квітнянародила дочку, що перервало основну династичну лінію Капетингів на престолі Франції.

Серед можливих претендентів на корону були 22-річний брат вдови Філіпп д’Евре (племінник Філіппа IV Вродливого та Карла де Валуа, внук короля Філіпп III Сміливого) і 35-річний двоюрідний брат померлого короля Філіпп Валуа (син Карла де Валуа, також внук короля Філіпп III Сміливого), який і зайняв престол. 29 травня 1328 року він урочисто коронувався в Реймсі, ставши першим Валуа на престолі Франції.

Однак асамблея наварської знаті відмовилася визнати Філіпа VI своїм королем і проголосила своїми сюзеренами дочку Людовика X Сварливого Жанну, відсторонену від престолу в 1316 році Філіппом V Довгим, та її чоловіка Філіпа д’Евре. 5 березня 1329 року в соборі Санта-Марія-ла-Реаль в Памплоні вони були короновані єпископом Арнальдо де Барбазаном як король і королева Наварри. Не в змозі вплинути на хід подій, у 1335 році в обмін на відмову від прав на французькі графства Шампань і Брі, приєднані до королівського домену, король Філіпп VI визнав це обрання і поновлення самостійності королівства Наварра.

Ще одним претендентом на французький престол виявився англійський король Едвард III Плантагенет, який через свою матір Ізабеллу «Французьку вовчицю» доводився Карлу Валуа племінником (як і його двоюрідний брат діючий король Франції Філіпп VI він також був внуком Філіппа IV Вродливого). 25-річний Едвард III небезпідставно вважав, що салічний закон був запроваджений у 1316 році Філіппом V Довгим виключно для узурпації влади і, хоча навіть за відсутності заборони на престолонастлідуванні жінками його матір не була найближчою претенденткою на французьку корону, у 1337 році англійські війська висадились на півночі Франції, що стало початком Столітньої війни.

Після втрати в 1340 році флоту в битві біля Слейсе війна перекинулась на континент і для Філіпа VI розвивалась вкрай невдало – було програно битви в Пікардії, Бретані, Гієні, Фландрії та Нормандії, що змусило його до пошуку перемир’я, яке було укладено у вересні 1347 року. До військових проблем додались і фінансові – після поразки під Кресі та втрати Кале уряд відмовився фінансувати воєнну кампанію. У кінці 1340-х років на Францію поширилась пандемія чуми, відома як «Чорна смерть», від якої за кілька років загинула третина населення Франції, включаючи королеву і короля: 22 серпня 1350 року у віці 57 років Філіпп VI помер в абатстві Нотр-Дам в Кулоні поблизу Шартра. Своєму синові Іоанну II Доброму він залишив розорену країну, охоплену селянськими повстання, грабежами банд дезертирів і нездатну себе захистити.

Автор: Володимир Лук’янюк

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *