Як Україна може дати майбутнє Європі? Конспект лекції Тімоті Снайдера

Процес розширення Європейського союзу в 1990-х і 2000-х роках дав майбутнє ЄС. Майбутнє Європи закінчилося десь у районі 2013 року. Тому Майдан є таким цікавим. З точки зору Європи, сенсом Майдану було європейське майбутнє. У 2014 році єдиними, хто говорив про майбутнє Європи, були українці.

---

Всесвітньовідомий історик Тімоті Снайдер в Україні далеко не вперше. Більшість його книжок так чи інакше стосуються України, адже спеціалізується він на історії Центральної і Східної Європи. Остання робота Снайдера — «Чорна земля. Голокост як історія і як застереження».

Праці американського професора відзначаються не тільки зібранням фактів, але й глибинними міркуваннями щодо першопричин і наслідків історичних процесів. Завдяки цьому вмінню Тімоті Снайдер не тільки досліджує минуле, але й коментує сьогодення.

20 червня історик виступив перед стипендіатами Фонду Віктора Пінчука з промовою «Україна і майбутнє Європи». «Історична правда» зробила конспект основних тез Тімоті Снайдера.

Неможливо мати майбутнє, якщо ви не можете говорити про минуле. Якщо ви не знаєте, звідки йдете, то неможливо визначити, куди прямуєте. Засаднича проблема сучасної демократичної політики: ми застрягли в постійному сьогоденні.

Без майбутнього не буває демократії. І без демократії теж немає майбутнього. Історичний час, можливість осмислювати те, що позаду нас, є центральним елементом думання про те, що в нас попереду. Коли ви голосуєте на демократичних виборах за нормальних умов, ви думаєте про те, що сталося в минулому, яке значення має ваше рішення сьогодні і якими є можливі варіанти майбутнього.

Припускаю, найцікавіше у 2019 році в Україні, є те, що ваші вибори якраз про варіанти майбутнього, яке ніхто не може передбачити.

Велике запитання історії, зокрема європейської, одне: що робити після імперії? Історія Європи — це історія імперій: Португалії, Іспанії, Німеччини, Франції. Навіть Польща – це історія імперії.

Трагедії ХХ століття, в самому центрі яких перебувала Україна, це трагедії, пов’язані зі спробами продовжити існування імперій. Радянський Союз — це новий вид імперії. Йосип Сталін, розмірковуючи про принципи створення Радянського Союзу, говорив: треба робити все те, що робили інші імперії, тільки на своїй території і з власним народом. Ось причина колективізації сільського господарства, ось значною мірою причина голоду в Україні — спроба створити імперію у власній країні.

Вторгнення нацистської Німеччини в Радянський Союз у 1941 році теж було імперіалістичним — це спроба створити імперію старого зразка в самому центрі Європи. Ціллю Німеччини влітку 1941 року було перетворити Україну на колонію. Гітлер знову і знову порівнював Україну з Індією, Африкою, чи Америкою. Це була найкраща територія для завоювання найкращими європейцями.

«Що робити після імперії?» — це єдиний сюжет у європейській історії, який має значення.

У цьому сюжеті Україні відведено центральну роль, тому що розташована вона в самому центрі. Ця країна постраждала найбільше протягом головних подій європейської історії.

На це запитання є правильна відповідь. Є також і неправильні відповіді. Наприклад: нехай імперія існуватиме далі, — що є зовнішньою політикою вашого північного сусіда. Є й інші неправильні відповіді, наприклад: нехай у нас буде крихітна національна держава.

Є правильна відповідь, яку знайшли європейці: організувати процес певної інтеграції, який посилює держави, об’єднуючи їх. Велика трансформація в європейській історії — це кінець імперії та утворення Європи, яка об’єднує держави.

Моя друга історична теза — Україна перебувала в центрі кожного переломного моменту європейської історії. У кожній точці переходу від одного виду держави до іншого, від одної форми політичної системи до іншої, Київ був у центрі.

У ранньому Середньовіччі, коли засновувалися королівства (зазвичай, мандрівними вікінгами), Київ був у центрі подій. Коли в ранньомодерну добу держави змінювалися, Київ теж був у центрі. Процес Реформації та Контрреформації дещо складніший і цікавіший саме тут, а не деінде. Коли в кінці ХІХ сторіччя ми переносимося в добу світових імперій, де кілька держав контролюють цілий світ, — знову ж, Україна в центрі.

Коли в 1917 році грянула революція та процеси трансформації — і тут Україна в центрі подій. Коли Німеччина окупувала Східну Європу — Україна в центрі. Коли Радянський Союз припиняє існування — Україна знову в центрі.

Отже, є дві причини, чому минуле говорить, що майбутнє Європи великою мірою залежить від України.

Перша — бо велике запитання «Як перейти від імперії до Європи?» потребує залучення України.

Друга — у будь-який значний переломний момент Україна завжди була в його центрі.

Історія має справу з двома речами: структурами й рішеннями. Коли ви знаєте достатньо про структури, ви можете робити більш обґрунтований вибір. Іншими словами: що більше ви знаєте про минуле, яким воно було для вашої країни насправді, то більше ви можете побачити в майбутньому можливостей, які неочевидні.

Інший бік питання: у вас є можливість. Як зробити так, щоб вона працювала для вас?

Європа потребує вас, але ніхто цього не знає. Європа не зможе існувати далі без України. Європа продовжуватиме існувати завдяки розширенню і включенню нових членів. І найбільш імовірним кандидатом є Україна.

Але чого Європа потребує більше за все? Майбутнього.

Як минуле України підходить до минулого Європи? Європейці задоволені своїм минулим. У європейській політиці люди задоволені теперішнім. Європейці не мають здатності говорити про майбутнє. Ось чого вони потребують.

Усі занепокоєні популізмом. Популізм — це демократія мінус майбутнє. Популізм — це коли я вам розповідаю про наше славне минуле, де ми невинні, а винен завжди хтось інший. Проблема Європи з популізмом у тому, що вона не знає, яким є майбутнє, і має страх перед ним.

Недовго в Європі було майбутнє у формі розширення. На думку багатьох європейців, історія закінчилася десь у 1992 році: комунізм упав, Європейський союз утворився. Натомість, низка колишніх комуністичних країн постукала у двері ЄС. Зробивши це, вони створили майбутнє для Європи.

Європейці не знають, що їм потрібне майбутнє. Процес розширення Європейського союзу в 1990-х і 2000-х роках дав майбутнє ЄС. Майбутнє Європи закінчилося десь у районі 2013 року. Тому Майдан є таким цікавим.

Звісно, для українців Майдан цікавий з усіх сторін: і як солідарність, і як жертви, на які пішли люди і як дружба та спогади, які він залишив по собі. Але з точки зору Європи, сенсом Майдану було європейське майбутнє. У 2014 році єдиними, хто говорив про майбутнє Європи, були українці.

І причиною, чому тим розмовам настав кінець, було вторгнення зі Сходу та нездатність Європи вирішити цю ситуацію.

Що українці можуть запропонувати Європі, яка потребує майбутнього і, можливо, не знає цього?

Ми не знаємо, чи відіграє Україна роль у світовій і європейській уяві, чи ні. Але я можу припустити: вона може. Європа потребує вашої уяви, вона потребує бачення можливостей, і Україна може дати це.

Є частинки України, без яких Захід не може. Одною з них є розслідувальна журналістика. Багато чого, що я знаю про Америку, я знаю завдяки українцям або росіянам. Незалежна розслідувальна журналістика, яку роблять люди, що мандрують і спілкуються з іншими людьми, — це вражаючий природний ресурс. Без незалежних журналістів з України ніхто не зрозуміє війни, Криму, Донбасу. І я припускаю, що в майбутньому ніхто не зрозуміє Росію.

Другий пункт — українська культура. Після Майдану за останні п’ять років українська друкована, візуальна, музична і театральна культура для Європи, певно, були найцікавішими. Це дар і це можливість. Ви наближаєтеся до точки, в якій українська культура зустрінеться з європейськими панівними тенденціями. Це те, чим варто користуватися.

Остання й, може, найцікавіша річ. Я весь час говорю англійською, але ж ви ні разу не подумали, що я з Англії. Те, що міжнародні мови мають багато домівок, — нормально. Французька мова має домівки в Канаді, Африці, а не тільки у Франції. І в кожній із цих країн мова відрізняється. Навіть у комп’ютері можна вибрати, яким словником користуватися при друці — американською англійською, британською чи австралійською тощо.

А як щодо російської мови? Існує тільки одна російська. І це дуже дивно з історичної точки зору. Перше, що зробили батьки-засновники США — це написали свої словники.

Для мене природно підтримувати і просувати українську мову. Але, на мою думку, українцям час визнати, що залишати російську культуру лише росіянам — це помилка. У вас є можливість написати свої словники і готувати журналістів, які б розповідали цілому світові про Росію і самим росіянам надавали б інформацію про їхню країну. Це цілком нормально.

Як ми в США маємо словники американської англійської, так і для вас було б нормальним мати Український державний інститут російської мови. І якби ви мали його, це б не тільки змінило підходи до мовного питання в Україні, а стало би способом проектування власної культури у зовнішній світ.

Багато людей, не тільки у Російській Федерації, а й у Казахстані, Ізраїлі, США, Канаді та інших країнах живуть у російськомовному середовищі. Тож не скористатися такою можливістю на свою користь є помилкою.