Шемет Brazzers. Політичний хардкор хліборобів-державників

Брати Шемети – проукраїнські політики 88-го левелу, які майже сто років тому засновували перші україномовні газети, просували українські партії та навіть утворили на Полтавщині незалежну державу.

Політичний хардкор Володимира Шемета

Володимир Шемет, можна сказати, показав справжній майстер-клас на тему «як розпочати і продовжити успішну політичну кар’єру». Народжений у родині військового, з малих літ хлопець привчився до дисципліни, і у студентські роки дуже дисципліновано поводив себе у таємному політичному товаристві «Братство тарасівців». Туди він вступив навчаючись у Київському університеті Святого Володимира. Там він познайомився з Миколою Міхновським – політиком, який першим висунув конкретну ідею самостійності України. Тут то і розпочинається політичний хардкор Володимира Шемета.

За участь у студентському русі, царська влада забороняє йому жити і працювати у губернських, університетських та столичних містах. Іншого вибору, як повернутися в ті краї, де народився, містер Шемет не мав. Після Києва жити на хуторі, ну якось воно не дуже, тож пан Володимир їде до Лубен і продовжує там свою політичну одіссею. Працює в земстві, обирається гласним до Лубенської міської думи (ради).

Але дружба з радикалом Миколою Міхновським не минає дарма. У 1902 році двоє колишніх студентських товаришів заснували Українську народну партію .

1905 рік. Бурхливе море першої російської революції розливається повсюди, і своїми радикальними хвилями приносить до Лубен одну дуже-дуже актуальну ідею, яка поселяється у голові Володимира та його брата Сергія Шемета. Хлопці подумали що пора би вже заснувати громадсько-політичне аналітичне видання. І не просте, а україномовне. Результатом шеметівського ентузіазму стала поява газети «Хлібороб» – першого українського медіа-ресурсу в Наддніпрянській Україні. Нажаль, видання проіснувало недовго. Всього то 5 номерів устигли випустити. Але це вже був доволі впевнений та амбіційний початок. Після того, як царська влада знову запхнула свого носа в життя пана Шемета і закрила його прогресивне видання, молодий та енергійний лубенський політик засновує газету «Рада». Цей проукраїнський медійний корабель зумів проплавати нетихим політичним океаном Російської імперії аж до 1914 року, коли власне, ця імперія перетнула точку неповернення, вступивши у Першу світову війну.

Політичний хардкор Володимира Шемета не обмежився лише активним створенням інформаційних брендів. Він продовжує свою депутатську роботу, і стає одним з тих народних обранців, якого делегували до першої Державної Думи від Полтавської губернії.

Там пан Володимир пленарні засідання не гуляв, кнопкодавство не практикував, царський бюджет не розкрадав. Ого. А чим же тоді займалися депутати? Невже законодавчою діяльністю? Саме так! Містер Шемет працював у депутатській комісії, яка готувала законопроект про національну рівність. Він хотів, щоби росіяни, українці, білоруси, грузини, поляки, фіни та інші народи, які входили до гримучої етнонаціональної суміші, що варилася у громадсько-політичному казані царської Росії, стали рівними і мали право говорити та навчатися своєю мовою, займатися менеджментом власної національної культури. Паралельно Володимир Шемет входив до української фракції та був членом бюро Українського парламентського клубу.

Коли Цар парламент розігнав, Володимир Шемет виступив проти такої узурпації влада, і долучився до написання «Виборзької відозви». У документі українські політики закликали народ не платити податки, не йти до війська, не виконувати наказів злочинного режиму, поки цей режим не призначить повторних виборів. Якщо коротко – то це була пропаганда ненасильницького опору. Можна припустити, що таку стратегію у Володимира Шемета і його політичних соратників взяв Махатма Ганді, який, щоправда прославився своїєю тактикою пасивного спротиву куди голосніше, ніж лубенський депутат.

А ще пан Володимир зі свої братом заснував Лубенську республіку. Це політичне утворення деякі історики взагалі вважають першою українською державою ХХ століття. То чим же була ця республіка, і з чим її можна їсти? Давайте розбиратися.

Почалася революція. А що таке революція? Це, як часто буває – вуличні сутички, погроми, барикади. Інколи трапляється, що до влади одразу приходять революціонери, і намагаються вберегти певне місто від хаосу та руйнувань. Щось таке сталося у Лубнах. У 1905 році, коли спалахнула Перша Російська революція, владу в місті взяли проукраїнські політики. Сергій Шемет був одним із лідерів цього руху.

Історики мало досліджували «Лубенську республіку», і тому однозначної відповіді, чим було це утворення – державним, чи квазі-державним, зараз у науці немає.

Є твердження, що Лубенська республіка була проявом суто локальної самооборони з деякими культурними звершеннями. Так само є історики, які називають її  «першою українською державою» у новітній історії.

У Лубнах був створений коаліційний революційний комітет. Туди увійшли представники Української соціал-демократичної робітничої партії та інших соціалістичних партій, які проголосили «Лубенську республіку». Органи влади республіки здійснювали владно-адміністративні повноваження у Лубнах та деяких селах Лубенського повіту.

«Лубенська респубілка» організувала 6 бойових військових дружин, тобто армію. Вона протидіяла єврейським погромам. Також було відкрито українські школи. Представники республіки протидіяли царським урядовцям, які відкривали справи на революціонерів.

організація і функціонування Самооборони (Лубенської Самооборони), тобто фактично мілітарного органу, який складався з 6 бойових дружин, і одними з головних функцій якого були протидія єврейським погромам та арештам революціонерів.

Коли революція програмала, то Володимир Шемет постав перед царським судом за організацію «Лубенської республіки». Але його виправдання у апеляційному суді добився адвокат і студентський друг Микола Міхновський.

Громадсько-політичне сафарі Сергія Шемета

Сергія Шемета життя теж покидало по бурхливому політичному сафарі. Він, як і брат, почав активну діяльність ще у студентські роки. Навчатися поїхав не до Києва, а до Петербургу. Ну що ж, і там проукраїнські активісти потрібні. Сергій Шемет будучи студентом технологічного інституту очолював в Українську студентську громаду.

На відміну від брата Володимира, Сергій робив акцент саме на культурницький аспект боротьби за українські ідеї. Він, як прогресивний культменеджер у 1900 році засновує культурне товариство «Родина», яке пропагує українське мистецтво, літературу, історію та музику. При цьому на діяльність товариства пан Сергій жертвує особисті кошти. Будучи заможним землевласником, він міг собі це дозволити.

Далі політичне сафарі Сергія іде нога в ногу з хардкором його брата Володимира. Діяльність Української народної партії, видання газети «Хлібороб».

У 1917 році Сергій у Лубнах був співзасновником Української Партії Хліборобів – Демократів. У квітні 1918-го належав до ініціаторів скликання Хліборобського конгресу, на якому було проголошено Гетьманом України Павла Скоропадського. У період Гетьманату виступав за українізацію гетьманського уряду, не підтримував ідеї збройного повстання проти Павла Скоропадського.

На еміграції з 1919 року разом з теоретиком українського монархізму В’ячеславом Липинським активний у монархістському Українському Союзі Хліборобів-Державників (1920).

У 1920—1925 рр. працює співредактором журналу «Хліборобська Україна» та інших гетьманських видань. Під час перебування в еміграції був особистим секретарем Гетьмана Павла Скоропадського та членом Ради Присяжних. На еміграції мешкав у Тарнові, Відні, Берліні, Парижі. Згодом жив у Австралії. Був одним із засновників Союзу українських організацій Австралії.

Саме на монархістських політичних поглядах Сергія Шемета хотілося зупинитися більш детально.

Український монархізм, як політичну течію зараз майже не обговорюють у ЗМІ, хоча самі ідеї були доволі цікавими і прогресивними у свій час.

Отже, українська держава за монархічними принципами мала бути конституційною монархією. Є монарх – гетьман, а є  – парламент, що приймає закони. Він має назву Державний Сейм. Кандидатів до Державного Сейму виставляють за списками Управління Станів і Клас та Козацькі Ради і обирають шляхом демократичних виборів. Станово-класове представництво – це типу так: є клас хліборобів, промисловців, військових (козаків), інтелігенції (вчителі, лікарі, юристи). Кожен клас делегує до місцевих органів влади, а потім вже до Сейму своїх представників.

Вибори до Державного Сейму є загальні, рівні, тайні і безпосередні з розподілом мандатів між класами і станами за пропорційним принципом відповідно до кількости поданих голосів.

У Сеймі є Гетьманська Рада (верхня палата парламенту) в кількості 130–135 осіб твориться з представників центральних органів і обраних шляхом загальних виборів у Землях.

Що стосується економічних аспектів української монархії, то тут виходить такий собі мікс планової та ринкової економіки. Основа економіки – приватна власність. Поряд з нею існує державна, громадська, станова і кооперативна власність.

У державній власності: водні та земельні ресурси, нафта й газ, оборонна промисловість, виробництво алкоголю.

У соціальних відносинах основним класом є хлібороби (аграрії). Обов’язковою є  військова служба для всіх повнолітніх чоловіків.

В країні – свобода пересування, безкоштовна освіт. Гетьманська держава піклується про талановитих митців, прогресивних науковців, виділяє їм державні гранти та стипендії.

Хто знає, як би ми жили, аби Гетьманська влада змогла зберегти своє функціонування. В теорії український монархізм виглядає доволі практично і актуально. Але ж це тільки в теорії. Решта – лише наші здогади та симпатії.

Текст: Роман Коржик

Інфографіка: Катерина Кисла, Трибуна