«Позахмарники» із львівського «Засвіття»

Позахмарники (Płanetnicy) – саме таке визначення вживає Іван Лучук у статті «Польська грань львівської літератури» в інтернет-газеті Збруч; – це група молодих польських літераторів, що збиралась у віллі «Засвіття» (Zaświecie)  в 1900-1905 роках. Назву групі дала Мариля Вольська. У слов’янській міфології płanetnicy – істоти, що перебувають в хмарах, поза ними, тож ця назва цілком відповідала членам групи.

Ядром групи були Мариля Вольська, Леопольд Стафф, Едвард Порембович, Остап Ортвін, Юзеф Руффер, Станіслав Антоній Мюллер.

Стоять (починаючи з правого боку): Юзефа Альбіновська, Йозеф Руффер, Станіслав Антоній Мюллер, Мариля Вольська; сидять: Остап Ортвін (в окулярах, з вусами) і Леопольд Стафф, поруч – діти Марилі Вольської.

Вілла “Zaświecie”

На схил неподалік Оссолінеуму (нині – бібліотека ім. Стефаника) провадили дві вузькі і круті вулички – Каліча і Цитадельна, що колись мала назву Фортечна. На місці, де вони сходились, стояв великий, гарний дім. У 1889 році цей будинок придбав відомий тогочасний підприємець, один із творців галицького нафтового промислу Вацлав Вольський. Купив для своєї молодої дружини Марії (Марилі) з Молодницьких Вольської. Дуже скоро вона стала душею цієї вілли.

Назву “Zaświecie” цей дім отримав також від Марилі Вольської. “Засвіття” – місце поза міським гамом, спокійне і затишне.

Вілла стала місцем зборів інтелігенції і творчої молоді, а також свого роду штаб-квартирою “Позахмарників”.

Сьогодні віллу “Засвіття” можна знайти за адресою вул. Каліча Гора, 24. Щоправда, існує також інформація про те, що це не вілла “Засвіття”, а новий будинок на її місці.

“Позахмарники” –хто вони?

Можливо, ця група не є найвідомішою і часто згадуваною, та до її числа належали видатні постаті. Вони збирались на віллі у Вольських і читали свої твори. Їхні зустрічі були наповнені душевністю і щирістю. щоправда, іноді траплялись і дружні літературні дискусії. Вони були в хмарах і їх не завжди турбувало те, що відбувалось на землі. “Позахмарники” не видали спільної збірки, проте якщо зібрати особисті збірки і книги членів групи, то вийде з того маленька бібліотека.

Мариля Вольська (1873-1930)

Мариля перебувала в творчій атмосфері з дитинства. Її батько, Кароль Млодницький, був художником і маляром, а до того ж товаришем Артура Ґроттґера, одного із провідних представників романтизму в польському мистецтві. Це все впливало на малу Марилю.

Мариля Вольська

У віршах використовувала імпресіоністичні мотиви. Її найвідоміша збірка – “Dzbanek malin” (”Збанок малин”), видана 1929 року.

Не знаю

Не знаю, яким буде інший світ,
Яка радість грішних омина;
Моє небо пахне як сосна.
В моєму небі – гори й лісу цвіт.
І гучно там шумить ріка,
Одна вона
Одна-єдина, це вона
Ріка зелена…

Із збірки “Dzbanek malin”, переклад: Ростислав Кузик.

МариляВольска померла 25 червня 1930 року. Остап Ортвін, відомий літературний критик, член групи, писав в некролозі: «Гостинний її двір на Засвітті під Цитаделлю […] завжди був відкритим для жменьки молодих поетів. Мали вони тут товариську опору у роботі і навчанні, знаходили хвилини розумової сієсти в довгих, безтурботних розмовах. “Пані на Засвітті” була їхньою незрівнянною колегою-ровесницею, товаришкою і приятелькою”.

Похована на Личаківському цвинтарі у гробівці Млодницьких-Вольських.

Леопольд Стафф (1878–1957)

Один із найбільших польських поетів ХХ століття. Леопольда Стаффа називають “поетом трьох поколінь”, він завжди був взірцем та авторитетом для молодих поетів.

Леопольд Стафф

1897-1901 – вивчав у Львівському університеті право, філософію і романістику. Дебютував в 1900 році з віршем «Безсонні ночі» («Noce bezsenne») Саме під час навчання Леопольд Стафф приєднується до групи, що буде названа “Позахмарниками”.

Відомий також як перекладач: перекладав з латини вірші Яна Кохановського, з французької – Зигмунда Красінського. Також перекладав твори Епікура, Геракліта, Демокріта, Гете, Ніцше, Леонардо да Вінчі тощо.

Тадеуш Бой-Желенський казав про Стаффа: “Нова поезія хлинула на Польщу зі Львова; звуть цю поезію Леопольд Стафф.”

На українську вірші Леопольда Стаффа перекладали Микола Бажан, Максим Рильський, Михайло Рудницький тощо.

SASSO DI DANTE (Каміння Данте)

Надвечір у тихій Флоренції, коли над Piazza Duomo
На заході зводиться небо в смеркання тонкій позолоті, –
В цей час на майдані стрічаються Данте з Буонарроті,
Обличчям своїм не знайомі з людей перехожих нікому.
Вгорнувшись у темні киреї, поглядом, повним скорботи,
Навколо вони придивляються, зворушені, чулі, незнані.
Один поглядає на вежу, про котру він марив із Джотто,
А другий – на баню, що рівна Петровій піднесеній бані.
Тоді до підніжжя Арнольфа, як люд після днини жаркої,
Сідають і, знов повернувшись обличчям до рідного муру,
Пригадують в думі печальній, в посмертному супокої
Життя свого смутки колишні, давню його зажуру.

Переклад: Микола Бажан

Едвард Порембович (1862-1937)

Професор кафедри романістики у Львівському університеті, перекладач,  поет, літературознавець.

Едвард Порембович

1899 року як міждисциплінарний професор, очолив кафедру романістики у Львівському університеті,  1907 – залишаючись на посаді, отримав титул професора романських мов та літератури.

Перекладав Данте, Байрона тощо.

Як каже польська Вікіпедія, це Едвард Порембович ввів термін “бароко” щодо характеристики літературного жанру.
Остап Ортвін (1876 – 1942)

Остап Ортвін був журналістом, літературним критиком, поетом.

 

Остап Ортвін. Джерело: http://www.artinfo.pl/aukcje/polski,-xixxx-w-malarz/portret-oskara-katzenellenbogena

Під час навчання в Львівському університеті Остап Ортвін починає цікавитись літературою. Він вступає до Науково-літературного союзу, бере участь в літературному гуртку при Академічній читальні Львівського університету. Під час навчання у Львівському університеті Остап Ортвін знайомиться з представниками літературного середовища Львова – Леопольдом Стаффом, який теж студіював право, та Станіславом Антонієм Мюллером, майбутнім адвокатом.

Письменник і філософ Станіслав Вінценз писав про Ортвіна:  «З буйною чуприною в срібному промінні, він раптом згасав і сумнішав, бо «це не його час, нема з ким говорити», або раптом кричав із гнівом і обуренням, як ото коли розповідали про Бернаноса…”

Був однією з найцікавіших постатей Львова початку ХХ століття. Протягом 5 років був головою Професійної спілки польських письменників (Związek Zawodowy Literatów Polskich.)

В 1942 році закатований німцями.

 

Юзеф Руффер (1878–1940)

З 1896 року був студентом Львівського університету. Вивчав філософію. В університеті познайомився з іншими поетами-позахмарниками.

Юзеф Руффер. Джерело: http://www.cracovia-leopolis.pl/index.php?pokaz=art&id=2231

З 1900-го року, закінчивши студії, був заступником вчителя у 4 Львівській гімназії, викладав латинську і польську мови.

Перші публікації були в 1900 році – в часописах “Teka”, “Głos”, потім –  “Chimera”, “Krytyka” та інших.

В 1903 році видав першу збірку “Posłanie do dusz” (”Послання до душ”). За життя видав лише дві збірки. Другу –  “Trzy psalmy i hejnał” (”Три псалми і сигнал”)

Помер в злиднях у Варшаві в 1940 році.
Станіслав Антоній Мюллер (1877-1944)

Прозаїк. Вивчав право у Львівському університеті. Протягом цього часу познайомився з іншими “позахмарниками” і відвідував їхні зустрічі.

Magnum opus Мюллера. Джерело: https://w.bibliotece.pl/529620/Henryk+Flis

Працював адвокатом у Львові і Дрогобичі. 1908 року у Дрогобичі написав один із своїх найвідоміших творів – повість “Генрик Фліс” (“Henryk Flis”), в якій описав дрогобицько-бориславський нафтовий басейн і тогочасні реалії такої праці.

Помер 1944 року в Кракові.

 

Ростивлав Кузик
Редагування: Марта Бартошевська

Джерела:

1. «Польська грань львівської літератури» – Іван Лучук (zbruc.eu/node/38739)
2. Матеріали з енциклопедії PWN(encyklopedia.pwn.pl)
3. Матеріали з Польського Біографічного Інтернет-Словника (ipsb.nina.gov.pl/Home/)
4. www.eduteka.pl/doc/mueller-stanislaw-antoni
5. Артур Гутнікевич – Львівське «Засвіття» (www.lwow.home.pl/semper/maryla.html)

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *