Палац Мазепи у Росії, який зберігся. А поруч — санаторій Путіна

Території, де Іван Степанович заснував свої курські маєтки, якраз перебували в своєрідному закутку поміж Слобожанщиною та Гетьманщиною.

---

Межа історичних українських земель Сіверщини та Слобожанщини, на захід тоді лежали землі Гетьманської України, на схід вже була Московія. І вже на той час Московія поглинула Слобожанську Україну та частину Сіверщини.

Курска ґубєрнія була зоною особливого інтересу Гетьмана. Йому тут належало чимало сіл і маєтків. Щось дарував Петро І, поки ще перебував у полоні шарму свого підлеглого, щось купувалося. Гетьман Мазепа планував з цього свого форпосту не лише боронити Україну від москалів, але й повертати окуповані українські землі…

Село Іванівське — одне з трьох гетьманських сіл, є найбільшим. Сусідні Степанівка та Мазепівка невеликі, останнє зовсім практично мертве.

Навпроти Іванівки знаходиться Мар’їно, де височить той самий “Палац Покруча” — розкішний палац князя Барятінскоґо, теж виходця з України, але справжнього покруча й зрадника України, пише Дмитро Дзюба.
Ось тут починається найцікавіше у нашій подорожі на Мазепинський Кордон.

Спочатку оглянемо залишки Палат Гетьмана Мазепи.
Іванівське — типове українське село, що широко розкинулось, на відміну від сусідніх кацапських дєрєвєнь. Щоправда, українського в селі нічого не залишилось, окрім, залишків Палат Гетьмана Мазепи та здичавілого вишневого садку біля занедбаної будівлі. Знайти Палати нескладно, вони в самому центрі села на перехресті головних вулиць. Але помітити складно і на місцевості, і на ґуґл-мапах, позаяк все заросло хащами.

В центрі села нова кацапська церква-новодєл “кірпіч-под-дєрєво”, маркет “пятёрочка” на колишньому гетьманському дворі і позаду власне залишки Палат…

Гетьманські Палати збереглись у вкрай занедбаному стані на територіях сучасної РФ — залишки Гетьманських Палат в Іванівському. До речі, варто зауважити, що Палати Мазепи є найстаршою кам’яною садибою на Московщині, окрім царських палат. Саме тому за гетьманських часів садиба ще звалась кам’яницею.

Будівництво маєтку почалось у 1703 році, завершено у 1705 році. Палати побудовані з червоної цегли на підвалах, одноповерхові. Колони з такої ж цегли, що й головна будівля, заввишки як стіна палат, утоплені у стіну на одну чверть своєї товщини. Вікна і портал напівциркульні з сандриками, декор фрагментарно збережений знизу. Дах підтримується розкріпованим карнизом, що опоясує будівлю по периметру.

Палати побудовані з червоної цегли на підвалах, одноповерхові. Головний фасад на сім осей (шість вікон і портал входу), розділений на чотири частини подвійними колонами. Колони з такої ж цегли, що й головна будівля, заввишки як стіна палат, утоплені у стіну на одну чверть своєї товщини. Вікна і портал напівциркульні з сандриками, декор фрагментарно збережений знизу. Дах підтримується розкріпованим карнизом, що опоясує будівлю по периметру.

Первісний дах не зберігся, сучасний — чотирискатний, низький, що робить будівлю приземкуватою і псує первісний архітектурний образ початку XVIII століття. Усі вікна закладено білою цеглою, аби завадити подальшому руйнуванню палат. Будівля порожня і ніяк не використовується.

В архітектурі палат Мазепи застосований мотив парних колон, що виступають на ¾ свого діаметра з площини стін. Їх розміщення на фасадах відповідає місцю розташування внутрішніх капітальних стін. На кутах будівлі колони утворюють пучки, які підвищують пластику споруди. Форми наличників різні лише в незначних деталях. Фронтон наличника має рельєф, полиці під фронтоном відсутні, так само як і колонки. Замість них зроблений напіввалик з однієї цеглини, що обтесана з ребра. Нижче за підвіконня цегельна кладка утворює рельєфний виступ фігурного характеру. Карниз будинку має незначний рельєф і не відрізняється оригінальністю.

Зберігся докладний «План панському будинку, Льговської округи в селі Івановському», знятий 25 червня 1790 року. Він викреслений на тонкій полотняній кальці розміром 67 × 91 см чорною тушшю і аквареллю. Під № 1 вказані «палати кам’яні без даху довжиною 22 ½, шириною 7 ½, вишиною 4 сажні, в них 6 покоїв, 2 комори, внизу льох. Ці палати в 1770 році згоріли і нині стоять без даху, стелі і підлоги, до полагодження непридатні». Окрім цієї будівлі на план нанесена під № 2 «комора кам’яна завдовжки 12, шириною 6, вишиною до даху 4 сажні, в ній 6 покоїв, внизу вихід з льохом». Її місце розташування, розміри і число приміщень повністю відповідають натурним обмірам палат Мазепи. Очевидно, після пожежі 1770 р. власники садиби поселилися в сусідній кам’яній будові, що має 6 великих «покоїв», яке і почали іменуватися до наших днів палатами Мазепи на згадку про першого їх власника.

Деякі декоративні елементи палат Мазепи втрачені: у вікнах відсутня значна частка візерункових кованих ґрат, немає віконниць з петлями і засувами ковальської роботи.

Сама кам’яниця Гетьмана після поразки Мазепи була спалена кацапами приблизно у 1790 році, а згодом зруйнована, залишилось лише сусіднє, ймовірно, господарське приміщення чи будинок для гостей, який тепер і зветься Палати Мазепи.

В наші дні залишки Палат Мазепи перебувають в жахливому стані.

Деякі декоративні елементи палат Мазепи втрачені: у вікнах відсутні візерункові ковані ґрати, немає віконниць з петлями і засувами ковальської роботи, давно зникли ковані двері. Власне, лишились тільки стіни будівлі.

Первісний дах не зберігся, сучасний — чотирискатний, низький, що робить будівлю приземкуватою і псує первісний архітектурний образ початку XVIII століття. Усі вікна закладено білою цеглою, аби завадити подальшому руйнуванню палат. Будівля порожня і ніяк не використовується.

Зневажливе ставлення до архітектурного комплексу ще з пєтровскіх часів, пережитий совєтскій період та таке ж зневажливе ставлення при путінской фєдєрациі — і на сьогодні єдина вціліла будівля вже фактично мертва. За совєтських часів в будівлі розташовувалась колгоспна електропідстанція, зараз будівля просто пуста і у предсмертному стані…

Але залишки Палат Мазепи не чіпає влада РФ!
Занедбані Палати Мазепи існують як контраст до іншого історико-архітектурного об’єкту — розкішний палац покручів Барятінскіх навпроти! Ба, більш того, занедбана архітектурна пам’ятка “Палати Мазепи” включена до складу “дворцово-парковоґо архітєктурноґо комплєкса Усадьба князєй Барятінскіх Марьино”.
Таке собі наочне і показове приниження.

Мовляв, “Сматрітє, хахли, вот уґодья вашеґо ґєтьмана-прєдатєля, іуди, тєпєрь на тєрріторіі Рассіюшкі, а рядам наш, раскошний дварєц княжескаґа рода, что вєрай і правдай служилі Атєчіству! Дастатачна проста прайті по алєє із Марьіно к ґєтьманской хаткє!”
Знищені й занедбані Палати Мазепи та розкішний палац покручів Барятінскіх поєднує довга двокілометрова пішохідна алея, що починається від Палат Мазепи у Іванівському, перетинає “Рильський Шлях” та спускається до палацу з парковим комплексом.

Алея починається монументальними сталінськими статуями колхозніц з веслами, піонєров та новодільними інфернальними монстрами крокоділо-бичків з головою ільі муромца на психоделічній “дєтской площадкє” навпроти маркету “пятёрочка” — це таке сучасне рассєянскоє “іськуство”.

Двокілометрова алея також має своє призначення. Недарма вона починається не від розкішного палацу покручів Барятінскіх, а саме від Палат Гетьмана Мазепи: спочатку мандрівник та гість має побачити “повєрженноє уґодьє ґєтьмана-іуды”, а потім вирушити алеєю до розкішного палацу, і протягом півгодини пішого ходу між густими ялинками перед очима нав’язливо майорить лише один і той же пейзаж — величний фасад палацу покручів в кінці хвойного туннелю…

Втім, про символізм цієї алеї і взагалі про розташування цих двох історично-архітектурних об’єктів ми ще згадаємо.

А зараз оглянемо сам Палац Покручів.

Після 1709 року курські маєтки Мазепи дісталися пєтровскому улюбленцю Алєксашкє – князю Мєншикову, але потім той теж втрапив в опалу… Одне слово, зрештою всі села з майном і людьми стали власністю князя Барятинського.
Рід Барятинських (Борятінскіх) йде з Чернігівщини. Щоправда, представники цього роду ніколи не вважали себе Українцями і воліли служити Московському Царству. Тому рід покручів доцільно іменувати саме по-кацапські — Барятінскіє.

Під час Північної війни Барятінскій Іван Фьодоровіч був відзначений нагородами, а вже після Пєтра-І став Московським ґєнєрал-ґубєрнатором і водночас був призначений Головним командиром “правлєнія” гетьманського уряду у Глухові для керівництва Лівобережною Україною. Увійшов в історію, як “россійський централізатор”.

Зокрема, наказав заарештувати весь склад Київського магістрату. Також за його розпорядженням були вилучені всі королівські й царські грамоти, що визначали привілеї Києва, включно з Маґдебурзьким правом. Вони були направлені до Санкт-Петербурга «…дабы оные по продолжению времени из памяти у них вышли, и не имели на что ссылаться».

В цей же час ще один представник роду Борятінскіх князь Андрєй Трофімовіч також був введений до складу “правлєнія” гетьманського уряду в Глухові.

Барятінскіє вважались “вєрхушкой россійскоґо общєства”.

Всі колишні гетьманські землі належали Барятінскім.

У 1811 році один з нащадків цих покручів, Барятінскій Іван Івановіч вирішив збудувати розкішний маєток біля села Іванівське. Так з’явився палац Мар’їно, названий на честь двох дружин цього князя — Марії Франциски Деттон, померлої незабаром після народження дочки, і юної Марії Келлер.

Палац покручів вражав своєю розкішшю, всім своїм виглядом підкреслюючи статус московських зайд. Таке собі “мєжиґорьє януковіча”, тільки більших масштабів та витонченої естетичної архітектури, а не донбасскоє жлобство.

Втім, дворянська розкіш покручів проіснувала лише до большевиків, а пролєтарські кацапи та чєкісти миттю розграбували всю цю розкіш і знищили не лише родовий маєток, але й родовий склеп Барятінскіх.

У 1918 році “Наркомпрос” (совєтський “комітєт просвєщєнія”) відрядив сюди спеціальну комісію з метою вивезення творів мистецтва, цінних речей, бібліотеки та архіву. Все це розграбувалось. Хоча, большевіки все ж “спохватілісь” та з часом знайшли пристосування величному але розграбованому палацу покручів.

У 1919 — 1922 роки в Мар’їно розмістився сільськогосподарський технікум, а з грудня 1922 року в садибі розташовувався будинок відпочинку “наркомату оборони”, а потім, з 1923 — санаторій “ЦентІсполКома СССР”, в якому залишилися тільки стіни і підлоги. У 1930-их роках за наказом “всєсоюзноґо старости” Калініна, який відпочивав на той момент у Івановському, було зруйнувано Покровську церкву маєтку і побудувано на її місці школу. Склеп князів Барятінських під цією церквою перетворено на шкільну котельню та склад вугілля, при цьому фамільна усипальня Барятінських піддалася оскверненню: були знищені дев’ятнадцять княжих гробниць.

У 1940 році будинок відпочинку ліквідували, а в палаці відкрилася школа політруків та чєкістів. Під час ІІ Світової війни 1941 року Гітлер подарував маєток генералу Гудеріану.

Через два роки, при відступі, німці намагались підірвати палац, але зусиллями місцевих партизанів садиба була врятована. Після війни в Мар’їно містився спочатку госпіталь, а потім будинок відпочинку для поранених льотчиків.

У жовтні 1952 за сприяння Сталіна маєток князів Барятінських знову перетворився на санаторій Управління справами ЦК КПСС.

1980 року були розпочаті роботи з капітального ремонту та реставрації «Мар’їно», які планувалося завершити 1995 року. Зі зникненням у 1991 ЦК КПСС, санаторій на 220 осіб опинився на балансі Медичного центру при уряді Російської Федерації.

В наші дні в садибі «Мар’їно» знаходиться санаторій “Управлєнія дєламі Прєзідєнта РФ Владіміра Путіна”.

Себто, дача Путіна під кордонами України.

Для плєшенфюрера-карліка палац покручів капітально відреставровано разом з парком та ставочками, встановлено купу “новодєльних” статуй про “імпєрскоє вєлічіє”, всередині навішано купу психоделічних “картін на патріотічєскую тєматіку” (певно, “пшонка-стайл” з усілякими путінами на конях у образі россіянських імпєраторов), а також “рєплікі портрєтов прєжніх владєльцев дворца”.

“Перед главным входом в барский дом стоит памятник фельдмаршалу Александру Барятинскому” — наголошують на сайті “санаторія”.

Щоправда, потрапити на “тєрріторію об’єкта, охраняємоґо ФСО” простим смертним нереально, тому вся та “красота-красотіща” лише для очей плєшенфюрера та кремлядської еліти.

Повернімось до символізму.

Як бачимо, будь-який московський режим, чи то Россійская Імпєрія, чи Совєтська Россія, оберігають ці два історико-архітектурних об’єкти: у розкоші палац покручів і в занедбаному стані залишки Палат Гетьмана Мазепи. Як і назви заснованих Гетьманом Іваном Мазепою трьох сел: Іванівка, Степанівка та Мазепівка. Для того, щоб підкреслювати символізм “пабєды над іудой Мазєпой”!

Цей символізм, разом із символічною аллеєю, що поєднує обидва маєтки на колись українських землях заселених кацапами, також міцно закріпився в головах кацапів. Окупанти українських етнічних земель впевнені, що це і є показовим “наказанієм і назіданієм”.

Джерела:

1. Дмитро Дзюба. «Мазепинський Кордон». Журнал Порохівниця.
2. Сайт “Курськ Дореволюційний”.
3. Олег Коцарев. Палац Мазепи у Росії – на відміну від батуринського, ще цілий.