Наступна зупинка – Сихів. Залізничні станції Львова

Передісторія станції Сихів розпочинається 1866 роком. Саме тоді було прокладено залізницю Львів – Чернівці. Станцію, щоправда, побудували на початку ХХ століття.

Сихів вперше згадується в документах ХVстоліття. У історичному творі українського історика Дениса Зубрицького “Хроніки Львова”, що був виданий у 1884 році у Львові польською мовою, можна прочитати, що “село Сихів придбав Петро Влодек, або ж Влодкович, із Харбиновичів 25 травня 1409 р. в Івана Русина та жони його Оксани за 50 кіп грошів”.

Згодом Сихів ще кілька разів переходив з рук у руки, довкола нього виникали суперечки. У торгові операції по Сихову втягнули навіть ксьондза – декана кафедрального львівського Яна Кровіцького. Він надає позику синівським землевласникам-радникам Львова суму в 300 гривень під заставу сихівських земель, та під річний відсоток в розмірі 10 відсотків на рік.

Багато історичних джерел містять у собі згадки про Сихів:

Мечислав Орлович, «Путівник по Львову», 1925

На віддалі 3 км від рогатки на Зеленій знаходиться Сихів, село з 1000 мешканців (72% – поляки), у ньому знаходиться перша залізнична станція на лінії до Станіслава [Ів.Франківська]. Загалом це власність міста Львова, який тут має 700 моргів лісу. Парафіяльна церква для нечисленних у цій частині повіту русинів. Жіноча школа домашнього господарства. З правої сторони знаходиться с. Козельники (Козільники), польське село із 1200 мешканцями з дозволу Владислава Ягайла від 1400 р. власність львівських Францисканців. На віддалі 3 км. на південний захід від Сихова знаходиться Зубра, велике село цілковито польське із 1200 мешканцями які володіють парафіяльним костелом збудованим у 1822 р. Загальна площа власності становить 780 га, з яких половина лісу належала місту Львову. Їх власником у 1868-78 роках був відомий поет Корнель Уєйський. У лісах багато рідкісних рослин, здебільшого рослин карпатських.

Рішенням Львівського облвиконкому від 13 червня 1952 року в межі міста включено населені пункти Скнилівок, Підсегнівка, Сихів Пустомитівського району.

Але повернемось до залізниці. Дуже цікавим є той факт, що станція Сихів могла стати маленькою частинкою шляху до Індії. Чому так? Ця історія пов’язана із Леоном Сапігою, який і був ініціатором будівництва залізниці. За його ініціативи у 1864–1866 роках збудували залізницю зі Львова до Чернівців через Станіславів і Коломию. У 1870-му колія дійшла до тодішньої столиці Молдови, Ясс, а далі – через Кишинів до Одеси. Леон Сапіга їздив до Лондона, щоби переконати британських фінансистів і політиків у необхідності продовження цієї залізниці через Константинополь і Багдад до Перської затоки та далі до Індії.

Леон Сапіга писав у спогадах: Я розповідав йому [Мільнеру Ґібсону, тогочасному міністру торгівлі Британї] про можливість продовження колись нашої колії через Малу Азію аж до Бомбея. Він почав сміятися, але попросив, щоби я прийшов до нього, щоб обґрунтувати свою пропозицію. У нього в кабінеті був величезний глобус. Ми розтягнули на ньому нитку, тримаючи один кінець в Лондоні, а другий в Бомбеї. Ця нитка позначала найкоротший шлях між двома пунктами. Вона проходила, враховуючи особливості рельєфу, через Дрезден, Краків, Львів, Чернівці, Русе, Варну, один із портів в Малій Азії і, прямуючи долиною Євфрату, спускалася існуючою там вже колією до Бомбею. Якби наша залізниця була збудована, то можна було би нею за 6-8 днів прибути з Лондона до Бомбею».

Проект трансконтинентальної залізниці від Ла-Маншу до Бомбея так і не був реалізований ні у ХІХ-му, ані у ХХ столітті. Насамперед, через війни Прусії з Австрією 1866 року та Росії з Туреччиною (1877–1878), світову фінансову кризу 1873 року (після краху Віденської біржі) та політичні чинники – суперництво між Британією, Німеччиною та Росією на Близькому Сході й у Південній Азії.

Сапіга теж втратив інтерес до цього проекту. Після  побудови 1866 року колії Львів–Чернівці Леон був причетний до судового процесу щодо зловживань дирекції цієї залізниці. Хоча його провину не довели, князь ще 1869 року подав заяву про відставку, яку цісар прийняв у 1875 році.

Станція Сихів є частинкою великої історії, проте її особиста історія доволі незначна. З’явившись на початку ХХ століття, станція тихо стояла, приймаючи і пропускаючи поїзди. Бачила війни, найактивніші дії яких оминали її.

Новий виток на котушку історії Сихова починається за радянських часів. В 1969 році починається забудова житлового масиву, розрахована на 120 тисяч жителів. Станція отримує тролейбусне сполучення.

Наприкінці ХХ століття електрифікували частину шляху, на якому лежала станція Сихів. 1994 року було здійснено першу спробу введення міської електрички Львів – Сихів. В 2009 році було здійснено ще одну спробу ввести міський залізничний транспорт, коли почав курсувати рейковий автобус Львів – Підзамче. У 2010 році його зняли через нерентабельність.

Сьогодні станція Сихів приймає пасажирські та вантажні поїзди. Щодня через неї проходить чотири пари дизельних поїздів в напрямку Ходорова.

Станція забезпечує роботу підприємств Львова, які розташовані поруч: ТзОВ “Львівський бетон”, ВАТ «Іскра», ВАТ «Львіввторресурси» та інші. Відповідно станція займається обробкою таких вантажів: залізобетонних виробів, щебеню, піску, кислоти, соди, доломіту, ламп-колб, склобою, керамічної плитки, бензину та дизпалива.

*Зображення обкладинки – одна акція Львівсько-Чернівецької залізниці.

Джерела:

supervoojko.io.ua
vorobus.com
zbruc.eu

Ростислав Кузик
Редагування: Марта Бартошевська