Маніфест 1907. Чому перша російська революція програла, та насправді – перемогла

Через політичну кризу, що паралізувала роботу уряду Росії, 16 червня 1907 року імператор Микола II видав маніфест, яким розпустив другу Думу, яка пропрацювала лише 103 дні, і всупереч закону змінив виборче законодавство. Ця подія знаменувала завершення і поразку Першої російської революції, головним здобутком якої стала конституція 1905 року, що гарантувала основні громадянські свободи, багатопартійність і запровадження парламенту.

Поштовхом до початку революції в Росії стали події 22 січня 1905 року, відомі як «Кривава неділя», – розстріл мирної маніфестації легальноюї організації «Збори російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга», учасники якої мали намір вручити царю Миколі ІІ «Петицію про потреби робітників», що містила економічні і політичні вимоги. Загибель кількасот чоловік привела до активізації протестного руху, радикалізації суспільства, національних конфліктів і росту політичних вбивств.

Імператор Микола ІІ

Хвиля забастовок, що прокотилась Росією, змусила Миколу ІІ розпочати підготовку закону про вибори до загальнодержавного представницького органу і лібералізувати релігійне та цивільне законодавство. 30 жовтня 1905 року маніфестом імператора були запроваджені свобода совісті, слова, зібрань і союзів. Незважаючи на те, що ним не гарантувались ні загальні, ні прямі, ні рівні вибори, відбулалась легалізація та активізація створення політичних партій, робітничих профспілок і перша Дума почала роботу 10 травня 1906 року.

Вона пропрацювала 2,5 місяці і була розпущена імператором через непродуктивність роботи і постійні конфлікти з урядом, главою якого в кінці каденції Думи став Петро Столипін. Вибори до другої Думи проводились на фоні спаду революційної активності в містах і після прийняття закону (в жовтні 1906 року), що прирівняв селян до інших соціальних груп, – цього разу в них взяли участь всі політичні партії, із крайньо лівими включно.

Це зробило другу Думу радикальннішою за попередню – від прямого протистояння з урядом депутати перейшли до створення численних комісій і розробки великої кількості законопроектів, що йшли у розріз з політикою уряду. Після того, як у травні 1907 року Дума прийняла закон про обмеження повноваження поліції, за наказом Столипіна таємно був підготовлений новий виборчий закон, а 1 червня на підставі документу, що засвідчив участь у змові проти царської сім’ї та спробі повалення державного ладу, він зажадав відсторонення від роботи в Думі 55 депутатів і зняття з 16 з них депутатської недоторканності.

Петро Столипін

Це повністю паралізувало роботу Думи і не дало можливості прийняти новий виборчий закон. Скориставшись своїм правом, 16 червня 1907 року імператор Микола II видав маніфест, яким розпустив другу Думу і одночасно всупереч закону самовільно змінив виборче законодавство. Ця подія отримала назву «переворот 3 червня» (за старим стилем) і знаменувала завершення Першої російської революції.

Завдяки новому виборчому законодавству у Думах наступних двох скликань було збільшено кількість заможних громадян і землевласників за рахунок зменшення національного представництва, що дало можливість Столипіну сформувати проурядову більшість, лояльну монархії, здійснювати реакційну внутрішню політику, наслідком якої стало вбивство Петра Столипіна в 1911 року в Києві соціалістом-революціонером Мордехаєм Богровим.

Текст: Володимир Лук’янюк