Людина приречена на свободу. Жан-Поль Сартр та його філософія

Жан-Поль Сартр. Його називали паризький ідолом, чиї праці надихнули ціле покоління. Інші мали діаметрально протилежну позицію: вважали Сартра хворим соціопатом, якого нудить від суспільства. Його скандальні ідеї про відчуженість людської природи і приреченість робити вибір визначили настрої цілої епохи. Та хто ж такий сам Жан-Поль Сартр і чому його філософія самосвідомості і свободи волі стали рятівним колом для тогочасного суспільства?

Видатний філософ, письменник, есеїст та драматург. Чи не найвизначніший французький екзистенціаліст. Щоб зрозуміти контекст розквіту цієї течії зробимо невелику ретроспекцію.

 

Філософські погляди Сартра сформувались в роки гострої геополітичної кризи в Європі, пожвавленої другою світовою війною. Екзистенціалізм зародився на руїнах класичної філософської традиції. Тоді, відмовившись від бога, людина залишилась без гаранту існування індивідуальної волі і навіть істини як такої. І якщо раніше вона діяла за власним бажанням і відповідала перед абсолютом, вмістилищем норм і правил. То зараз, в  індустріальну епоху, людина стала засобом на шляху досягнення мети, має займати якусь посаду, бути ланкою в процесі виробництва. Вона мусить діяти за інструкцією, коритись законам соціуму.

Розвиток науки також мав свою роль у зміщенні акцентів: теорії підтверджуються експериментами, постають закони. В результаті індивід стає залежним від фізичних процесів, ним керує культура та суспільство, він підпорядковується навіть власним інстинктам. В цій системі стає менше місця волі. Людина губить свою ідентичність, більше не має права обирати, все вирішено задовго до її народження. Екзистенціалізм запропонував своє вирішення цієї філософської проблеми: визначити природу свободи волі і покласти її в якості  основоположного принципу людського існування.

Філософські погляди Сартра ґрунтуються на концептах самосвідомості, свободи, відповідальності і вибору. Філософ зробив людину своїм об’єктом вивчення і запропонував власне трактування екзистенції людського існування.

Основою людської свободи є наша інтенціональність. Це специфічна властивість свідомості, що  позначає направленість суб’єкта на об’єкт. За Сартром людський погляд формує універсум навколо нас і впорядковує світ. Коли ми спостерігаємо за чимось, ми стаємо «кимось». В цьому проявляється наша свобода: ми вільні впорядковувати космос навколо нас, формувати гадку і взаємодіяти з оточенням відповідно до неї. Таким чином,  людина стає людиною лише тоді, коли досліджує навколишній світ, централізує його навколо себе. Так формується наша свідомість.

А як же самосвідомість? Ми не можемо пізнати самих себе, не здатні спостерігати за собою збоку. Тоді як усвідомити себе як ідентичність з правами, обов’язками, здатну робити вибір? Для Сартра цю проблему вирішує «Інший». Інший з’являється в полі нашого зору і цілковито змінює наш світогляд. Бо він дивиться на нас. А для Сартра «дивитись» означає «сприймати», «формувати судження». Коли ж ми ловимо чужий погляд на собі – ми усвідомлюємо, що нас розглядають, нас аналізують. Ми з суб’єкта перетворюємось на об’єкт, нас досліджують. Ми немов заклякаємо під чужим поглядом. Окрім того, що Інший немов знерухомлює нас, переймає нашу інтенціональність, він організує космос навколо себе. Інший стає центром розгортання світу, а ми лише його частиною.

В цьому трагічність появи Іншого, бо він обмежує нашу  свободу.

В момент, коли Інший роздивляється нас, ми більше не усвідомлюємо себе як істоти з волею. Вона ніби вислизає з нашого внутрішнього досвіду і передається Іншому, як своєрідне кермо. Наші пізнавальні можливості передаються Іншому, щоб він виокремив та усвідомив нас.

Якщо ми дивимось на інших людей, а Інший дивиться на них і на нас водночас – наш погляд втрачає свою силу. Вона нівелюється силою погляду Іншого. І це непоборна ситуація, ми не можемо перетворити інших людей чи предмети на об’єкти нашої інтенції, бо вони вже є об’єктами Іншого.

Але водночас з трагічністю цієї ситуації втрати контролю над світом, ми отримаємо самоусвідомлення очима Іншого. В його погляді ми прочитуємо себе, обриси своєї індивідуальності. Ідентифікуємо себе з істотою, що має свободу і може цю свободу втратити.

В контексті втрати людиною границь власного «Я», злиття з соціумом і підпорядкування колективній етиці, за апологію людської свободи взявся гуманізм. Сартр сформулював своє специфічне розуміння гуманізму. Його твір «Екзистенціалізм – це гуманізм» побачив світ у 1946 році і уможливив існування індивідуальної свободи волі, пов’язавши її з поняттями «обов’язку» та «приреченості на вибір».

Що таке гуманізм для Сартра? Гуманізм – це не просто антропоцентрична концепція, що уявляє людину як абсолютну цінність. Для Сартра людина має найголовніше право: самовизначення. Людина зводить себе, обтесує, вона не є визначеною, оформленою при народженні. В неї не закладений ніякий онтологічний імператив. В людини немає творця, що створив лінійку товару і додав до неї інструкцію з використання. І ми не послуговуємось ніяким статутом, наданим нам при народженні.

Ми народжуємось і довгий час живемо автоматично, виконуємо ряд однакових дій, нами керують рефлекси та інстинкти. Ми не маємо поняття ким ми є, відчуваємо себе закинутими в світ, позбавленими будь-яких початкових понять, категорій, уявлень.

Ця «tabula rasa» є водночас трагічним і прекрасним фактом нашого існування. Що, як не порожнеча, що як не тотальна невизначеність є передумовою для будь-якої творчості? Саме так для Сартра людина творить себе. Це є її правом і відповідальністю, вона винна перед собою в тому, ким вона себе усвідомила, ким вона себе призначила і як назвала.

Але людина відповідальна не тільки за себе. Але й за інших людей. Славнозвісна сартрівська «тривога»  – це поняття, що означає відчуття, що народжується внаслідок відповідальності, покладеної на індивідуальність.

Бога немає, нас ніхто не створив і не заклав в наше існування статут. Якщо немає Бога – нема й правил. Якщо нема правил – отже кожен вчинок кожної людини важить набагато більше, ніж якби правила існували. Бо якщо існує система норм, маємо два шляхи: якщо ми підкорюємось – стаємо прецедентом, наочним прикладом злагодженості системи, якщо не погодимось – будемо виключенням з правил.

В будь-якому разі, каже Сартр, в системі людина-Бог людина може коритись чи не коритись, але нам не дозволено творити. Відповідальність від рішення, в якому закладені альтернативні варіанти велика. Однак, непомірно більшою є відповідальність від рішення, де ці альтернативні варіанти треба створити.

За Сартром, кожен з нас, роблячи вчинок, своїм творчим актом створює альтернативу. А отже, ми не просто беремо відповідальність за себе, ми визначаємо своє благо. Але благо за визначенням є об’єктивним і всезагальним. Тобто в нашому розумінні, те як ми чинимо – є правильним для всіх навколо. Ми можемо відхреститись від цього, можемо спробувати втекти. Однак, визначаючи бажане для себе, ми визначаємо бажане для всього людського роду, що живе в нашу епоху. Наш, здавалось би, приватний вибір стає публічним. Наш вибір визначає нас і рід людський, ми виступаємо медіумом між суспільством і нормою. Вибір одного визначає природу спільноти в цілому. І це зумовлює нашу тривогу, нашу відчуженість. Ми є частиною загалу, ми визначаємо його. Сартр сказав про це так:

«…Але коли ми говоримо, що людина відповідальна, то це не означає, що вона відповідальна тільки за свою індивідуальність. Вона відповідає за всіх людей…»

І ми мусимо вибирати, люди приречені на вибір в світі безлічі альтернатив. В цьому наша свобода і наша обмеженість. Усвідомлення цієї відповідальності разом з фактом абсолютної свободи вибору – і є видатний сартрівський гуманізм. В його красі і його потворності.

Дар’я Маловічко